Материнська амбівалентність (стр. 1 из 7)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. Б. Хмельницького

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Психологічний феномен

материнської амбівалентності

студентки ІІ – В курсу

психологічного ф – ту

(заочна форма навчання)

Литвин Оксани Володимирівни

Науковий керівник:

асистенткафедри

практичної психології

Тен Алла Сергіївна

Черкаси 2004 рік

Психологічний феноменматеринської амбівалентності.

ПЛАН.

Вступ.

І. Поняття амбівалентності, як психологічного феномену:

1) Суть амбівалентності почуттів, як психологічного феномену .

2) Складові амбівалентності почуттів.

3) Види амбівалентності особистості.

4) Типи особистісної дисгармонії за Ф.Ріманом.

5) Поняття амбівалентності особистості у психоаналітичній теорії особистості З.Фрейда.

ІІ. Психологія материнської амбівалентності:

1) Напрямки психологічного дослідження амбівалентності, в т.ч.

материнської.

2) Дослідження психології материнської амбівалентності у проблематиці фемінізму.

3) Психологічні (позитивні та негативні) аспекти відносин у системі “мати – дитина”.

4) Стандарт материнства – не усвідомлення суперечливості образа матері.

5) Провина – основа амбівалентності почуттів матері до своєї дитини.

6) Дискордантні прояви материнської амбівалентності: шизоїдний, депресивний, нав’язливий та істеричний типи.

7) Приклади взаємозв’язку поведінки матері з поведінкою дитини.

8) Сучасна переоцінка ролі жіноцтва, зміни у розумінні материнського покликання.

Висновок.

Вступ.

Суспільна проблема, її актуальність:

Нові економіко – суспільні умови обумовили збільшення інтересу до проблеми поєднання жінкою материнських, подружніх, професійних обов’язків. Такий психологічний феномен, як амбівалентність переживається у соціальному контексті, особливо під час становлення гендерної ролі матері. Материнство – це передусім зв’язок поколінь, тому материнська амбівалентність – проблема завжди актуальна, а сім’я виявляється однією з найголовніших людських цінностей, де формуються між особистісні взаємини “мати – дитина” та “жінка – чоловік”.

Мета дослідження:

Метою дослідження психології материнської амбівалентності є обґрунтування актуальності проблеми та розкриття її психологічних проявів, що сприятиме зміцненню сучасної української сім’ї за умов поглиблення наявної демографічної кризи. Материнська амбівалентність трактується як психологічний феномен особистості у проблемному контексті сучасних гендерних досліджень; аналізуються її формовияви у мотиваційній, афективній та поведінковій сферах особистості жінки.

Предмет дослідження:

Предметом дослідження є розкриття феномену амбівалентності як провідного механізму трансформації особистості упродовж її життєвого шляху та обґрунтування особливостей функціонування цього механізму. Усвідомлення та вільний формовияв суперечностей у сфері мотиваційної, афективної та поведінкової амбівалентності дає змогу особистості реалізувати потребу – прагнення близько приймати світ і позбутися страху знехтування фрустраційної толерантності, утвердити конструктивну, доброзичливу поведінку. Таке внутрішнє збалансування психологічного світу притаманне конкордатній, гармонійній особистості, у якої відповідні психічні складові врівноважуються та взаємо збалансуються завдяки посередній інтенсивності амбівалентності.

Об’єкт дослідження:

Об’єктом дослідження є розкриття феномену материнської амбівалентності.Амбівалентність як інтрапсихічний феномен високої інтенсивності високої інтенсивності є внутрішнім конфліктом, який переживається у соціальному контексті. Проблема материнської амбівалентності виявляється в усвідомленні і вільному прояві протилежностей, які дозволяють реалізувати: а) в мотиваційній сфері – потребу у прагненні до близькості з дитиною та позбавитись почуття провини, страху бути поганою мамою; б) в афективній – досягти реального переживання фрустраційної толерантності, утвердити бажання розмірковувати про свої відносини з дитиною; в) комативній сфері – прийняти конструктивну, доброзичливу поведінку та позбавитись імпульсивності, непослідовності агресивності. Така конкордантність (гармонійність, збалансованість) материнської амбівалентності сприяє жінці у переживанні материнського щастя, базується на особистісному зростання як матері так і дитини.

Дискордантність (дисгармонійність, незбалансованість) особистості жінки – матері виявляється здебільшого у депресивності, шизоїдності, нав’язливості, істеричності, коли зовні гармонійна материнська роль дається ціною значного емоційного напруження, внутрішнім конфліктом, спалахами агресивних вчинків.

Завдання які сприяють досягненню мети:

Досягненню мети дослідження сприяють такі завдання як збір, обробка літературних даних на задану тему, дослідження та аналіз вітчизняних та зарубіжних авторів, використання тексту та цитування першоджерел, перелік використаної літератури з психології.

Наукова гіпотеза:

У результаті своєї дослідницької роботи очікуємо розкриття феномену материнської амбівалентності, яке сприятиме подоланню консервативних соціально – психологічних стереотипів про материнство, які гальмують розвиток особистості жінки – матері, та гармонізації взаємин у суб’єктивних системах “мати – дитина” та “жінка – чоловік”, пропаганді сімейного, у тому числі материнського, дитячого щастя, яке є найфундаментальнішою людською цінністю сучасного суспільства.

І. Поняття амбівалентності, як психологічного феномену.

Упродовж останніх років Україна переживає становлення нової соціальної суб’єктивності. Поглиблюється системна криза усіх сфер суспільного життя, яка ускладнюється перманентною психологічною кризою. Серед громадянського загалу все більше переважає стан невизначеності, неусвідомленого страху, незадоволеності собою й оточенням, фрустрованість, соціальний песимізм, амбівалентність почуттів, тощо. Наявність наведених психологічних характеристик підтверджують численні показники соціологічних досліджень.

Відомі американські психологи Г.Нюнберг, Е.Фромм, К.Хорні [22] підкреслюють неподільний зв’язок між проблемами суспільства і психологічними станами індивіда, констатуючи такий фундаментальний факт: зростання драматичних колізій зовнішнього світу збільшує рівень особистісної амбівалентності. За словами Г.Нюнберга, остання завжди відображає тенденцію відкидати і приймати зовнішній світ, хоч важливе значення має рівень перебігу цього процесу [25, ст.90].

1) Суть амбівалентності, як психологічного феномену.

Термін “амбівалентність” ( із грецької amphi – навколо, біля, з обох сторін, двоїсте та латинською valentica – сила ) – складне поєднання протилежних почуттів, думок, бажань. У цих та інших визначеннях аналізованого психологічного феномена, акцент робиться на відношенні суб’єкта до об’єкта і його ставленні до самого себе або підкреслюються суперечливі стани емоційної і поведінкової сфер [ 14, ст. 480; 10, ст.752].

Критичний аналіз психологічної літератури показав, що термін “амбівалентність” – доволі важливе поняття у психоаналітичних теоріях особистості ( М.Кляйн, Ш.Магомет-Емінов, Г.Нюнберг, Ф.Ріман, Дж.Стівенс, З.Фрейд, А.Фрейд ) і гуманістичній психології ( К.Роджерс, Ф.Перлз, В.Франкл та ін. ). Різнобічна характеристика досліджуваного феномену [ 6, 7, 27, 28, 8, 17, 18 ] дає змогу визначити такі його змістові аспекти – складові:

1) одночасна подвійність явищ зовнішньої реальності, або внутрішнього світу: кожній базовій властивості для здійснення гармонії та рівноваги відповідає властивість протилежної ознаки, а кожній індивідуально-особистісній тенденції – антитенденція;

2) взаємонепримиренні протилежності мотиваційної, афективної, поведінкової сфер особистості характеризуються рівною чи майже рівною силою та обсягом: рівновага і сталість явища, які пов’язані з однаково наявним протиставленням тенденцій, полярних за своєю суттю;

3) співіснування протилежностей у формі амбітендентності, тобто єдності, свідомого та несвідомого, чим, власне, й відрізняються від внутрішньоособистісного конфлікту;

4) амбітендентність має помірний вияв, здатна до інтеграції, тому, становлення особистості проходить у конструктивному ритмоциклі; надмірна амбітендентність майже не інтегрується, тому розвиток особистості відбувається з переважанням дискордантних і навіть патологічних умов.

Отже, амбівалентність особистості – властивість, котра виявляється у співіснуванні рівних за потенційністю, взаємоприйнятних, протилежних бажань, почуттів, думок та дій до зовнішнього чи власного, внутрішнього світу, що феноменологічно закріплюється у мотиваційній, афективній та поведінковій сферах вітокультурного буття людини. Останнє і є визначальним складовим особистісної амбівалентності.

2) Складові амбівалентності:

- Мотиваційна складова проявляється у двомодальній, позитивно – негативній самоорганізації амбівалентностей [1,27], у відповідності з потребою в афімації, яка реалізується як прагнення до прийняття, з одного боку, і як страх знехтування – з іншого. К.Меррей, Г.Салліван, К.Хорні вважають, що зазначена потреба є високорепрезентативною, власне людською.

Індивід не може одночасно реалізовувати два різноспрямованих спонукання, здійснювати дії, котрі заперечують одна одну, без спеціальної керуючої системи, яка організовує пріоритети дієактивності. М.Ш. Магомед–Емінов сутність мотиваційної амбівалентності розуміє, як “циклічно нав’язливий процес, котрий складається зі спроб локального задоволення і часткового покарання”, підкреслюючи вирішальне значення Его–позиції (свідоме самостійне вільне я) у функціонуванні цієї складової амбівалентності. “Вона може продовжувати знаходитися у стані амбівалентного коливання, зробити вибір на користь одного з варіантів, або спробувати перейти до реалізації контакту без свідомого прийняття рішення” [6, cт.52]. На думку вченого, нормальна (конкордатна) амбівалентність передбачає усвідомлення мотивів, з’ясування ієрархічності їх зв’язків, тому виділяє спеціальні прийоми усвідомлення цих внутрішніх спонук: аналіз власних мотивів діяльності, спілкування, вчинків; дослідження мотивів за умов сторонньої участі інших з тим, щоб інтегрувати свідоме і несвідоме відповідно до індивідуальної потреба мотиваційної сфери.