Важливою умовою надання банком кредиту є наявність певного забезпечення, що гарантує повернення позики. Традиційно банківські кредити поділяються на бланкові та забезпечені. Бланкові кредити видаються банком без конкретного забезпечення і грунтуються на його впевненості у здатності позичальника своєчасно виконати всі взяті на себе платіжні зобов'язання. Забезпеченні позики видаються під заставу майна - найчастіше того самого, на придбання якого надається кредит (нерухомість, обладнання, товарно-матеріальні цінності). Крім того, у забезпечення можуть прийматися: цінні папери (акції, облігації, векселі, товарозпорядні документи); документи, що засвідчують передвідступлення на користь банку вимог позичальника до третіх осіб; гарантії й поручництва інших осіб повернути кредит у разі неплатоспроможності позичальника. Забезпеченням кредиту може також бути страхування відповідальності позичальника за непогашення позики у страховій компанії.
Нарівні з оцінкою якісних параметрів активів, що пропонуються у забезпечення кредиту, необхідною умовою видачі позики є аналіз банком кредитоспроможності клієнта. Кредитоспроможність означає здатність позичальника своєчасно і в повному обсязі погасити заборгованність за виданими кредитами і нарахованими на них процентами. Оцінюючи кредитоспроможність фірм і компаній, банки беруть до уваги такі фактори, як розмір власних коштів та їх співвідношення з позиченими, ліквідність активів, характер обороту коштів (циклічність), співвідношення коротко- і довгострокових джерел позичених коштів, ступінь покриття джерел позичених коштів ліквідними активами, прибутковість діяльності та інші показники. Кредитоспроможність приватних осіб визначається на підставі як загальної вартості майна позичальника, так і розміру його постійних доходів (з урахуванням зобов'язань, узятих на себе іншими платоспроможними особами).
У разі позитивного вирішення питання про кредитування клієнта між ним і банком укладається кредитний договір, в якому фіксуються основні умови надання позики (цілі, строки, суми, процентні ставки, права й обов'язки сторін).
Визначення умов кредитування безпосередньо між банком і позичальником дозволяє піднести організацію кредитних відносин на якісно новий рівень, що означає добровільне прийняття на себе суб'єктами кредитування взаємних зобов'язань, від виконання яких залежить ефективність їх діяльності, утворення прибутку і задоволення економічних інтересів партнерів кредитного процесу. В результаті цього адміністративне регулювання кредитних відносин на основі методичних вказівок державних органів поступово замінюється дією економічних важелів і стимулів, які визначають оптимальні умови банківського кредитування. Дані умови можуть бути сформульовані таким чином:
1. Всі кредитні взаємовідносини між банком і позичальником здійснюються на основі чіткого дотримання основних принципів кредитуваня: строковісті, забезпеченості, платності, цільового характеру кредиту.
Строковість кредитування передбачає обов'язкове встановлення періоду користування позиченими грошовими коштами та строку їх повернення банку. Необхідність встановлення такого строку пов'язана, по-перше, з тим, що кредит виражає відносини, основою яких є надання грошових коштів у тимчасове користування, а, по-друге, кредит видається на задоволення тимчасових потреб, що визначаються особливостями діяльності конкретного позичальника.
За адміністративного регулювання економіки основою для визначення строків користування позиками служила планова оборотність цінностей підприємств і зниження їх запасів. Строк повернення кредиту встановлювався відповідно з передбаченим планом моментом завершення окремих стадій або всього кругообороту оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто моментом появи у господарств джерел отримання коштів для погашення позик. Однак, така система не виключала можливості порушення строків користування кредитами підприємствами, в результаті чого строкова заборгованість за позиками перетворювалась на прострочену, яка, в свою чергу, неодноразово погашалась за рахунок коштів державного бюджету, що в кінцевому підсумку призводило до нівелювання суті кредиту як економічної категорії.
В сучасних умовах принцип строковості повинен забезпечуватися перш за все найбільш доцільним і ефективним спрямуванням коштів, отриманих в кредит, встановленням економічно обгрунтованого строку користування позикою з урахуванням умов розподілу доходів від операцій, у яких використовувались позичені кошти.
Як видно із наведених у додатку 3 даних, у сруктурі наданих комерційними банками кредитів переважають короткосторокові кредити. Частка довгострокових кредитів на 1.02.2006 р. складала лише 18,3%. Разом з тим попри зниження обсягів кредитів, наданих у 2005 році господарюючим суб'єктам в національній валюті, кредитні вкладення в іноземній валюті стрімко зросли - особливо у 2004 – 2005 рр., коли офіційний курс гривні щодо долара США знизився із 189,9 до 342,7 грн. за 100 доларів, тобто на 80,5% у 2001 р. та до 521,6 грн. у 2005 р.., тобто на 52,2%.
Крім того, невпевненість комерційних банків як кредиторів у стабільності національної валюти і значні девальваційні очікування господарюючих суб'єктів призводять до того, що частка довгосторокових кредитів в іноземній валюті перевищує їхню частку в національній валюті.
В структурі заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання (додаток 4) переважають строкові кредити -79%, хоч частка прострочених та сумнівних порвняно велика - відповідно 11% і 3%.
Донедавна принцип забезпеченості кредиту трактувався таким чином, що видані банком позики повинні мати реальне матеріальне забезпечення. Сума виданого кредиту повинна була відповідати розмірам створюваних запасів товарно-матеріальних цінностей або здійснюваних виробничих затрат. При цьому, якщо знижувались залишки матеріальних цінностей, під які надавались кредити, або знижувався розмір прокредитованих затрат, то отримані позики вважались незабезпеченими і підлягали погашенню. Таким чином, товарно-матеріальні цінності, що виступали забезпеченням кредиту, вважались реальною гарантією його погашення.
Наслідком такого підходу до принципу забезпеченості стало те, що банками здійснювався скрупульозний контроль за кожною виданою позикою, тоді як ефективність використання кредитів в цілому підприємствами і організаціями відходила на другий план. Це призводило, з одного боку, до дріб'язкової опіки банком позичальників, обмеження їх прав, а з другого - до наявності великої кількості неплатоспроможних організацій, оскільки досить часто у забезпечення кредиту приймалися неякісні товарно-матеріальні цінності, реалізація яких була пов'язана із значними труднощами.
При переході до ринкових відносин принцип забезпеченості кредиту слід трактувати у більш широкому розумінні. Як засвідчує практика, наявність безпосереднього матеріального забезпечення ще не дає банку впевненості у своєчасному поверненні позики. Тому в сучасних умовах при оцінці забезпеченості кредиту враховується загальна можливість позичальників повернути кредит в установлений строк шляхом мобілізації і реалізації товарів, матеріальних цінностей, розміщених грошових коштів, включаючи майно, цінні папери та інші активи позичальника.
Принцип платності кредиту полягає в тому, що позики банк видає підприємствам, організаціям та іншим позичальникам за певну плату, визначену у формі процентів. Розмір плати диференційований залежно від характеру спрямування позик, строку користування ними, категорії позичальника та його фінансового стану.
Протягом тривалого часу в банківській практиці нашої країни при формуванні процентних ставок на кредити існував суб'єктивний підхід. Держава, визначаючи через банківську систему певні пріоритети у кредитній політиці, в адміністративному порядку знижувала процентні ставки для тих чи інших галузей господарства. У результаті низькі процентні ставки знецінювали кредит, суми стягуваних процентів практично не виявляли впливу на результати господарсько-фінансової діяльності позичальників, що створювало ілюзію широкої доступності й невичерпності банківського кредиту як джерела покриття виробничих затрат.
Формування ринкового механізму господарювання висуває на перший план принципово нові підходи при встановленні процентних ставок на кредит: строки і ефективність кредитування, ступінь ризику вкладених коштів, форма участі банку у розвитку тих чи інших господарств. При цьому процентна ставка встановлюється з урахуванням рівня плати за пасивними операціями, затрат на залучення коштів, розміру обов'язкових резервів, а також витрат на розміщення залучених ресурсів і потреб банків у коштах на власний розвиток. Такий механізм формування ставок дозволяє забезпечити реалізацію основних принципів комерційного розрахунку, на яких грунтується вся діяльність сучасного банку. Правильному визначенню процентних ставок також сприяє поступове становлення в країні цивілізованого грошового ринку, завдяки чому ставки визначаються банками під впливом реально існуючих на ринку попиту і пропозиції на кредитні ресурси.
Таблиця 2Процентні ставки комерційних банків за кредитами,наданими в лютому 2006 року
| Показники | Усього | У тому числі | |
| у національній валюті | в іноземній валюті | ||
| 1. Кредити, надані суб'єктам | |||
| госодарської діяльності | 30,8 | 35,7 | 15,7 |
| За формами власності | |||
| - державним | 37,3 | 39,2 | 17,5 |
| - недержавним | 30,1 | 35,2 | 15,6 |
| За галузями | |||
| - промисловості | 30,9 | 36,4 | 16,3 |
| - сільському господарству | 33,4 | 35,5 | 15,0 |
| - будівництву | 36,6 | 41,7 | 15,9 |
| - торгівлі та гром. харчуванню | 31,8 | 36,8 | 15,6 |
| - мат.- техн. забезпеченню та збуту | 33,0 | 37,8 | 16,5 |
| - іншим галузям | 22,8 | 26,0 | 13,3 |
| За цільовими вкладеннями | |||
| - на поточну діяльність | 30,8 | 35,7 | 15,7 |
| - на інвестиційну діяльність | 28,9 | 34,3 | 16,2 |
| 2. Кредити, надані фізичним особам | 24,7 | 30,1 | 15,8 |
| - на поточну діяльність | 25,2 | 31,4 | 15,8 |
| - на інвестиційну діяльність | 16,6 | 16,6 | - |
Як видно з даних таблиці 2, у лютому 2006 року комерційні банки України надавали кредити на поточну діяльність в національній валюті в середньому під 35,7 %, на інвестиційну діяльність - 34,3 % в іноземній валюті - відповідно під 15,7% та 16,2 %. Кредити фізичним особам надавались під 16,6% на інвестиційну діяьність. Не дивлячись на зниження загального рівня процентних ставок за кредитами протягом останнього часу, вони все ж залишаються досить високими.