Склалося так, що гроші мають товарну природу, але є не звичайним, а специфічним товаром, постійно виконуючи роль загального еквівалента. Таким еквівалентом часто була монета.
Слово «монета» виникло внаслідок того, що стародавні римляни використовували Храм богині Монета як майстерню для карбування монет. Монети вперше з'явилися в Лідії і Древній Греції 8-7 у до н.е. З'являючись у розвинутих державах, монети швидко поширювалися на сусідні варварські племена, потім усе далі і далі. Згодом усі місця, де виготовлялися монети, сталі називати «монета». Монети, як такі, існують усюди приблизно вже протягом 2500 років, але, як відомо, їм передували різні предмети, які використовувалися як гроші. У настінних малюнках Древнього Єгипту зважують на вагах золоті кільця. У Китаї, щонайменше 3000 років тому, в якості грошей застосовували шкарлупки каурі, раковини деяких видів молюсків з Індійського океану. Є також свідчення того, що тисячі років тому в примітивних суспільствах використовували каміння.
Обіг повноцінних металевих грошей, коли вони збігаються з товарною формою, по-перше занадто дорогий, по-друге, видобуток металів не поспіває за ростом потреби економіки в засобах обігу. Тим часом у самій природі грошей закладене рішення цієї проблеми. Справа в тім, що гроші як загальний еквівалент використовуються ідеально. Виступаючи посередником в обміні товарів, вони відіграють скороминущу роль. Саме на цій основі створюються передумови для появи знаків вартості. Таким чином, сам процес обігу металевих грошей у міру відхилення позначеного на них номінального змісту від реальної ваги визначив появу перших функціональних форм грошей, що визначили в майбутньому повний відрив грошей від товарної форми і її повне зникнення.
Спочатку знаки повноцінних грошей теж надходили у виді металевих монет (спочатку мідь, бронза, потім роль грошей надовго закріпилася за золотом). Чому саме золото грає в історії розвитку грошей вирішальну роль? Його важко виробляти (добувати, обробляти), тобто воно задовольняє визначенню грошей. У порівнянні з іншими металами (крім відкритих у ХХ століття) золото має більш високу вартість, не іржавіє, є подільним. Нарівні з ними золото має ще й такі якості, як портативність (звісно, відносна), легкість у карбуванні, здатність до приймання скрізь, де розвинута торгівля. Є припущення, що не останню роль в утвердженні золота як синоніма багатства, грошей зіграли жінки. За даними археологів, практично всі кращі прикраси для прекрасної половини людства виготовлені із золота, причому найстарші з них датуються V-IV тис. до н.е. Розвиток промисловості до XV століття дозволив збільшити видобуток корисних копалин, у першу чергу, срібла і золота. Приватного власника металу утримували від вкладення в монету великі втрати металу, оплати витрат карбування і спеціального монетного мита, а також небажання розкривати розміри свого багатства. Отож, карбування залишалося в руках багатих землевласників, а також монастирів.
Після появи банків у X столітті для спрощення розрахунків з'являються замінники грошей. Роль їх зростає. Стали з'являтися форми взаємного погашення платежів і разом з нею з'явився вексель, що виник в Італії ще в XI столітті, а потім звідси проникнув у Францію, пізніше в Німеччину й Англію.
Паперові гроші. Паперові грошові знаки є не повноцінними грошима, а тільки їх знаками. Уперше вони були випущені в VII столітті в Китаї купюрами великих достоїнств для заміни незручних повноцінних мідних грошей. Появу прообразу паперових грошей можна віднести до І тис. до н. е. У цей час у Китаї з'явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів. В ХІІІ ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із перетертої внутрішньої частини деревної кори (фактично – прообразу майбутньої целюлози). Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, мали різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання. Виникнення паперових грошей пов'язане з іменем хана Хубілая – онука Чингізхана. Широкого розповсюдження паперові гроші набули лише в кінці ХVІІ – на початку ХVІІI ст. На Заході вони вперше були випущені в британських колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс), Спочатку кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак під час війни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові гроші увійшли в обіг пізніше.
У XII-XV ст. купці для зручності торгівлі створюють банки для заміни через них наявних платежів безготівковими, більш зручними і безпечними. Але широкі можливості для розвитку паперових грошей створює тільки капіталізм із його розвитий кредитною системою. Даний період насамперед характеризується розвитком кредитно-паперових грошей і витиснення ними металевих монет. Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу, розвиток якого відбувається на основі капіталістичного кредиту.
Гроші за часів Київської Русі. На деякому етапі економічного розвитку роль грошей була за худобою. У найдавніших списках "Російської Правди" зустрічаються згадування про штрафи худобою. Іншим часом роль грошей виконував хутро куниці, також згадується багаторазово в "Руській Правді". Судячи з "Руської Правди", гривня і "куна" служили основними металевими грошовими одиницями не тільки в торгівлі, але й у процесі стягування данини. Першою срібною монетою Древньої Русі був срібляр. Для карбування використовувалося срібло арабських монет. Монета чеканилася в Києві - Володимиром Святославовичем, у Новгороді - Ярославом Мудрим. Ще до утворення Київської держави, а потім і в період його існування, зовнішня торгівля і війни сприяли одержанню металевих грошей із країн Сходу. У грошовому обігу Древньої Русі злитки грали більш значну роль, ніж на Заході, де оборот злитків зустрічав протидію з боку феодалів, що мали у своєму розпорядженні право карбування монети і розглядали всякий злиток як матеріал для карбування. На Русі влада , навпаки, сприяли оберту злитків, що називають гривнями, які стають основою грошової системи Древньої Русі.
Карбування монети в Київській Русі почалися раніш, ніж у багатьох європейських державах. Маються незаперечні докази карбування монети в X-XI століттях на Русі - срібняки Володимира Мономаха (1078-1125), київська гривня (вагою 140-160 г) та ін. Однак монета чеканилася в обмеженій кількості й частка гривень і іноземної монети в оберті була більше.
Гроші в епоху УНР та НЕПу. На початку березня 1917 р. було засновано Українську Центральну Раду, згодом сформовано Центральний уряд України. Однією з найперших була складена фінансова комісія. IV Універсалом було проголошено державну самостійність України. 4 червня 1917 р. нова російська влада – Рада Народних Комісарів остаточно припинила асигнацію Україні грошової маси. Це змусило правління піти на запровадження власної грошової одиниці. 6 січня 1918 р. Центральна Рада затверджує тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР. Але при цьому зазначалося, що російські “рублі” продовжують обертатися у вітчизняному обігу разом з новими українськими грошима – “карбованцями”. Російський рубля дешевшав оскільки тривав випуск паперових грошей у необмеженій кількості – це також мало негативний вплив на кволу українську економіку. Гривня як грошова одиниця УНР була започаткована згідно із законом ЦР від 1 березня 1918 р. 29 квітня 1983 року владу перебрав П. Скоропадський. Ряд законів за часів його правління мав вплив на розвиток грошей: 14 серпня 1918 р. – обмежено ввезення російських грошових знаків на територію Української Держави. Законом УНР від 6 січня 1918 р. Директорією було остаточно припинено обіг російських грошових знаків в Україні.
В часи НЕПу інфляція досягала величезних розмірів, грошові знаки змінювалися декілька разів – це були білети банку СРСР, золоті “червінці” та т.зв. рад знаки.
Друга світова війна нанесла по економіці СРСР такий самий удар, як і 1914-1920 роки. Гроші в післявоєнному СРСР не користуються довірою, вводиться система карток, на ринку панує натуральний обмін. Прийшовши в себе, уряд у 1947 році проводить грошову реформу, що дозволила забрати із обігу фальшиві грошові знаки. Відбулася 4-я девальвація зі співвідношенням 10:1. Це допомогло до деякої міри повернути довіру до грошей. У 1961 році уряд зробив своєму народу “новорічний подарунок” - 5-ю девальвацію, і знову 10:1.
Історичний розвиток грошової системи за часів незалежності був суперечливим і важким на шляху розвитку молодої економіки нашої держави. Спробую скласти дещо узагальнену картину подій недавнього минулого. Отже: 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила Акт про незалежність України. У березні 1992 р. Верховна Рада України затвердила “Основи національної економічної політики” в якому зазначався і вихід із рубльової зони. Почалася приватизація, утворення підприємств. Але закони, які приймалися Верховною Радою були відірваними від тогочасного життя. Енергетичних ресурсів катастрофічно не вистачало, назрівала криза промислового виробництва через розрив Союзних зв’язків. За період 1992 року ціни на товари широкого вжитку зросли в 30 разів. Новим прем’єр-міністром став Л.Д. Кучма, який змінив В. Фокіна. А у листопаді 1992 – уведено карбованець. За ці часи інфляція восени досягла 70% у місяць – тобто досягла меж гіперінфляції. У 1994 р. економіка країни виявилася на межі краху. ВВП впав на 23%, дефіцит бюджету досяг 18,5% ВВП. Ціни зросли в порівнянні з 1991 р. у 102 рази. Це викликало невдоволення народної маси. Влітку 1994р. президентську посаду очолює новообраний Л. Д. Кучма. У 1995 р. починається реальна приватизація. Темпи зростання цін почали знижуватися з 400% в 1992 р. до 40% в 1996 р. А у вересні 1996 проведено грошову реформу, яка зводилася до заміни карбованців новими гривнями у співвідношенні 100 000 до 1. Це дало позитивні наслідки (відносно). Середньомісячна інфляція у 1997 склала 1%. Але економічні кризи Росії (1998 р.) та Південно-Східної Азії (1997 р.) відчутно вдарили як по економіці України в цілому так і по курсу гривні. Зовнішній борг продовжував зростати, ВВП – зменшуватися ( за перший кв. 1999 р. – на 4,8%). В останні місяці інфляційні процеси сповільнюються, а курс гривні дещо стабілізувався.