Проте тільки узгодженням проблему не вирішити. Потрібна система програм, за якими б логічно і послідовно здійснювалрся переведення, перехід ключових заходів з програм вищого управлінського рівня у ппррограми нижчих рівнів з наступним їх розгоратнням до потрібного ступеня деталізації.
Надзвичайно важливими для створення програм є статистичні дані, які допомагають правильно розставити акценти в програмах, з’ясувати, який регіон найбільше потребує перетворень та ін. Дуже важливі такі дані для створення ефективних та раціонаольних програм, особливо в області соціального забезпечення. Тому для створення ефективних програм в державі повинні бути розвинуті органи, що дають статистичні дані.
Винятково складне питання для здійснення програм регіонального розвитку - пошук оптимальних організаційно - управлінськиих структур. Тому важиве місце в багатьох програмах розвитку займає створення або реорганізація органів виконавчої влади, як регіональних, так і органів місцевого самоврядування, які будуть відповідні за здійснення даної програми. Для розробки та втілення в життя деяких важливих програм створюються спеціальні органи (комісії та ін.), відповідні лише за одну або ряд пов’язаних між собою програм.
Край необхідне пов’язання цілей соціально - економічного розвитку відповідних програм і організаційно - управлінських структур. Це, мабуть, найслабкіше місце в нинішній системі управління України. І тут мало визначити сфери діяльності для різних за призначенням та можливостями управілнських структур. Необхідним є ще й узгодження найрізноманітніших характеристик та особливстей останніх з відповідними програмами розвитку різних рівнів з тим, щоб мав місце єдиний і потрібний напрям дій.
З метою чіткішого та комплекснішого виконання програм на регіональному рівні доцільне створення представництв Уряду у великих економічних регіонах, які б мали право встановлювати пільги при оподаткуванні, у певних межах регулювати ціни на продукцію та ін.
Особлива увага при розробці програм розвитку має бути приділена центральні ланці економіченого механізму управління - регіональним бюджетам. У основі концепції їх формуання мають лежати принципи першорядного здійснення соціально - економічних заходів, які безпосередньо впливають на рівень життя населення регіону, поєднання фінансових інтересів держави та регіону. Бюджети повинні бути не чисто фіскальними інструментами, а ще и стимулюючими. Також при складанні програм регіонального розвитку дуже важливо вирішувати проблеми формування територіального ринку праці, пошук оптимальних форм кількісно - якісного поєднання попиту на робочу силу та її пропозиції.
Також з регіональнохї точки зору слід підходити і до інвестиційної політики, бо інвестиції в наш часч - чи не головний чинник розвитку регіону. Державі потрібно чітко й однозначно визначити для всіх без винятку регіонів країни, які конкретно об’єкти будуть інвестуватися за рахунок централізованих джерел. Це мають бути насамперед об’єкти базових галузей індустрії та сільского господарства. Але мало визначити в кожному регіоні перешочергові ою’єкти, що будуть фінансуватися державою, важливо при цьму визначити і економічну ефективність, швидкість окупності і віддачі будь-якого інвестиційного проекту. Дуже важливо передбачати конкурсну систему відбору інвестиційних проектів. Причому ця система повинна діяти при розподілі інвестиційних коштів як між регіонами, так і всередині регіонів. В кожному регіоні країни Урядом має бути визначений його уповноважений банк, який відав би питаннями повернення та ефективностті використання цінвестиційних коштів. Щоб стимулювати діяльність таких банків, їм слід надавати пільги. Також треба стимулювати приватні інвестиції. При цьому розмір державної гарантії (у вигляді пільгових бюджетних дотацій) мже становити, наприклад, лише 50% і навіть менше вартості проекту, останнє автор і виконавець проекту забезпечить за рахунок комерційного кредиту.
При формуванні регіональної інвестиційної програми треба формувати «єдині правила гри» для всіх регіонів з метою залучення недержавних фінансових коштів.
Потужне джерело поповнення фінансових ресурсів регіонів - розвиток іпотечних відносин. Іншими джерелами коштів на регіональному рівні є муніціпальні позики, продаж об’єктів незавершеного будівництва, доход від приватизації.
Не можна залишати без уваги і проблему залучення іноземних інвестицій. При створенні відповідних законодавчих умов для іноземних інвесторів для них складуться дуже гарні умови, тому що в наш час їм буде дуже легко вийти на український ринок.
Більше половини основних фондів у промисловості України виробили свій ресурс або морально застаріли. Тому при розробці регіональної політики дуже важливе значення має розвиток інноваційної регіональної діяльності, тобто втілення останніх передових наукових розробок у виробництво. З цього випливає необхідність комплексу заходів по організації діяльності науковців і практиків у єдиному цільовому технологічному інноваційному руслі. Провідне місце у цьому належить реформуванню та розвитку освіти. Має бути сформована така система освіти (особливо вищої), яка вирішувала б проблеми продуктивності праці. Основою для цього буде створення у системі освіти і за її межами бізнес - іноваційних структур типу технологічних та наукових парків, які б безпосередньо займалися як технічною стороною технічних нововведень, так і розробкою бізнес - планів цих підприємств. Є також можливість того, що вузи будуть випускати а готові компанії (малі підприємства), вирощені у своїх бізнес - іноваційних структурах, маючі чіткий бізнес - план та зорієнтовані на конкретний вид діяльності. Тим більше, такий досвід є за кордоном.
Якщо виходити з темпів розвитку бізнес - іноваційних структур, наприклад, Східної Німеччини, то на сьогодняшній день Україна повинна мати близько 150 центрів, але на практиці не має жодного реально діючого.
Звичайно, іноваційна діяльність потребує неабиякої підтримки, що треба враховувати при програмуванні розвитку регіону, особливо розподілу інвестиційних коштів.
Можливо також створення банків для надання кредитів на пільгових умовах на розвиток компаній, що розробляють нові технології.
Певну роль у іноваційних процесах мають відігравати вільні економічні зони, які особливо ефективні у місцях переробки наявних природних ресурсів.
Дуже перспективним є створення регіональних технологічних країв, які являють собою управлінське нововведення у вигляді соціотезсистеми, яка являє собою об’єднання організуючих структур, що працюють у режимі цільової моделі розвитку технологічної інноваційної діяльності, яка органічно вписується в діюючу систему управліня регіоном.
Важливим елементом управління в сучасній ринковій економіці є стратегічне плануваня, в тому числі і в теорії і практиці управілння науково - технічним прогресом. З досвіду виходу з кризи інших країн - стратегічний програмно - цільовий підхід у поєднанні з проектами, які швидко окупаються, є дуже важливим чинником створення регіональних технологічних країв, оновлення виробництва.
Районне планування за своїм призначенням є засобом вироблення і деталізації народногосподарських планів розвитку й розміщення продуктивних сил країни. Воно є складовою частиною територіального планування, уточнює й деталізує пропозиції відповіних органів щодо розміщення виробництва. Основою для районного планування є прогноз розвитку національної економіки і Генеральна схема дослідження продуктивних сил України.
Територія, яку охоплює районне планування, за своїми розмiрами коливається від масштабів сільського адмiнiстративного району до масштабів країни залежно від місцевих природних умов, спеціалізацй народного господарства, розміщення приміських зон, будівельних баз, зон відпочинку. Є такі види районов: промисловий, сільськогосподарський, курортний, приміський. Особливістю сучаснаго розвитку народного господарства краї ни є те, що поряд з реконструкцією виробничих об'єктів, конверсією підприємств воєнно-промислового комплексу створюються нові територіально-виробничі комплекси. Районне планування повинно відігравати значну роль не тільки у формуванні ТВК, а й у підвищенні ефективності функціонування їх, у комплексному використанні природних ресурсов району і його територій в цілому.
Основна мета районного планування - комплексне розміщення всих галузей виробництва і невиробничої сфери в районі нині й на перспективу з урахуванням раціонального використання територй для всебічного підвищення продуктивності суспільної праці, зниження вартості будівництва і витрат виробництва при одночасному поліпшенні умов праці, побуту й відпочинку населення.
Основні завдання районного планувавня:
раціональне розміщення промиславих об'єктів з погляду максимального наближення їх до джерел сировини, палива, районів споживання, що знижуватиме затрати на перевезення матеріалів і готових виробів;
раціональне розміщення населення і наближення його до місць праці і помешкання з метою створення належних санітарно-гігієнічних умов життя;
раціоналізація транспортної мережі з метою організацї внутрішніх і зовнішніх перевезень вантажів і пасажирів;
комплексне розміщення об'єктів інженерного забезпечення території: водопроводу, каналізації, енергопостачання тощо;
комплексний розвиток усіх галузей народного господарства району;
раціональне розміщення зон масового відпочинку населення з урахуванням місцевих природних і рекреаційних ресурсів;
забезпечення охорони навколишнього середовища при новому будівництві або реконструкції старих підприємств;
максимальне використання місцевих природних ресурсів при організації баз будівельної індустрії;