Шизоїдна особистість матері характеризується посиленням потреби у самозбереженні та самозадоволенні, що супроводжується відстороненням від близьких людських контактів (дистанціюванням, страхом), і самотність стає бажаною, звичною трансформованою потребою. Амбітендентність шизоїдної особистості – це, з одного боку, потреба у самозбереженні та самозадоволенні, з іншого – страх перед самовіддачею дитині ( довірою, симпатією, дружбою, любов’ю).
Інтолерантність шизоїдної особистості матері збіднює палітру виразних середніх, стриманих тонів і поділяє світ лише на чорне та біле. Емоційна холодність такої матері може досягти екстремальних розмірів. Жінка сприймає дитину, як загрозу для збереження цілісності свого Я, тобто самотності. Свою поведінку, своє ставлення до дитини жінка пов’язує з високими моральними цінностями, з своїм обов’язком виховати дитину як можна кращою людиною. Все, що воно робить, це для добра дитини. Але, якщо жінка з шизоїдною особистістю має чоловіка, який протягом тривалого часу підтримує з нею теплі контакти, сповнені симпатії, любові, доброзичливості, то прірва у їх міжособистісних стосунках поступово зникає, відбувається інтеграція агресивності, що дає можливість адекватного спілкування матері з дитиною.
Провідна потреба у депресивних особистостей – об’єднатися з іншими людьми, тому у них розвиваються прагнення до самовіддачі, довірливих близьких контактів, палке бажання любити і бути любимою дитиною, готовність замінити поняття “Я” на “МИ”. Через це така матір може входити в залежність від своєї дитини, або створює такі умови, щоб дитина повністю залежала від неї. Незадоволеність такої деформованої потреби супроводжується інтолерантністю до себе, до людей у формі збереження залежності, щоб відмовитися від відділення себе від дитини, а фактично відмовитися від індивідуалізації (від власного особистого життя). Матір з депресивною особистістю не може собі уявити, що дитина не настільки потребує близьких стосунків, як вона сама, що така надмірна турбота та опіка шкодить дитині.
Напруженість, конфлікти для жінки болісні й нестерпні, тому вона шантажем, або наріканням намагається відновити статус-кво, початкове ставлення до себе. Депресивна агресивність має непрямий характер – тужіння, скарги, нарікання, покірність, підвищена турботливість і т.д. Завдання з подолання дискордантної амбівалентності, депресивної особистості полягає у зміцненні Я, в індивідуалізації, в розширенні власних інтересів і т.д.
Дискордантна амбівалентність у особистості із нав’язливостями, супроводжується інтолерантністю, яка не призводить до інтеграції протилежних тенденцій. Наслідком їх розщеплення є те, що будучи принциповою в усьому, вона доводить потребу в особистій безпеці до абсурду, а природний порядок – до педантичності, необхідну послідовність і раціональність – до невиправної впертості, розумну економність - до скупості, здорову своєрідність – до виняткової примхливості аж до деспотизму. Свій внутрішній порядок жінка поширює на дитину. Свій фанатизм вона виправдовує високою мораллю. Нав’язливі симптоми, з самого початку призначенні для усунення страху за дитину, страху ризику при неправильному вихованні, страху особистої відповідальності за життя, здоров’я, майбутнє свого дитинчати, але поступово стають внутрішньо необхідними. Кожна нав’язливість має тенденцію до поширення на все нові сфери життя. Нав’язливі сумніви у найрізноманітніших варіантах (наприклад: “Чи правильно я виховую дитину? Чи здатна я бути гарною матір’ю) слугують захистом від небезпечної спонтанності та втрати контролю, що може супроводжуватися розкаянням.
Допомога особистостям з нав’язливостями полягає у тому, щоб вони могли усвідомити сутність нав’язливостей, які вони мають, і цим могли інтегрувати амбітенденції, тобто подолати дискордантну амбівалентність. Бажано використовувати принцип релятивізму (відносності) в різних формах психогімнастики, психотренінгу.
Істеричні особистості прагнуть до необмеженої свободи, до перемог, жадають усього нового та ризикованого. Такі особистості спрямовані на майбутнє, тому відкидають минуле, як неіснуючий баласт.
Незадоволеність ведучої деформованої потреби у необмеженій свободі супроводжується ухиленням від виховання дитини, тому, що вона заважає реалізовувати цю потребу (з її точки зору). Другий прояв інтолерантності матері з істеричною амбівалентністю полягає у тому, що провина за те, що відбулося, перекладається на інших, що веде до брехливості:(наприклад: дитина така, бо у цьому винен чоловік, бабусі, суспільство, хто завгодно, але не вона). Часто така жінка захищається від наслідків своїх дій і від реальності “втечею у хворобу”, щоб виграти час та уникнути відповідальності. І при цьому вона не робить висновків зі своїх розчарувань. Виникає амбітендентність особистості: з одного боку потреба у свободі, з іншого – страх перед реальністю та потреба жити в ілюзорному світі.
Агресія істеричної особистості має характер самореклами, слугує для збільшення та зміцнення її цінності, проти всього, що цій самооцінці заважає. Така мати безвідповідальна, по відношенню до своєї дитини, але завжди себе виправдовує.
Надання допомоги особистості з істеричним розвитком материнської амбівалентності полягає у тому, щоб сприяти формуванню у неї адекватних ролей, привчанні до порядку, послужливості, готовності до самопізнання та самообмеження. Це дає можливість жити у реальному світі, не відчувати перед ним страху. [5, ст.25-32]
Охарактеризувавши психологічні особливості дискордантних проявів материнської амбівалентності (шизоїдної, депресивної, нав’язливої, істеричної), ми дійшли висновку, що у результаті інтолерантності до амбівалентності (сильних двоїстих протилежних потреб) виникає деінтеграція, і провідна потреба трансформується. Інтолерантність є критерієм амбівалентності дискордантної особистості, а її показники – прояви агресії та самовіддачі.
7) Приклади взаємозв’язку поведінки матері з поведінкою дитини.
А.Камю підкреслював, що установки набувають усвідомлення тоді, коли розглядаються у зіставленні із протилежними настановами. [21, ст.61] У повісті “Сторонній” він глибоко психологічно описує свого героя як безжалісно-байдужого до своєї матері. Та й власне життя йому також байдуже. Так, випадково опинившись там, де б’ють людину, він з нудьги бере участь у безглуздому вбивстві. Варто згадати Іудушку Головльова, героя повісті Салтикова-Щедріна “Пани Головльови”, який засвоїв стратегію життя своєї “мамочки” (вона свого часу позбувалася “непотрібних” родичів) і безжалісно позбувається її, коли та зістарілася.
Однак хочеться пригадати народну мудрість про жінку, яка вчасно зрозуміла взаємозв’язок своєї поведінки та поведінки сина. Вона годувала старого батька не за загальним столом та не з кращої миски. Але коли жінка почула від свого маленького сина, що він також її годуватиме окремо від сім’ї та готує їй дерев’яну миску, то миттєво змінила своє ставлення до батька, а відтак своє і синове майбутнє. Отож, тільки свідома, збалансована материнська амбівалентність дає змогу жінці прийняти обдумане, зважене рішення в будь-яких складних життєвих ситуаціях. Ось чому взаємостосунки у системі “мати-дитина” повинні формуватися у багатовекторному, гуманістично налаштованому, високодуховному просторі.
8) Сучасна переоцінка ролі жіноцтва, зміни у розумінні материнського покликання.
Феміністичний виклик ідеалізації материнства і переоцінка ролі жіноцтва за репродуктивним критерієм, очевидно, були неадекватно сприйняті, тому концепція амбівалентності не отримала широкої підтримки. Жіночий рух 60-х – початку 70-х років ХХ століття змінив у західних країнах підходи до розуміння материнського покликання, хоча у цілому він сприймався як бажання жінки залишити дітей, дім і чоловіка. У 90-х роках феміністичний рух посилив інтерес до реального досвіду материнства, але не забезпечив усвідомлення напруженого співіснування негативних і позитивних почуттів матерів до дітей як природне явище, яким можна свідомо керувати. Матері не будуть змінювати своє ставлення до власних вихованців доти, доки вони не зможуть вирішувати конфлікти, пов’язані з любов’ю та агресією до однієї і тієї ж дитини. Іншими словами, діти викликають настільки сильні негативні і позитивні почуття, що мати змушена усвідомлювати як свої агресивні появи так і свою здатність до любові та приязні. Доречною з цього приводу є думка А.Камю: “Досвід служить людині тоді, коли його усвідомлюють. Інакше він не має сенсу.” [21, ст.61]
Отже матерям потрібно допомогти спокійно обміркувати взаємостосунки зі своїми дітьми без почуття провини і використовувати амбівалентність збалансовано, свідомо та позитивно, без проявів агресії, інтолерантності, без бажання покинути чоловіка чи дитину. Безумовно, це сприятиме утвердженню неупередженого погляду на роль жінки в сім’ї, розумінню її турбот, проблем, переживань (наприклад, чоловік без примусу буде виховувати дитину, а жінка зможе переключитися на іншу роботу, відпочити), що більше гармонізує взаємини жінки та чоловіка, матері і дитини. Треба створювати в Україні не тільки політичні партії жінок а й жіночі клуби, асоціації та інші неформальні об’єднання, де б кожна жінка-матір могла обмінятися думками, почуттями і враженнями з проблем материнства, отримати чи надати іншим жінкам потрібну допомогу.