Пізнавальні процеси (стр. 1 из 2)

Реферат

на тему:

Пізнавальні процеси

1. Поняття про відчуття

Про багатство навколишнього світу, про кольори, запахи, музичні тони та шуми, вагу предметів, про спрагу та голод ми дізнаємося завдяки органам чуття. За допомогою органів чутття людський організм отримує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан зовнішнього та внутрішнього середовища. Відчуття з’являються внаслідок впливу матерії на органи чуття. Вони є первинною формою відображення об’єктивної дійсності в мозку людини. У відчуттях інтегруються пізнавальні, емоційні та регулятивні аспекти психологічного.

Відчуття є відображенням у мозку людини окремих властивостей, якостей предметів та явищ об’єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Вивчення розвитку пізнавальної дійсності в еволюції тваринного світу (у філогенезі) й у дитини (в онтогенезі) показує, що відчуття є первинною формою орієнтування організму в навколишньому середовищі. Низькоорганізовані тварини відчувають тільки окремі, такі що мають безпосереднє значення для їхньої життєдіяльності, якості предметів і явищ. Новонароджена дитина в перші тижні життя теж реагує тільки на окремі якості предметів. Це свідчить про те, що відчуття є вихідною формою розвитку пізнавальної діяльності. Життєве значення відчуттів полягає також в тому, що вони завжди емоційно забарвлені. Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений – заспокоює, червоний – збуджує. Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбований у білий і чорний колір, перший здається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус. Не випадково в слові “чутливість” закладена характристика пізнавальної функції відчуттів, і слова “відчуття” і “почуття” (переживання) мають однаковий корінь.

Органічні відчуття перебувають у співвідношенні з об’єктами зовнішнього світу, викликають бажання, вони є джерелом вольового імпульсу. Рухи й дії, спрямовані на досягненні мети, регулюються відчуттями, які необхідні для побудови дії. Таким чином, відчуття забезпечують життєдіяльність людини.

Відчуття, сприймання – процеси чуттєвого пізнання. Це такий ступпінь чуттєвого відображення дійсності, коли значення про світ безпосредньо пов’язані з впливом предметів на органи чуття. В процесі діяльності, на практиці людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, якості та властивості їх, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи, а тому чуттєві форми відображення спільні для людини і тварини.

Слід відзначити, що відчуття, сприймання й уявлення є як у тварини, так і в людини, але вони не тотожні. Праця і мова в процесі антропогенезу (походження людини) сформували специфічно людські відчуття, сприймання та уявлення. Вони відрізняються від подібних образів у тварин за змістом (людина відображає соціальні умови життя суспільства, предмети створені в процесі праці, і через них природу, на яку вона активно діє); за фізіологічними механізмами (відчуття, сприймання й уявлення людини виникають у взаємодії образу і слова в специфічно людській першій сигнальній системі); за роллю в процесі пізнавання (у деяких тварин це вища форма орієнтування, у людини – лише початковий ступінь пізнання).

Другий ступінь пізнання – абстрактно-теоретичне мисленя – характерний тільки для людини. Мислення базується на чуттєвому пізнанні, спирається на образи, але оперує не образами, а поняттями, зміст яких складається на основі трудової діяльності, а також культури багатьох поколінь людей.

Відчуття не є єдиною формою відображення світу. Більш високі форми чуттєвого пізнання, сприймання та уявлення не можуть бути зведені до суми або комбінації відчуттів. Кожна з форм відображення своєрідна, але без почуттів як початкової форми відображення будь-яка пізнавальна діяльність неможлива. Відчуття є джерелом наших знань про світ і про нас самих.

2.Поняття про сприймання

Знання про навколишній світ ми ожержуємо не лише за допомогою відчуттів, завдяки яким ми можемо відчувати окремі властивості предметів і явищ об’єктивної дійсності, але й сприймань, які дають нам цілісний образ предмета або явища. Ці форми відображення є процесами чуттєвого пізнання.

Сприймання – відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття.

Як і відчуття, сприймання виникають тільки пр безпосередній дії об’єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймання – це перехід до складнішого і повнішого відображення. В процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо.

Сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає їх наявність у відображенні дійсності. Сприймання залежить від певних відношнь, що існують між відчуттями, взаємозв’язок яких, у свою чергу, залежить від зв’язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами, що входять у предмети і явища.

Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Всяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди якоюсь мірою активізує раніше утворені тимчасові нервові зв’язки, що є здобутком її життєвого досвіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що виникає в даний момент, від того, що додається за рахунок минулого досвіду. У нас не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки враженнями, що безпосередньо одержуються від їх об’єктів.

Попередній досвід прискорює процес виділення об’єкта, розпізнання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність.

Сприймання предметів і людей, з якими суб’єкту доводиться мати справу, умов, в яких протікає його діяльність, становить необхідну передумову усвідомленої людської дії. Життєва практика змушує людину перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження; на цій стадії сприймання перетворюється уже на специфічну “теоретичну” діяльність (С.Л.Рубінштейн). Теоретична діяльність спостереження включає аналіз, синтез, осмислення та розуміння сприйнятого. Таким чином, виникаючи як компонент або умова будь-якої конкретної практичної дяльності, сприймання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набуває нових специфічних рис. Розвиваючись в іншому напрямі, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним.

Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає; а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється; не лише слухає, а й прислуховується; вона активно вибирає установку, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, вона таким чином виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб привести образ сприймання у відповідність із предметом. Предмет є об’єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення.

Процес сприймання тісно пов’язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організовуємо цей процес.

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об’єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.

Будучи необхідною умовою орієнтування в навколишній дійсності, сприймання формується в процесі діяльності людини. Людина відображає різні предмети та явища в мовах праці та інших різновидах своєї діяльності. Відповідність сприймання явищам об’єктивної реальності, що ним відображається, його правильність перевіряється на практиці.

3.Поняття про пам’ять

Пам’ять – одна з форм психічного відображення. Завдяки пам’яті індивід може закріплювати, зберігати і відтворювати свій життєвий досвід. Образи предметів і явищ дійсності, що виникають у процесі сприймання, а також пов’язані з ними думки, емоції, дії за певних умов знову з’являються тоді, коли предмети і явища, що їх викликали, не діють на органи відчуттів. Ці ідеально відтворені образи предметів і явищ навколишнього світу називаються уявленнями. Вони утворюються внаслідок взаємодії різних аналізаторів і поділяються на зорові, слухові, дотикові, рухові, нюхові та ін. Завдяки пам’яті людина може утримувати безліч змістових зв’язків між явищами світу; за її відсутності створюються “болісні розриви” в усьому духовному житті людини, що може призвести до тяжких хворобливих явищ.

Набуття життєвого досвіду в широкому розумінні можливе тому, що до сучасного пам’ять додає минуле, а уява допомагає перенестись у майбутнє. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Завдяки пам’яті, індивід у формі знання привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури. Людська пам’ять, таким чином, - ланка зв’язку між минулим , сучасним та майбутнім. Втрачаючи пам’ять, індивід втрачає не лише своє минуле, а й здатність нормально жити.

Пам’ять - - хатактеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної. Вона виконує функцію накопичення, збереження і використання наслідків дії відчуттів, сприймання, мислення, уяви.

Отже, пам’ять забезпечує цілісність і розвиток особистості людини, посідає важливе місце в системі пізнавальної діяльності.

Пам’ять – це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам’ятовування, зберігання, відтворення.