План
І. Ідейно-теоретичні основи інстутиціоналізму.
ІІ. Ранній інституціоналізм:
1.Соціально-психологічний інституціоналізм.
2. Соціально-правовий інституціоналізм.
3.Конюктурно-статистичний інституціоналізм.
ІІІ. Неоінституціоналізм.
Висновок
І. Ідейно-теоретичні основи інституціоналізму.
Інституціоналізм у політичній економії почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соціологом Т. Вебленом. Назва напряму походить від латинського слова “institutio” (звичай, настанова) і близького до нього “інститут” (зовнішнє втілення “інституцій”, закріплення їх у вигляді законів).Дуже часто ці терміни вживаються як синоніми. Їх тлумачення є досить широким і не надто чітким. Представник інституціоналізму і автор терміна “інституціоналізм” У. Гамільтон писав: “Інститути — це словесний символ для ліпшого описання низки суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний спосіб мислення, який став звичкою для групи або звичаєм для народувіт звичаїв і звичок, що до нього ми пристосовуємо наше життя, є сплетінням і безперервною основою інститутів”. Як правило, “інститути” визначають як форму прояву “інституцій”.Так, “економічні інститути” — приватна власність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише формою прояву або втіленням “інституцій”, тобто навичок, звичаъв Ставши такими, вони організують і регулюють поведінку людей. Прихильники інституціоналізму вирішальну роль у суспільному розвитку надають саме цим інститутам. Відтак економічні процеси в інституціоналістів набувають психологічного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зрозуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхідно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, якими керуються окремі особи, професійні або соціальні групи у своїх діях. Інституціоналісти не лише посилили психологічне трактування економічного процесу, а й почали, по суті, конструювати психологічну теорію економічного розвитку.
Інституціоналісти вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод дав змогу досліджувати економічні явища в їхньому історичному розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної економіки. Описово-статистичний метод визначив практичну прагматичну орієнтацію інституціоналізму.
На відміну від психологічної школи граничної корисності інституціоналісти рушієм економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб'єктів господарювання. Інституціоналісти піддали критиці неокласичну концепцію конкурентної економіки з її основною ідеєю ринкової рівноваги, відкинули постулат «гармонії інтересів».
Визначенню неокласиками ринку як універсального, високоефективного механізму розподілу економічних ресурсів, а отже, як фактора ефективного функціонування економіки в цілому, інституціоналісти протиставили дослідження ринку як соціального інституту, що зазнає глибоких змін із розвитком суспільства. Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економіки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею.
У процесі свого розвитку інституціоналізм сформувався у двох напрямках: ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.
ІІ. Раній інституціоналізм
У рамках раннього інституціоналізму склались три основні напрями:
1) соціально-психологічний, 2) соціально-правовий, 3) емпіричний (кон'юнктурно-статистичний).
1. Соціально-психологічний Інституціоналізм. Торстен Веблен (1857—1929). У питаннях філософії він був ідеалістом, рішуче виступав проти матеріалізму і, зокрема, марксистського філософського матеріалізму.
Як ідеаліст у філософії Веблен дав своєрідне тлумачення предмета економічної науки. У центр дослідження він ставить ідею розвитку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Веблен вимагає, щоб економічна наука звільнилась від раціоналістичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, таку, що є результатом спостережень за людською діяльністю.
Веблен ставить завдання — розширити дослідження економіки за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей. Тим самим він заклав основи нового напряму в історії економічної думки і, зокрема, її соціально-психологічного відгалуження — інституціоналізму.
Рушійними силами, які спонукають людину до продуктивної економічної діяльності, у Веблена є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість. Зрозуміло, що таке визначення рушійних сил суспільного розвитку не можна визнати ні слушним, ні вичерпним.
Капіталізм Веблен визначає як «машинний процес та інвестиції заради прибутку».
Веблен розрізняє «ранній бізнес» і «сучасний бізнес». «Ранній бізнес» — це «грошова економіка», що відповідала періоду домонополістичного капіталізму. «Сучасний бізнес» — це «кредитна економіка», тобто економіка монополістичного капіталізму.
Веблен розрізняє також промисловий і фінансовий капітал. Перший функціонує у виробництві, але за умов монополістичного капіталізму відбувається підкорення, поневолення власників справжнього багатства, тобто продуктивних елементів суспільства, власниками нематеріальних активів — фінансовими магнатами.
Інституціоналістське пояснення дає Веблен також економічним кризам. Промисловий процес сам собою не породжує криз. Першопричину таких треба шукати у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом промисловий процес і споживання.
Веблен виступає за реформування капіталізму, рекомендуючи замінити бізнесменів промислово-технічною інтелігенцією. Індустрією має керувати не бізнес, а інженери чи технологи.
Отже, майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування «індустрії», керованої технократією. Веблен не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства. Він змальовує його таким, яким хотів би бачити. За допомогою інженерної революції Веблен намагався реформувати суспільство. Це була безумовно утопічна ідея. Виступивши як глибокий критик капіталізму, він, проте, не бачив йому альтернативи, а тому не випадково писав, що найближчим часом, очевидно, буде посилюватися «принцип бізнесу».
2. Соціально-правовий інституціоналізм. Джон Роджерс Коммонс 1862—1945)..
Коммонс на перший план висуває юридичні, правові норми. У праці «Інституціональна економіка» він писав, що колективні дії є єдиним способом примирення суперечливих інтересів. Він дійшов висновку, що прагнення в економіці виявляються через суди. Суди він розглядає як важливий фактор економічного розвитку. В основу вирішення економічних проблем мають бути покладені рішення Верховного суду.
Коммонс формулює «юридично-мінову концепцію» суспільного розвитку. Її суть полягає в тім, що в основу розвитку він покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди.
Коммонс допускає не лише мирне врегулювання конфлікту, а й примусове. Наприклад холдингові компанії користуються методом фінансового контролю, фінансового примусу.
На думку Коммонса, юридичний підхід до визначення вартості є прагматичні цим він не заперечує необхідності врахування і витрат виробництва. Проте самі ці витрати він розглядає із суб'єктивно-психологічних позицій як притаманну людині внутрішню психологічну протидію стимулам до дій. Саме в результаті такої протидії і виникає «розумна вартість». Таким чином, «розумна вартість» у Коммонса є очікуване право на майбутні блага й послуги.
Коммонс трактує власність не як економічну категорію, а як юридичний «титул власності». У нього власність поділяється на три категорії: речову, неречову і невідчутну. Саме в купівлі і продажу цінних паперів виступає в чистому вигляді «угода з титулом власності. Відтак у Коммонса з аналізу капіталістичної економіки випадає не лише виробництво, а й ринок, обмін. Усе це підмінюється лише «очікуванням майбутніх сприятливих угод».
«Інституціональна економіка» в Коммонса — це економіка «регульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він інколи висловлювався, «розумного капіталізму». Ці характеристики зв'язані з визначенням ролі держави в капіталістичному суспільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталістичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими капіталістами, а й між капіталістами і робітниками.
Хоч Коммонс у молоді роки і набув репутації радикала, насправді він не домагався зміни капіталістичних відносин. Він прагнув лише «розумного», правового вирішення суперечностей, конфліктів у суспільстві. Він опинився, як писав американський дослідник економічної думки Селігмен, у полоні американського прагматичного міфу, згідно з яким людський розум здатний вирішити всі актуальні проблеми, коли тільки спрямувати його на правильний шлях.
3. Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм. Уеслі Клер Мітчелл (1874—194 8)2.
У центр своїх досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія в нього — це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних результатів. Одним із них є тяжіння до прибутків. Мітчелл на відміну від Веблена, який критично ставиться до цієї проблеми, спокійно оцінює стан справ і заявляє, що прагнення прибутку зумовлене існуючою «системою». Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господарства.
Як інституціоналіст Мітчелл підкреслює й інший бік проблем — соціальний, котрий розглядає як звичку одержувати й витрачати гроші. Цю звичку він називає рушієм економіки.