Боротьба проти половців змушувала чернігівських і новгород-сіверських князів об’єднувати сили. Їхні військові дружини в 1183 р. завдали поразки половецьким ордам ханів Кончака і Кобяка. Проте самостійний похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців у 1185 р. був невдалим. На березі р. Каяли половці оточили його військо і в жорстокій битві розгромили. Князь Ігор потрапив у полон.
Звільнившись, Ігор продовжував боротьбу з ворогами, став чернігівським князем, намагався об’єднати сили князів. Проте Чернігівська земля продовжувала розпадатися на дрібні удільні князівства.
Наростаюча загроза агресії з боку іноземних держав змусила князів об’єднати Галицїку і Волинську землі в одно князівство(1199 р.). волинський князь Роман Мстиславич придушивбоярську опозицію, вів успішну боротьбу проти половців, а також сусідніх держав, що прагнули захопити Галичину і Волинь. Під його владою об’єдналися Галичина, Волинь і Київщина. Князь Роман Мстиславич загинув в одній із битв з ворогами у 1205 р. Київський літописець писав про князя Романа:”Був він князь мудрий, вимовний, богобоязкий, поважний на всіх землях і славний своїми походами... Він привів землю до квітучого стану”. Галицько-Волинська держава за часів Романа володіла землями від Карпат до Дніпра і від Прип’яті до Чорного моря. Вона була дуже впливовою серед країн Європи.
Після смерті Романа феодальні міжусобиці в Галицько-Волинському князівстві загострилися, чим скористалися феодали Угорщини і Польщі, щоб загарбати галицькі й волинські землі. Настав тяжкий час для всієї великої Української держави. У 1205 р. Князями стали малолітні сини Романа: галицьким—Данило(1201-1264 рр.) і волинським його сиарший брат Василько (1199-1271 рр.), а регентом при них була мати, ім’я якої невідоме. Галицькі бояри намагалися не допустити продовження династії: кілька років князі поневірялися за кордоном, поки підросли й розпочали боротьбу за престол. Боярська опозиція зазнала поразки, бо Данило і Василько діяли спільно й спиралися на весь народ, який утискували можновладні. Старшим князем був Данило, прозваний Галицьким, його сократником і помічником усі роки залишався Василько.
Данило Романович Галицький прославився як видатний державний діяч, дипломат і полкрводець Галицько-Волинської держави. На його долю випали тяжкі випробування:молодому князю довелось вести виснажливі війни з литовськими, німецькими, татарськими загарбниками і водночас будувати міцну державу, збирати під її крила давні руські землі. Він визволив Володимир, Берестя, Забужжя, Луцьк, Пересопницю, Безл, Галич, взяв участь у першій битві з монголо-татарами на р.Калці(1223 р.). Данило відзначився як будівничий: заснував міста Холм і Львів, укріпив фортецями Володимир, Галич, Білгород та інші міста. Зрештою князь домігся від вищого православного духовенст-ва обрання митрополитом Русі свого сподвижника, ученого і державного діяча Кирила (1242-1281 рр.), зміцнив церкву.
“Данило — це найбільша постать в історії Галицько-Волинської держави,—відзначав у книзі “Історія України” відомий історик І.Крип’якевич. — Він вів свою діяльність серед незвичайно важких обставин. З великими зусиллями він наново з’єднав розбиту державу, ведучи боротьбу з Польщею та Угорщиною і з анархічним боярством. Нічого не втратив з батьківських земель, забезпечив кордон у Карпатах і від Вісли, поширив державну територію на півночі. Привернув авторитет княжої влади, нонаво зорганізував державний апарат. Не дав знищити своєї держави татарам, особистими жертвами здобув мир і підготував свою країну до відсічі орді. Супроти наступу Азії ввійшов у зв’язки з Західною Європою, шукаючи там політичної і культурної допомоги. Трудом свого життя він відбудував державу свого батька Романа і поклав основи під її дальший розвиток”.
Незважаючи на державне роздробленн, культура на землях Південно-Західної Русі розвивалася в тісному взаємозв’язку. В ній поступово множились порастки власне української народної культури.