Головна умова розширення ринку послуг в Україні - зростання продуктивності праці у сфері матеріального виробництва, насичення ринку товарами широкого вжитку, що дасть змогу збільшити зайнятість у сфері нематеріального виробництва, значно розширити асортимент латних і безкоштовних послуг для населення. Важливими умовами зростання обсягу ринку послуг є також підвищення реальної заробітної плати, формування повноцінного ринку робочої сили та інші чинники.
Низька платоспроможність переважної більшості населення України, низький рівень заощаджень звужує і фінансовий ринок, тобто грошовий ринок. Першочерговими кроками на шляху розширення цього ринку мають стати повернення громадянам вилучених трудових заощаджень, індексація заробітної плати, пенсій, стипендії, підвищення мінімальної заробітної плати та допомоги з безробіття (така допомога у 2004р. була збільшена з 35 до 88 грн.). Деструктивну роль у розвитку фінансового ринку відіграє тіньовий ринок, на якому обертається близько 50% грошової маси.
Протягом 90-х років відбувалося поступове звуження ринку інтелектуальної власності в Україні. Проте впродовж у 2000-2005рр. ситуація покращувалась. Вже у 2004р. було 7тис. патентів, у 2005р. – видано 3719 патентів на винаходи, 7467 – на корисні моделі, 1569 – на промислові зразки. Зареєстровано 11 645свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Проте значна частка «ноу-хау» вивозиться за кордон у процесі міграції висококваліфікованих спеціалістів. Необхідно оперативно перевести в патенти України ті авторські свідоцтва, які були видані громадянам України відповідними службами колишнього СРСР. Якщо цього не зробити, вона втратить пріоритет на велику кількість винаходів. Україна досягла світового рівня у галузі математики, теоретичної фізики, фізіології, клітинної та молекулярної біології, електрохімії, що дає їй змогу бути активним учасником міжнародного ринку ідей.
Для зміцнення валютного ринку в Україні слід істотно послабити процес доларизації української економіки, зміцнити національну валюту, ефективно здійснювати валютне регулювання тощо.
У 2004 р. загальний обсяг цінних паперів на ринку України становив 34,76 млрд. грн. Проте якщо у США У 2004 р. дохідність акцій становила в середньому 18 % річних, то в Україні у 2002 р. – менше – 2%. Причиною цього є не лише незначна кількість акцій у 15 млн. акціонерів, а й брак розвиненого фондового ринку, високий податковий прес на доходи підприємств (близько 80 %), що майже унеможливлює виплату частини прибутку на дивіденди, оподаткування самих дивідендів.
Ринку нерухомості в Україні властиві такі негативні тенденції, як скуповування за безцінь новою українською буржуазією землі у зубожілого населення, створення умов для продажу кращого житла найбіднішими жителями міст внаслідок непомірної квартплати та їх переселення у квартири гіршої якості.
Відповідно до чинного законодавства розрізняють легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий) ринок. Нелегальний ринок є складовою тіньової економіки і включає в себе незаконну торгівлю зброєю, незаконно виготовленими товарами (спиртними напоями тощо), торгівлю наркотиками, незаконне ввезення імпортних товарів на вітчизняний ринок та їх продаж тощо. Другою важливою складовою нелегального ринку є неточне відображення доходів (передусім, прибутків) від господарської діяльності, здебільшого, у бік Їх заниження, з одного боку, та Їх приховування, з другого, з метою ухилення від сплати податків або досягнення інших спекулятивних цілей.
Нелегальний ринок поширюється на всі види ринків. Основними суб'єктами внутрішнього ринку є: 1) населення (зокрема домашні господарства); 2) фірми; 3) держава. Серед населення, у свою чергу, виділяють соціальні класи, верстви, прошарки.
Другий важливий суб'єкт внутрішнього ринку - фірми, передусім національні. Існують різні підходи до класифікації фірм. Так, виділяють приватнопідприємницькі фірми, партнерства, корпорації, регульовані фірми, споживчу кооперацію, взаємоощадні банки, неприбуткові організації та фірми з самоуправлінням.
З погляду правових форм в економічній літературі розрізняють індивідуальні підприємства, відкриті товариства, розширені командитні товариства, командитні товариства таємні товариства, акціонерні товариства, командитні товариства на акціях, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства, картелі, консорціуми, змішані підприємства (концерн, трест).
Найпростішою кваліфікацією цього типу суб’єктів ринку, що дає змогу кількісно оцінити їхню роль у внутрішньому ринку, є поділ фірм на дрібні, середні та великі. У більшості розвинених країнах світу кількісно переважають дрібні фірми (малий бізнес).
РОЗДІЛ 3. СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ
3.1.Інфраструктура як економічна категорія, її сутність та функції
Початково поняття «інфраструктура» означало певну сукупність об’єктів і споруд, які забезпечували функціонування збройних сил. Пізніше( у 40-х роках) у зарубіжній економічній літературі це поняття почали вживати для характеристики галузей, які забезпечували розвиток матеріального виробництва (дороги мости, порти, аеродроми лінії електропередач тощо).
Оскільки воно походить від латинських слів «інфра» - нижче, і «структура» – будова, розташування, то в найзагальнішому вигляді під інфраструктурою почали розуміти основу, внутрішню будову економічної системи. Таке тлумачення, є мало конструктивним.
Так, в економічній енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна
інфраструктура визначається як «мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузі економіки, що експлуатують ці мережі». Автори виділяють при цьому такі рівні інфраструктури, як матеріальні мережі (наприклад дороги), операції( діяльність щодо експлуатації певної інфраструктурної мережі, наприклад, рух автомобілів, підтримання у робочому стані автодоріг), інфраструктурні ринки ( автодороги, вокзали тощо наближені до матеріальних мереж, але не збігаються з ними з огляду на оптимізацію потоків товарів з урахуванням попиту і пропозиції). В окремих випадках виробник зростається з інфраструктурою. Наприклад, для комп’ютерних мереж виробником інформації є оператор, а його інфраструктура є Інтернет.
У «Сучасному економічному словнику», підготовленому російськими вченими, інфраструктура розглядається як «сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей».
У зв'язку з цим постає питання: що має бути вихідним при визначенні поняття "інфраструктура" - мережі чи сукупності галузей, підприємств та організацій? Оскільки мережі - це, передусім, певна система комунікацій, то у цьому випадку акцент робиться на виключно технологічному аспекті категорії. Доцільніше у зв'язку з цим говорити про сукупність певних галузей, що перетворює поняття "інфраструктура" на категорію технологічного способу виробництва, подібно до понять "продуктивні сили", "засоби виробництва" тощо.
Діяльність людей у цих галузях, організаціях тощо спрямована на вилучення корисних властивостей із об'єктів інфраструктури і характеризує матеріально-речовий зміст відносин економічної власності. Водночас у такому визначенні відсутні чітко окреслені суб'єкти діяльності, що більшою мірою відповідає вимогам предмета вивчення в "економікс". Якщо усунути цей недолік, то інфраструктура як категорія технологічного способу виробництва є сукупністю базових галузей та техніко-економічних відносин між людьми у процесі їхньої діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг. Адже саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм техніко-економічних відносин здійснюється постачання продукції від одного суб'єкта господарювання до іншого.
Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності. Якщо йдеться про інфраструктуру за умов капіталістичного способу виробництва, то суспільною формою діяльності людей у базових галузях, що формують економічну інфраструктуру, є, передусім, відносини економічної власності між власниками об'єктів інфраструктури і найманими працівниками з приводу привласнення результатів цієї діяльності. 3 урахуванням цього капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.
Сутність інфраструктури повніше розкривається у виконуваних нею функціях. Такими функціями є: 1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами; 2) купівля-продаж різноманітних товарів; 3) забезпечення інформацією учасників ринку; 4) підвищення ефективності роботи суб'єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації; 5) організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин; 6) відображення економічної кон'юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема; 7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.