громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на
них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і
схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед
вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж
у Війську Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині
дотримуються саме такого порядку при гетьманській владі, згідно
зі старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів
Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть
потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой
закон: "Так хочу-так повеліваю". Через те непритаманне
гетьманському уряду самоуправство у Вітчизні і Війську
Запорозькому запроваджувався розлад, викривлення прав і
вольностей, утиски посполитих та насильний, невиважений розподіл
військових посад, а відтак росла зневага до генеральної старшини,
полковників і значного товариства. Тому ми - генеральна старшина
кошовий отаман і все Військо Запорозьке склали угоду і затвердили
з найяснішим гетьманом у ході виборів його ясновельможності
закон, який повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому:
чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні
старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що
вони постійно перебувають при боці гетьмана;
після них у звиклому порядку ті ж права народних радників
нехай мають городові полковники;
крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди
гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному
визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених.
З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними
радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його
наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про
всі громадські справи і немає права нічого вирішувати,
розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і
схвалення ними.
Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються
одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні
кожного року проводитися у гетьманській резиденції: перша - на
Різдво Хрістове, друга - на Великдень і третя - на празник
Покрови Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише
полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні
радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького
Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від
гетьмана вони зобов'язані бути присутніми і прибути точно у
визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь
питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро,
не дбаючи про жодний зиск - свій власний чи інших осіб, -
відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в
такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані
шкоди справам Вітчизни, - нехай обминуть її лихо і згуба!
Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для
них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи,
котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то
ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу
для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної
старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи
сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст
належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною
і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні
листування, в першу чергу - з чужинецькими країнами і таке, що
могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.
А щоб постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і
генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками,
необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з
них повинен, перш ніж приступити до виконання обов'язків своєї
посади, особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру
відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов'язків
своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.
Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено
щось незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і
вольностей чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини,
полковники і генеральні радники владні використати свободу
голосу, щоб особисто або ж - якщо того вимагатиме крайня і
невідклична потреба - публічно на нараді висловити докір його
ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і
вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи високій
гетьманській честі. На ті докори ясновельможний гетьман не
повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, -
навпаки, повинен постаратися виправити переступи.
Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде
обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом
з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати
участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а
також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і
утисків посполитому люду.
І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і
генеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно
шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому
відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, - так
і ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх
за побратимів, а не за слуг, не вважати їх своїми власними
підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої
гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за
винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.
VII
Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників,
генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а
понадто з рядових козаків, - чи то образивши проти звичаю
гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у
якомусь інакшому переступі, - то ясновельможний гетьман не
повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї
влади чи особисто призначати йому кару.
Така справа - кримінальна чи якась інша - має бути передана
на розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте
безстороннє рішення він ухвалив, - такому повинен кожен
правопорушник підкоритися.
VIII
Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити
ясновельможному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини,
які постійно перебувають при боці гетьмана - котрі справи до чиїх
обов'язків та уряду належатимуть, - а також особисто отримувати
від нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього
дворових слуг гетьманових, котрі не повинні втручатися до жодних
військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до
пересилання військової кореспонденції, навіть незначної.
IX
Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були
генеральні підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею,
млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами та
давали у усьму лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер
встановлюємо за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо
як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже,
визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою
загалу був обраний генеральний підскарбій - чоловік значний і
заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з
відома гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і
доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний
зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права
і не зазіхати ані не військовий скарб, ані на надходження до
військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а
вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для
гетьманської особи й булави. Це - індукти з Шептаківської сотні,
з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських і Оболонських та інші
доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської
посади. Понадто ясновельможний гетьман не має права ані
самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь
Війська Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було б
претекстом іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а
найпаче ченцям, священикам, бездітним вдовам, дрібним посполитим
і військовим урядовцям, особистим слугам дворакам та приватним
особам.
Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як
підручний гетьмана і бути там присутнім, де постійно перебуватиме
гетьманська резиденція. Крім того, у кожному полку необхідно
обрати загальною ухвалою полковника і старшини обох станів -
козаків і посполитих - по два підскарбії, теж заприсяжених, з
визначніших маєтних людей. Вони повинні відати полковими і
цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними
і видатками та щороку звітуватись про свою діяльність.
До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих
безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх
полках за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і
передання до рук генерального підскарбія. Панам полковникам рівно
ж не пристало бути причетними до полкових коштів, а мусять
удовольнятися доходами і пільгами своїх посад.
X
Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого
уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську
Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і
докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим