Смекни!
smekni.com

Трансформація селянських господарств Правобережної України у процесі спеціалізації сільськогоспо (стр. 1 из 3)

дарського виробництва на початку ХХ ст.

Упровадження до примітивних сівозмін зернових господарств постійних посівів коренеплодів, зокрема буряків, обумовлювалося одержанням постiйних високих урожаїв. Господарсько-економічне значення буряківстане зрозумілим, якщо взяти до уваги, що нормальний валовий збір буряків з 1 дес. за своєю вартістю в 1,5-2 рази перевищував вартість валового збору з 1 дес. озимого хліба i в 2-3 рази – вартість валового збору з 1 дес. вівсаабо будь-яких інших ярових [6, 5].

Цукрові буряки давали господарствам значні прибутки. В цьому відношенні з ними не могла зрівнятися жодна культура або група культур. Хоча загальний збір зернових перевищив 300 млн. пудів (у середньому за 1905-1906pp.), але в продаж після використання у власних господарствах надходило, напевно, не більше 100млн. пудів цінністю менше 100 млн. крб. У той же час цукрові буряки господарства збували повністю, майже нічого не використовуючи для себе. А ще ж варто згадати продукти переробки буряків на цукрових заводах, які служили кормом для селянської худоби [11, 4].

Бурякові господарства завжди мали вищий ступінь товарності в порівнянні з зерновими. На противагу зерновим продуктам, які значною мірою споживалися в усіх господарствах як харчі і як кормові засоби, цукрові буряки зовсім не споживалися в господарствах, які їх вирощува­ли, хоча відходи цукрового виробництва завжди були великою цінністю. Вигода від використання буряків у господарстві була набагато нижчою, аніж вигода від здачі буряків на цукрові заводи при умові повернення в господарства залишків переробки цих буряків – жому і патоки.

У господарствах цукрові буряки були кількісно головним продуктом, який збувався з метою забезпечення необхідних потреб. Навіть у великих господарствах вартість цукрових буряків, зданих на цукрові заводи, пе­ревищувала вартість зернових продуктів, що вилучалися із господарства. В дрібних господарствах вартість буряків була єдиним джерелом одержання коштів у рільництві. В результаті особливостей цукрових буряків господарства вилучали їх повністю і до того ж протягом одного короткого часу в рік. Вони зовсім не могли зберігатися не лише тому, що при зберіганні втрачали цукристість, але й тому, що період перероб­ки буряків на заводах був коротким. Таким чином, бурякове господарство було обов’язково товарнішим, аніж зернове при тих же розмірах. Цілком природним було прагнення селян сіяти інтенсивні культури, які давали дорогий продукт, який було легко збути. В урожайний рік буряки давали щедрий урожай і хороший грошовий прибуток. Тому то відзначалася велика зацікавленість селян у цій галузі.

Величезна зацікавленість посівами цукрових буряків простежувала­ся і з боку селян-хуторян, які купували поміщицьку землю і були обтяжені платежами і боргами. Тому цукрові буряки були для них єдиним порятунком. Дослідження хутірських господарств Київської губернії засвідчили, що хуторяни буквально накидалися на ці посіви, відводили під них значну частину своїх земель і практикували посіви буряків протягом багатьох років [10, 40].

У 1910/1911 рр. заводські плантації по Київській губернії ста­новили 27,8 % загальних посівів, у Подільській губернії – 18,9 % і по Волинській – 32,6 %, а по всьому Південно-Західному краю – 24,5 % [10, 6-7].

У Київській губернії селянські посіви цукрових буряків пошири­лися скоріше, аніж у Подільській і Волинській. У Волинській губернії заводські плантації ще відігравали і на поч. ХХ ст. значнішу роль, аніж в інших губерніях. У той же час найраніші селянські плантації були в Черкаському і Канівському повітах [10, 7].

Таблиця 1

Селянські плантації цукрових буряків (у пудах) [10, 12]

1908/1909 рр. 1909/1910 рр. 1910/1911 рр.
Київська губернія 27383 36052 44322
Подільська губернія 11861 23165 29540
Волинська губернія 4254 4990 4563
Всього 43498 64207 78425

Таблиця 2

Розподіл заводів відповідно до того значення, яке мали для них селянські плантації [10, 12]

Губернії Київська Подільська Волинська Усього %
Кількість заводів
Групи заводів без селянських плантацій 6 3 4 13 8,7
До 10 % 12 15 5 32 23
10-25 % 19 13 2 34 24,5
25-50 % 28 12 2 42 30,9
Понад 50 % 7 6 1 14 10

Таблиця 3

Співвідношення заводських, плантаторських і селянських посівів цукрових буряків (у % по імперії) [2, 636]

Заводські Плантаторські Селянські
1907/1908 рр. 26,1 53,1 20,8
1908/1909 рр. 25,8 51,8 22,4
1909/1910 рр. 25,8 51,3 22,9
1910/1911 рр. 24,6 52,8 22,6
1911/1912 рр. 24,6 51 24,4

Ця таблиця чітко показує, що з плином часу зростала роль селян-плантаторів у справі постачання цукрових заводів буряками. Якщо в 1904-1905 рр. заводські плантації становили в Київській губернії 28 %, плантаторські – 51 % і селянські – 21 % загальних посівів, у Волинській, відповідно, – 41 %, 45 % і 12 %, у Подільській губернії – 23 %, 64 % і 13 %, то вже протягом 1909-1911 рр. у Київській губернії заводські становили 28 %, плантаторські – 45 % і селянські – 27 %, у Волинській, відповідно, – 32 %, 53 % і 15 %, у Подільській губернії – 20 %, 60 % і 20 % [5, 126].

Посіви цукрових буряків на Правобережжі займали 336 тис.дес. (1910 р.), або 56 % загальної площі посівів їх по імперії (600 тис. дес.). Одержувані буряки давали населенню прибуток близько 45 млн. крб. Вирощену сировину в регіоні переробляли 140 цукрових заводів, які виробили в 1910 р. 63,7 млн.пудів цукру [11,4].

Оплата селянських буряків на цукрових заводах складалася із двох частин: 1) грошова, рахуючи за пуд або берківець привезених на завод буряків і 2) натуральна шляхом видачі селянам-плантаторам певної кількості жому та меляси (патоки) [3]. Здрібніння коней і поступове зменшення кількості великої рогатої худоби в селянських господарствах поясню­валося відсутністю кормів – так одностайно підкреслювали у своїх звітах пові­тові і районні земські агрономи у 1909 р. Дійність корів становила від 10 до З0 стаканів на день у час лактації. Звичайний корм домашніх тварин складався з вівсяної, пшеничної та житньої січки, яку сіяли дуже дрібно на барабанній соломорізці. В кращому випадку січку посипали дертю. Якщо поблизу містився цукровий завод, то селяни купували там жом [8, 7-8].

Господарське значення посівів цукрових буряків полягало у їх благотворному впливі на умови тваринництва в господарствах, цієї найнеобхіднішої галузі для прогресивного розвитку одноосібного господарства. Врожаї буряків давали господарствам цінні за своїми смаковими якостями і калорій­ністю корми – бурякова гичка, жом, патока. Але не менше значення для тваринництва мали здобрюючі якості усіх кормів, що давало можливість використовувати повністю грубі корми хлібних врожаїв, соломи ярових і навіть озимих хлібів. Тому впровадження бурякових посівів у зернові сівозміни давало можливість господарствам організовувати відгодівлю худоби, утримання молочної худоби та ін., а також полегшувало завдання екстенсивної годівлі робочої худоби в зимовий період [6, 6].

Цукрові буряки належали до тих культур, які повністю використовувалися в господарствах і практично не давали відходів. Гичку і ко­ренеплоди легко було використовувати у сирому або переробленому вигляді. Корисними були і продукти переробки буряків у цукровому виробництві. Жом і силосована гичка довго зберігалися. Вони давали можливість згодовувати худобі велику кількість грубих кормів, соломи ярових і навіть озимих хлібів, сіно з кислих злаків та ін. Без додаван­ня жому або гички ці продукти залишилися б невикористаними. Ще кращі результати давало використання цукробурякової меляси.

На основі відходів цукробурякового виробництва виникли нові напрями у галузі скотарства та винокуріння. На Правобережжі набрала поширення відгодівля рогатої худоби при цукрових заводах жомом і патокою. Якщо з Південно-3ахідного краю щорічно відправлялося до 150 тис. рогатої худоби на далекі ринки (Польща і Західна Європа), то значну його частину становила саме худоба, відгодована при цукрових заводах. Винокуріння із патоки стало помітною галуззю, і закордонний експорт краю ґрунтувався на спиртові, одержаному таким способом [11, 5].

У зв’язку з цукробуряковою промисловістю помітним був розвиток промислу відгодівлі рогатої худоби серед селян навколишніх до заводів поселень. Відходи цукрового виробництва відігравали помітну роль у справі підтримання селянського тваринництва. Селяни отримували їх у вигляді додаткової оплати за здані на заводи буряки або купували на заводах за певну ціну. Якщо врахувати погану забезпеченість селянських господарств Правобережжя кормами, то відходи цукробурякового виробництва були значним додатком для підтримання селянського тваринництва. Наприклад, селяни поселень, розташованих навколо Саливонківського цукрового заводу Васильківського повіту, щорічно згодовували до 1 млн. пудів жому і відгодовану худобу збували у великі центри. У м. Тростянці Брацлавського повіту Подільської губернії бизько третини селян промишляли відгодівлею волів, причому щорічно відгодовувалося приблизно 600 штук і збувалися вигідно на місцевих ринках і навіть в Одесі [1, 32].

На основі цих же відходів у заможних селянських господарствах розвинувся особливий промисел – відгодівля худоби на продаж. На початку вересня такі селяни на місцевих ярмарках закуповували волів від 2 до 6 штук на кожного господаря по 60-90 крб. за голову. Деякі господарі закупляли волів навіть раніше, щоб використати їх для оранки під озимину та на зяб. Для відгодівлі господарі купували на цукрових заводах жом по 2 коп. за пуд солодкого і по 1,5-2,5 коп. за пуд кислого жому. Паралельно використовувалися й інші корми – солома, різка, патока, висівки. Період відгодівлі тривав 3-4 місяці і закінчувався до кінця лютого. Відгодовані воли продавалися або на місцевих ярмарках євреям, або ж відправлялися селянами, які організовувалися в товариства, до Одеси. Виручка від одного вола становила 120-150 крб. Від­годівля обходилася в 35-40 крб. Таким чином, промисел давав прибуток 25-30 % [10, 43-44].