Таким чином, можна зробити висновок, що в загальній психології, де пізнавальні здібності людини досліджуються автономно, знання як система, або модель світу, практично не вивчається. Це пов’язано з тим, що психологія вбачає свою задачу передусім у дослідженні процесів пізнавальної діяльності. Результати ж цієї діяльності вважаються об’єктом філософії, зокрема логіки.
Логіка, на відміну від психології, в центрі уваги якої перебуває окремий суб’єкт, має справу з так званим науковим знанням, що належить не окремій людині, а людству. В основі наукового знання полягає поняття, в якому знаходять відображення загальні, істотні та відмітні ознаки предметів, явищ дійсності. Зміст понять формується як результат діяльності мислення, яка в логіці розглядається як процес встановлення зв’язків та відношень між предметами та їх властивостями. Здійснюється такий процес у форму суджень та умовиводів.
Але логіка, обмежуючись розглядом одиниць типу суджень та понять, також не дає уявлення про структуру знання в цілому. Вважається, що знання як результат пізнавальної діяльності існує у вигляді системи понять, що формується тією чи іншою наукою.
Найповніше своє вираження система понять знаходить у сукупності наукових текстів. Але знання тут містяться не у власному “чистому” вигляді, а ніби у мовній “упаковці”. Для їх виділення необхідна певна інтелектуальна діяльність, що пов’язана зі сприйняттям тексту, його розумінням, співвідношенням понять з іншими текстами, що у свою чергу вимагає застосування відповідних знань.
Отже, ані традиційна психологія, ані логіка не дають відповіді на питання про те, що ж таке знання, якщо під знанням розуміти не окремі його елементи, а деяку цілісну систему, “картину”, або “модель світу”. Більш того, тут і не ставиться завдання вивчити цю “картину світу”.
Цю задачу було поставлено і практично зроблено основною в так званій когнітивній психології, де отримано повніші дані, що характеризують знання.
Проблема знання в когнітивній психології
Когнітивна психологія – один з основних напрямів у сучасній зарубіжній психології, який замінив біхевіорізм, який панував раніше. У центрі уваги когнітивної психології – пізнавальні процеси, що зближує її з традиційною психологією.
Основна відмінність полягає в тому, що пізнавальні процеси розглядаються тут під певним кутом зору, який визначається теоретичним положенням про те, що поведінка людини детермінована його знаннями про реальну дійсність. Тому проблема знання посідає у когнітивній психології центральне місце.
Суть деяких термінів когнітивної психології та обчислювальної техніки не є випадковим. Це пояснюється тим, що саме кібернетика мала вирішальний вплив на формування когнітивної психології як самостійної області дослідження.
Як відомо, в основі кібернетики полягає процес моделювання, основним інструментом якого є ЕОМ. Процес такого моделювання часто орієнтується на психологічні дані, що характеризують інтелектуальну діяльність людини. ЕОМ та модельовані системи ніби спрямовані на досягнення можливостей людини. В когнітивній психології навпаки – пізнавальні процеси, що виконуються людиною, трактуються за аналогією з процесами переробки інформації у складних обчислювальних пристроях. Тут використовується так звана “комп’ютерна метафора”, яка знайшла широке застосування у когнітивній психології. Комп’ютерна метафора виявилася вдалим методичним прийомом, що дозволив по-новому підійти до досліджень внутрішніх психологічних процесів. Нове полягає в тому, що у когнітивній психології за основу було взято не окремі пізнавальні здібності людини, що розглядаються автономно, як це має місце у традиційній психології, а єдиний процес переробки інформації, у якому знаходять вираження всі ці здібності. Внаслідок цього виявляється їх взаємодія, взаємопроникнення, взаємопроникнення, взаємозумовленість. При цьому домінуючу функцію починає виконувати пам’ять, яка розглядається не лише як якесь “сховище” інформації, але й як система, що бере активну участь в обробці інформації як на інтелектуальному, так і на сенсорному рівні, наприклад, у процесі зорового сприйняття. Це пов’язано з тим, що сприйняття тут розглядається як процес впізнавання, або розпізнавання образів. Впізнати чи розпізнати можна лише те, що вже було відомо у минулому. Тому сигнал, що надходить, повинен постійно співставлятися з тими одиницями, що вже є у пам’яті. Отже, хоча сприйняття здійснюється спершу на сенсорному рівні, воно все ж потребує включення пам’яті та мислення. Звідси й витікає уявлення про пам’ять як систему, в якій відбувається обробка сигналу, що надходить, яка передбачає його осмислення, розпізнання та включення до загальної структури пам’яті.
Когнітивна психологія, взявши за основу не окремі пізнавальні здібності людини, а єдиний процес переробки інформації, змогла поставити та правильно сформулювати задачу подання знання як деякої цілісної системи.
Лінгвістичні аспекти проблеми подання знання
В системах спілкування лінгвістичні аспекти знання звичайно розглядаються в плані представлення лінгвістичного знання, тобто знання про мову, що протиставляється знанню про світ. Реалізується таке знання у вигляді так званого лінгвістичного процесора. Його задача, як правило, полягає у здійсненні морфологічного та синтаксичного аналізу під час перекладу питання, що адресоване системі, з природної мови на мову внутрішнього представлення. Він є необхідним також при формуванні системою відповіді на запит. Втім, створення такого лінгвістичного процесора являє собою досить складну й самостійну проблему.
Зв’язок знання в цілому з системою мови існує на глобальному рівні. В цьому своєму стані в реальних інтелектуальних процесах, що отримують зовнішній вираз, він практично не реалізується. Зовнішнє вираження отримують лише окремі фрагменти знання, необхідні для розв’язання тієї чи іншої задачі. Це дозволяє вважати, що реально існує зв’язок на рівні конкретних елементів знання та конкретних мовних засобів, необхідних для їхнього зовнішнього подання, що знаходить відображення в тексті.
Пропонований підхід до побудови моделі знання, що базується на аналізі текстів, що стосуються певної предметної області, включає два основних етапи: 1) виокремлення та експліцитне подання структури змісту окремого тексту; 2) об’єднання окремих структур змісту конкретних текстів та побудова на цій основі загальної системи знання відповідної предметної області.
Ця процедура передбачає участь у ній людини, яка, спираючись на свої знання в даній предметній області, а також вміння аналізувати й розуміти текст, може здійснювати експліцитне представлення змісту окремих текстів та їх інтеграцію в цілісну систему знання. В межах даного підзмісту тексту, його структурних одиниць, їх співвідношення між собою, а також з одиницями поверхового рівня.
1. «Лингвистическая прагматика и проблемы общения с ЭВМ». – М.: Наука, 1989. – 142 с. Под ред. Ю.Н.Марчука
2. Е.Ю.Кандрашина, О.Н.Очаковская, Л.А.Голубева «Экспериментальная вопросно-ответная система ВОСТОК-О. Программная реализация»