ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………….
Розділ 1. Поняття та ознаки погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу………………………………………………………
1.1. Поняття та ознаки злочинного насильства ………………………….
1.2. Протиправне застосування фізичної сили ………………………..
1.3. Можливі наслідки насильства протиправоохоронців………….
Розділ 2. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу
2.1. Об’єкти погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу
2.2. Об’єктивна сторона погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу
2.3. Суб ’єкт погроз иабо насильства щодо працівника правоохоронного органу
2.4. Суб’єктивна сторона погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу
2.5. Відмежування погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу від суміжних злочинів
2.6 .Проблеми кваліфікації погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми. На початку 90-х років надзвичайно гострою постала проблема правової охорони працівника правоохоронного органу. Не в останню чергу це пов’язується зі зростанням кількості насильницьких злочинів, що вчинялися проти працівників правоохоронних органів або їхніх близьких родичів саме у зв’язку з виконанням цими працівниками своїх службових обов’язків. Зрозуміло, що в процесі забезпечення правової охорони правоохоронної діяльності, провідна роль повинна відводитися її кримінально-правовому захисту. Очевидним у даному контексті є існування в системі Особливої частини КК України норми, що передбачає кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу – це, відповідно, ст. 345 Кодексу. Зважаючи на те, що при виявленні конкретного злочину ми в першу чергу зустрічаємо його зовнішній прояв, тобто об’єктивну сторону, природно, що даний елемент досліджуваного складу злочину не міг залишитися поза нашою увагою Актуальність досліджуваної проблематики полягає в потребі практичного застосування наведеної вище норми КК України органами дізнання, досудового слідства та суду.
Так, за даними статистики МВС України, протягом 2006 року, було зареєстровано 571 злочин та перебувало у провадженні 639 кримінальних справ у зв’язку з розслідуванням злочинів, відповідальність за які передбачена ст. 345 КК України.
Тим не менше, проблеми об’єктивної сторони складу злочину погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу і надалі не знаходять свого однозначного вирішення як в теорії так і на практиці. Окремі аспекти кримінально-правового захисту працівника правоохоронного органу досліджувалися значною групою як вітчизняних так і зарубіжних вчених. До таких належать: Ф.Н. Аббасов, Г.А. Агаєв, В.Р. Ніконов, М.П. Журавльов, П.В. Замосковцев, С.М. Корабельников, В.М. Короленко, С. Мальков, В.М. Мамчур, В.І. Осадчий, В.С. Плугатир, В.В. Полухін, А.В. Шабанов, Н.В. Шепелева, А.В. Шрамченко, С.А. Яковлева та інші.
Однак особливу увагу варто звернути на роботу В.І. Осадчого: „Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності” [24], яка стала першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності, де було висунуто і обґрунтовано низку положень, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики. До цього, дана проблематика, здебільшого, висвітлювалася в контексті дослідження злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян; кримінально-правової характеристики злочинів проти правоохоронної діяльності або коментування чинного кримінального законодавства. Попри все це, зазначені вище норми потребують постійного удосконалення. Досягти цього можливо за рахунок ретельного дослідження усіх складів злочинів проти правоохоронної діяльності. А саме: здійснити порівняльно-правовий аналіз із аналогічними складами злочинів за законодавством зарубіжних країн, дослідити суміжні склади злочинів, встановити об’єктивні та суб’єктивні ознаки конкретних складів злочинів та підтвердити або заперечити доцільність існування таких норм взагалі, чи, приміром, запропонувати викласти їх в іншій редакції. З цією метою нами було розглянуто деякі, на нашу думку, найбільш актуальні, проблеми об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 345 КК України: „Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу” [2].
Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - сторінок
Розділ 1. Поняття та ознаки погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу
1.1. Поняття та ознаки злочинного насильства
Якщо уважно проглянути текст кримінального закону, то можна побачити, що він містить значну кількість норм, в яких вживається поняття "насильство" чи похідні від нього термінологічні звороти - при цьому йдеться, насамперед, про статті Особливої частини КК, які передбачають склади злочинів, ознакою яких є насильство, а також окремі статті Загальної частини КК [2].
Поняття "насильство" вживається як у назвах окремих статей КК так і у диспозиціях відповідних кримінально-правових норм. При цьому використаний у назвах статей термін "насильство" означає фізичне насильство і вживається поряд з терміном "погроза". У диспозиціях кримінально-правових норм фізичне насильство описується як шляхом використання власне поняття "насильство" (ч. 3 ст. 342 КК), так і за допомогою інших термінів (удари, побої - ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350 КК). Психічне насильство характеризується у тексті закону ознакою "погроза" з вказівкою на зміст погрози (ч. 3 ст. 342, ч. 1 ст. 345, ч.1 ст. 350 КК)[2].
Хоча у ст. 349 КК, яка передбачає відповідальність за захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника, прямо не зазначається про застосування до потерпілого фізичного або психічного насильства, це, на мою думку, однозначно випливає з традиційного змісту таких формулювань, як "захоплення", "тримання"[2].
Посягання на життя (ст. 348 КК) та заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень (частини 2 - 4 ст. 345, частини 2 та 3 ст. 350 КК) також у більшості випадків вчинюються шляхом насильницьких дій.
Отже, ми розглядаємо насильство як обов’язкову ознаку наступних складів злочину:
· опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцю, поєднаний з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування насильства до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342 КК);
· погроза щодо працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів (ч. 1 ст. 345 КК);
· погроза щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок (ч. 1 ст. 350 КК);
· умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв (ч. 2 ст. 345 КК);
· умисне нанесення побоїв службовій особі, громадянину, який виконує громадський обов'язок, чи їх близьким (ч. 2 ст. 350 КК);
· захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349 КК).
Насильство може бути способом вчинення таких злочинів, як:
· посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК);
· умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам тілесних ушкоджень (частини 2 та 3 ст. 345 КК);
· умисне заподіяння службовій особі, громадянину, який виконує громадський обов'язок, чи їх близьким тілесних ушкоджень (частини 2 та 3 ст. 350 КК);
· втручання у діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК) [2].
В юридичній літературі робились неодноразові спроби трактування насильства як кримінально-правової категорії [10; 25]. Незважаючи на різноманіття думок з цього приводу, науковці, в переважній більшості, погоджуються з такими ознаками насильства:
· його протиправність і суспільна небезпечність;
· активний характер поведінки;
· умисний характер;
· вплив на організм (тіло, психіку) іншої особи;
· вплив проти її волі;
· здатність заподіювати шкоду здоров’ю або життю людини.
Разом з тим спірними залишаються такі питання:
· чи є насильством вплив на організм людини "поза її волею";
· чи можна віднести до фізичного насильства вплив на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин тіла (зокрема, введення до організму людини шляхом обману чи зловживання її довірою одурманюючих, отруйних, інших сильнодіючих речовин);
· чи є фізичним насильством посягання на волю особи;
· чи є обов’язковою ознакою фізичного насильства спричинення потерпілому тілесних страждань, і, зокрема, чи наслідки у вигляді фізичного болю є необхідною умовою настання кримінальної відповідальності за вчинення насильницьких дій (питання про "мінімум" кримінально караного насильства);
· чи охоплювати при кваліфікації насильницьких злочинів нормами, які передбачають їх склад, наслідки насильства і якщо охоплювати - то які.
З приводу того, чи є обов’язковою ознакою насильства вчинення дій тільки "проти", "всупереч" волі потерпілого, чи вплив може відбуватися і "поза" волею людини, в науці було висловлено дві точки зору. Одні вчені наполягають на тому, що насильницькі дії завжди вчиняються тільки всупереч волі потерпілої особи [20, 5].Інші зауважують, що для позначення суттєвих ознак насильства краще використовувати формулювання "поза волею" і "всупереч" ("проти волі") у поєднанні, оскільки ними охоплюється такий стан потерпілого, коли він усвідомлює вчинене щодо нього насильство, і ті випадки, коли він не міг усвідомлювати самого факту посягання. На думку цих науковців, ознака "проти волі" характеризує тільки випадки, коли виражається незгода з тим, що має місце. Проте нею не охоплюються ситуації, коли потерпілий не зміг або не встиг усвідомити факт [2, 16]. Цілковито підтримуючи другу позицію, відзначимо, що закон при описанні насильницьких дій у жодному випадку не передбачає явного, відкритого характеру насильства. Навіть у складі насильницького грабежу ознака "відкрите", на нашу думку, характеризує лише зміст заволодіння майном, а не характер насильницьких дій.