Форфетування.Цей термін походить від франц. а forfait (цілком, загальною сумою) і позначає надання визначених прав в обмін на наявний платіж. У банківській практиці це покупка на повний термін на заздалегідь встановлених умовах векселів, інших боргових зобов'язань. Покупець вимог бере на себе комерційні ризики без права регресу (обороту) цих документів на експортера. На відміну від традиційного обліку векселів форфетування застосовується: а) звичайно при постачаннях устаткування на великі суми (мінімальна сума - 250 тис. частка.); б) із тривалою відстрочкою платежу від 6 місяців до 5 - 7 років (понад традиційний 90 чи 180 днів); в) містить чи гарантію аваль першокласного банку, необхідні для переобліку векселів. Форфетор здобуває боргові вимоги за винятком відсотків за весь термін. Облік векселів виробляється по фіксованій ставці Розмір дисконту (знижки) залежить від ризику неплатежу, валюти платежу, терміну векселя. Таким чином, експортне форфетирование - облік без права регресу вимог експортера до іноземного імпортера на заздалегідь установлену суму.
ФОРФЕТУВАННЯ
1
| Експортер2 5 5а | Імпортер 4 3 7 7а |
| Форфет – банк –первичний ринокпо форфетуванню | Банк імпортера 7 |
6 7а
Форфет-компанія –
вторичний ринок по
форфетуванню
1. Експортер і імпортер укладають угоду з указівкою терміну платежу.
2. Експортер звертається з заявкою у форфет-компанію, що визначає умови операції. Якщо експортер заздалегідь проконсультувався з нею, то він має можливість уключити витрати по дисконті векселя у вартість контракту.
3. Імпортер виписує комерційний вексель і авалює його в банку своєї країни.
4. Векселя, індосирувані банком країни імпортера, відсилаються експортеру.
5. Експортер індосуює векселя і продає їхній форфет-компанії на первинному ринку документів без права регресу.
5а. Експортер одержує інвалютний виторг.
6. Форфетингова компанія індосує векселя і перепродує їх на вторинному ринку, представленому спеціалізованими фінансовими установами по форфетуванню в Цюріху, Люксембурзі, Лондоні, Парижеві і т.д.
7. Форфет-компанія пред'являє імпортеру вексель до оплати.
7а. Імпортер через свій банк оплачує пред'явлений вексель у встановлений термін.
Форфетування відрізняється від лізингу простотою документального оформлення, відсутністю права регресу (тобто експортер не несе ризик неплатежу імпортера).
На відміну від експортного факторингу, використовуваного для майбутніх, ще не цілком визначених угод, форфетування застосовується для існуючих міжнародних зобов'язань, причому на більш тривалий термін і матеріалізованих у виді векселів, а також з більш широкою сферою покриття ризиків (неплатежу, неперекладу, валютного ризику).
Форфетування використовується для мобілізації капіталів на середній термін кредитно-фінансовими установами на вторинному ринку шляхом переобліку експортних векселів, термін яких ще не минув.
2. Умови і регулювання міжнародних кредитних відносин.
Для міжнародного кредиту важливо, у якій валюті він наданий, тому що нестійкість її веде до втрат кредитора. На вибір валюти позики впливає ряд факторів, у тому числі ступінь її стабільності, рівень процентної ставки, практика міжнародних розрахунків (наприклад, контракти по постачаннях нафти звичайно полягають у доларах США), ступінь інфляції і динаміка курсу валюти й ін. Валюта платежу може не збігатися з валютою кредиту.
Сума (ліміт) кредиту - частина позичкового капіталу, що наданий у товарній чи грошовій формі позичальнику. Сума банківського кредиту (кредитна лінія) визначається кредитною чи угодою шляхом обміну телексами (при короткостроковій позичці). Кредит може надаватися у виді однієї чи декількох траншів (часткою), що розрізняються по своїх умовах.
Термін міжнародного кредиту залежить від ряду факторів: цільового призначення кредиту; співвідношення попиту та пропозиції аналогічних кредитів; розміру контракту; національного законодавства; традиційної практики кредитування; міждержавних угод.
Вартість кредиту. Розрізняються договірні і сховані елементи вартості кредиту. До основних елементів вартості кредиту відносяться суми, що боржник безпосередньо виплачує кредитору, відсотки, витрати по оформленню застави комісії. Додаткові елементи включають суми, виплачувані позичальником третім обличчям (наприклад, за гарантію).
“Ціна” міжнародного кредиту (як і інтернаціональна ціна виробництва) базується на процентних ставках країн - ведучих кредиторів, у першу чергу США, Японії, Німеччини.
Міжнародні кредитні відносини, як і валютні, служать об'єктом не тільки ринкового, але і державного регулювання в країні. Держава є активним учасником міжнародних кредитних відносин, виступаючи в ролі кредитора, донора, гаранта і позичальника.
Як свідчить світовий досвід, держава заохочує зовнішньоекономічну діяльність підприємств за допомогою субсидій, кредитів, податкових, митних пільг, гарантій, субсидування процентних ставок, тобто боніфікації (відшкодування банкам за рахунок держбюджету різниці між ринковими і пільговими процентними ставками по експортних кредитах).
Держава, звільняючи експортерів від сплати непрямих і деяких прямих податків, сприяє зниженню цін товарів, що вивозяться, підвищуючи їхню конкурентноздатність. Держава подовжує термін кредитування експортерів, полегшує і спрощує процедуру одержання кредитів.
З іншої сторони протиріччя між рівнем інтернаціоналізації господарського життя й обмеженістю національних форм регулювання привело до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту. Воно переслідує наступні основні мети: 1) регулювання міжнародного руху позичкового капіталу для впливу на платіжний баланс, валютний курс, ринки позичкових капіталів; 2) спільні міждержавні заходи для подолання кризових явищ; 3) узгодження кредитної політики стосовно визначених позичальників - в основному до що розвиваються, а також країнам Східної Європи, України й інших країн колишнього СРСР. Регулювання міжнародного кредиту здійснюється через регіональні організації.