Україна, здається, теж відкинула притаманний їй традиціоналізм і стала на курс капіталістичних реформ, але, фактично, всі обговорення проблеми ринкових відносин в нас носять лише поверховий характер. Більшість людей під "Ринком" розуміють лише його елементи -купівля, продаж, кредит і багато іншого. Але те, що ми зараз асоціюємо лише з капіталізмом, насправді було відоме зодовго до його виникнення. Ці елементи існували у Вавилоні, Римі, Древній Греції, Індії. Але ж в ті часи капіталізм не розвинувся!.. Чому? А все тому, що тоді не сформувався, так званий, Дух, про який веде мову Вебер, і який, в свою чергу є тим базисом, на якому грунтується сучасний капіталізм.
(в) Отже, якщо повернутись до оригіналу, то можна константувати, що струкрура цієї праці дозволяє одразу зрозуміти на що акцентує увагу автор. А послідовне і плавне розкриття головної думки твору, робить його зрозумілим невіть для не дуже обізнаної в науках людини. Потрібно також зауважити, що суть капіталістичного Духу Вебер пояснює лише в релігійному контексті. Він провів скурпульозне дослідженя намагаючись довести, що власне релігійні переконання, релігійна етика були основними стимулами розвитку капіталістичного суспільства. Автор зосередився на цій стороні міркувань про Дух капіталізму і деякою мірою абстрагувався від інших факторів, що сприяли його виникненню. З одного боку це погано, бо доведення можуть здатися дещо однобокими, а нерозкриття загальної картини може створити враження деякої упередженості автора. Але з іншого боку, ми знаємо, що будь-яка справа робиться найкраще, якщо нею займається справжній спеціаліст в цій галузі і, якщо цей спеціаліст заторкає лише свою сферу і не "лізе" в інші, маловідомі йому, то цим він уникає багато помилок, а праця стає справді професійною. Крім того, розгляд проблеми капіталізму лише в релігійному контексті дозволяє автору зачепити дуже тонкі нюанси, без яких дослідження було б неповним.
Важливе значення в дослідженні праці Вебера має сам принцип викладу автором матеріалу. Отже, книга складається з двох основних частин, кожна з яких, в свою чергу поділена на декілька глав. Взагалі-то, якщо праця пишеться на якусь вузько визначену тему і складається з кількох частин, то, як правило, одна з тих частин є головною і вній розкривається сама суть проблеми. А інші - є допоміжними, вони з різних боків підтримують цю основну частину, формуючи завершену концепцію. В праці Вебера очевидним є те, що саме перший блок розкриває нам суть того, що хотів донести нам автор, а інший - підтримує основну думку викладену в першому розділі. Але, як на мене, не все так просто, як здається не перший погляд. Справді, для цієї праці структура саме така: перший розділ -основний, другий - допоміжний. Але геніальність автора виражається в тому, що кожна частина цього твору має надзвичайно велике значення для читача. А особливо другий розділ, який дозволяє читачеві отримати максимум інформації для власних роздумів. Веберпочинає з того, що підтверджує фактичними даними існування такого поняття як "аскетичний протестантизм". Він вбачає його однією з необхідних передумов існування таких протестанських течій як кальвінізм, лютеранство, аскетизм, методизм, пієтизм, баптизм. Також як основу своїх вчень ідею аскетичного протестантизму взяли декілька мислителів, які не зуміли стати зачинателями нових течій в релігії (що вдалося Кальвіну та Лютеру), але які багато зробили для того, щоб люди розібрались в деяких проблемах, що стосуються релігійних питань.
Вебер показує, що протестантизм повинен бути аскетичним, в іншому випадку він перестає бути справжньою релігією і його вплив на свідомість людини значно зменшується. Навіть Кальвін, з його ідеєю приреченості і обраності для спасіння, зумів поєднати їх з аскезою. Вчення Кальвіна змушує кожну людину безупину працювати і спонукає тим самим до прогресу. Адже лише те, наскільки добре в особи підуть справи в бізнесі є показником вибраності чи невибраності її Богом. Кальвін твердить: "треба бути ченцем впродовж всього свого життя..."[1] Це означає, що не якимись періодичними каяттями і молитвами, а поступовим стабільним збагаченням (в результаті важкої і наполегливої праці) можна довести людям і Богу про свою вибраність. Так само англійський і американський пуританізм баче вияв релігійної аскези лише в активній та успішній мирській діяльності. Англійці говорять: "Найбільшим гріхом людини є пуста трата часу."[1] Наголос англійського пуританізму падає на те, що в прославлянні Бога шляхом кропіткої праці основним є не кінцевий результат, тобто кількість грошей, а сам процес набуття багатства - виробнича діяльність. Багатство як статична величина, на їх думку, є найбільшим злом, яким володіє людство, бо воно заспокоює людину, надає їй почуття задоволення своїм мирським життям і, врешті-решт, "стає навіть вище самого Бога, з усіма принадами його небесного життя."[16]. Вони дещо відійшли від кальвіністської ідеї праці лише в межах "своєї" професії і наголошують на тому, що лише сам процес праці є важливим для Бога і для людини, а право вибору прфесії переходить від Бога до окремого індивіда. Людина сама може вибрати в якій галузі вона зможе найкраще появити сзаї здібності, а Бог лише благословляє її вибір (при цьому людині дозволено "помилятися" і вибирати іншу професію).
Завдяки тому, що в другому розділі Вебер робить дуже мало власних висновків, а просто констатує факти і деякі свої спостереження, читач отримує змогу самостійно поміркувати над запропонованою автором темою. Деколи ці роздуми заходять нодто далеко від проблеми, але ж вони ніколи не бувають лишніми... Цей винахід автора є надзвичайно важливим, бо він дозволяє не просто сприймати все написана як належне, а надає змогу людині формувати самостійні висновки народжені її власними роздумами. А якщо, по мірі прочитання, висновки читача де-не-де підтримує автор, то це ще більше стимулює людину до самостійних оцінок. І, врешті-решт, прочитана книга залишає настільки багато вражень, що виникає здивування:"Як могло так багато інформації поміститись на тих, порівняно небагатьох сторінках власне твору?"
Як я вже говорив, перший розділ "Протестантської етики" несе в собі основний тягар змістового навантаження. Він називається -постановка проблеми, і цілком відповідає своїй назві. Тут Макс Вебер розкрив суть "духу капіталізму", а також основні чинники, на базі яких він виник. Так, особливо серед них автор виділяє три основні чинники. Перший - дух раціональності. Його формуванню сприяла антична наука з прерогативою математики та експерементальними доповненнями епохи Відродження, Римське право, удосконалене і поширене в епоху Середньовіччя. Другий чинник - поява вільного робітника і промисловця; ці носії розкріпаченої праці активно "врастали" в суспільне життя, утверджували в ньому свої позиції разом з розвитком раціоналізму. І, нарешті, третій фактор -протестантське віросповідання, яке найвиразніше втілила в собі суть нового суспільства. Кожен з цих трьх чинників Вебер дослідив і пояснив. Дуже цікавим в цьому переліку є поняття "раціональності", про яке веде мову Вебер. Визнаючи глибоку внутрішню несумісність економічного раціоналізму і відверто ірраціональних мотивів поведінки людини, яка прагне потойбічного життя сповідуючи католицизм, автор аргументовано розкриває внутрішню логіку розвитку аскетичного протестантизму. В першій частині "Протестантської етики" він протиставляє проблему зародження капіталістичного духу проблемі домінування в суспільстві ідеології традиціоналізму. Як приклад він наводить систему аккордної оплати праці. Згідно неї розкривається така сторона людськогї психології, де людину завжди задовільняє її теперішній стан і вона не прагне отримати щось додаткове. Традиціоналісти твердять: "Людина від природи не хоче заробляти більше грошей, якщо для цього треба докласти більше зусиль, а прагне лише працювати як раніше і мати те, що вона мала до цього."[16] Традиціонолістськи налаштована особа шукає в праці максимум вигоди для себе, але взагалі не хоче докладати додаткових зусиль для цього. Для неї нема необхідності впроваджувати щось нове у виробництво, бо його зодовільняють і його традиційні методи діяльності. Дуже важливою рисою традиціоналізму є жадність і погоня за наживою, в найгіршому сенсі цих слів. В принципі, деякі критики Макса Вебера можуть дорікнути йому, що володарі капіталістичного духу також схильні до жадності і весь сенс їхнього життя - це невпинна погоня за додатковими благами. Але чи є ці зауваження справді доречними? Тут треба чітко розрізняти погоню зо наживою у традиціоліста і у того, хто сповідує протестантизм. На мою думку, це два діаметрально протилежні поняття. Адже у першого погоня за наживою грунтується на наголосі не на власні зусилля, а на іншому,- як зробити так, щоб нічого не зробити, але більше мати. Утакому випадку більше мати можна лише у випадку відвертої експлуатоції праці інших. Давайте розглянемо, що ж означає погоня за наживою у другого. Тут ми бачимо зовсім іншу картину. Де визначальною є ідея, яка знаменує собою своєрідний коперниконський переворот по відношенню до попередньої "докапіталістичної" етики:"Тепер вже не набуття слугує людям засобом задоволення їх матеріальних потреб, а все існування людини спрямоване на набуття, яке стає метою всього їх життя"[3]. Нажива перетворюється на самоціль. Потрібно також зауважити, що розуміння слова "нажива" в нас носить негативне забарвлення іперетворилось в нашому розумінні майже на лайливе слово. Але ж походить це слово від "наживати" і не означає нічого відразного. Ствердження, що нажива стала самоціллю означає не що інше, як те, що людина тепер орієнтується не на життєві насолоди, не на споживання і комфорт і т.д. Вона цілком і повністю зорієнтовона на набуття та заощадження. Відмовляючись від життєвих насолод, що не стосуються виробничої діяльності, людина отримує задоволення від самого процесу ведення бізнесу, а зароблені при цьому блага, виступають як додатковий побічний продукт. Інтерес для неї становить, насамперед, діяльність, успішність якої лише кількісно визначається величиною набутих матеріальних благ. Тут Вебер підводить нас ще до однієї вожливої складової розуміння справжнього капіталізму - професіоналізму. Автор багато разів наголошує на вийнятковій необхідності того, щоб людина лише в конкретній професії бачила шлях до спасіння. Виконання професійного обов'язку і, одночасно, отримання задоволення від свого професіоналізму, критерієм якого можуть слугувати матеріальні статки і повага суспільства, наповюють життя особливим змістом. Для такого життя головним стає систематичне і раціональне стремління до отримання законного прибутку в рамках своєї професії. Морального осуду піддаються заспокійливість і задоволення досягненим,- не говорячи вже про насолоду багатством, бездіяльність та мирські втіхи. Погоня за грошима як самоціль прямо випливає з вимог успішного ведення капіталістичного господарства. Насправді, для того, щоб займатись чимось треба мати бажання не витрачати весь дохід на особисті чи сімейні потреби, а постійно вкладати гроші в майбутнє, в розширення виробництва, орієнтуватися на перспективу. Отже, Вебер робить висновок, що нестримна, вільна від будь-яких норм жага до набуття існувала протягом всієї історії людства, але для капіталістичного, раціонального ринку необхідний специфічний, особливий дух. З роздумів Вебера випливає, що цей "дух капіталізму" - це не що інше, як система мотивацій індивіда. В загальному, ця система складається з чотирьох складових: