План
1. Волинь напередодні Першої світової війни
1) Відступ Російських військ
2) Контрнаступ армії Російської імперії
2. Перша світова війна та її вплив на населення Волині
Висновок
Волинь напередодні Першої світової війни
Напередодні Першої світової війни Волинська губернія з економічного погляду була однією з найвідсталіших в Україні, залишалась глухим аграрним краєм. У 1913 р. кількість робітників на промислових підприємствах, що підлягали наглядові фабричної інспекції, становила 25,5 тис.чол., або 7,8% загальної кількості робітників на Україні. У роки війни Волинь була єдиною на Україні губернією, де кількість робітників зменшилася з 24,9 тис. у 1914 році до 14,6 тис. чол. у 1916 році. Це зумовлено низкою обставин. По-перше, мобілізацією чоловічого населення, зокрема робітників промислових підприємств до російського війська. По-друге, відбулася переорієнтація галузей промисловості, яка зумовила скорочення або припинення виробництва, не пов'язаного із задоволенням потреб фронту. По-третє, з серпня 1915 р. до червня 1916 р. Володимир-Волинський, Ковельський та Луцький повіти знаходились під окупацією австрійських військ, а отже і робітники цього регіону не брали участі в загальному процесі виробництва. Напередодні війни вказані три повіти нараховували 104 підприємства, на яких працювало 1310 робітників.
На Волині, згідно з переписом 1897 р., проживало 2 млн. 800 тис.чол., з них 92% – на селі. На початкуXX ст. в губернії з 1823 підприємств тільки 8,6% мали понад 100 робітників, в інших кустарних майстернях працювало по декілька робітників. Середньорічна заробітна плата робітників була в 3,5 рази меншою ніж, наприклад, в робітників аналогічних професій Катеринославської губернії, і становила 98 крб. На селі сільськогосподарські робітники (наймити) отримували 64 крб., жінки – 40 крб.
Перед Першою світовою війною у Луцьку проживало 22480 чол. На вересень 1917 р. тут вже мешкало 26475 чол.В Луцьку працювали такі підприємства: по виробництву мила, свічок, черепиці, цегли, млини, тартак та невеликі кустарні майстерні – столярські, кушнірські, ковальські, кравецькі, шевські. За історичними джерелами, в 1913 р. у Луцьку функціонувало десять фабрик і заводів (3 тис.439 робітників), а обсяг промислової продукції сягав 2,4 млн. крб. Великими підприємствами в Луцьку були чавунно-ливарний завод братів Свободів, цегельний завод Старчевського, тартак, паровий млин Глікліха, паркетна фабрика, два пивоварних заводи, інші кустарні майстерні з ручною працею.
Чималі розміри мало ремісниче виробництво. Станом на 1 січня 1914 р. у Луцьку нараховувалося 995 ремісничих закладів, на яких працювали 1043 робітники і 872 учні, процвітав візниковий промисел.
Дещо слабшою була економіка Володимира-Волинського, де чисельність населення становила 9883 чол., з них міщан – 7329, селян – 1446, шляхти – 473, духовенства – 105, купців – 52 чол. та ін. Характерною особливість економіки міста була наявність великої кількості невеликих майстерень з 1-2 робітниками. Напередодні війни у місті нараховувалось 4484 ремісничих закладів, в яких працювало 4969 найманих робітників і учнів.
Економічне становище населення Волині з кожним роком погіршувалося. Робочий день збільшувався, реальна заробітна плата зменшувалася. На підприємствах губернії погіршувалися умови праці, середньорічна заробітна плата скоротилася з 164 крб. у 1913 р. до 144 крб. у 1914 р. Нерідко заробітну плату видавали не вчасно, з великою затримкою, що було хронічним явищем промислового життя регіону.
Бойові дії
Основний театр воєнних дій розгорнувся у європейській частині Російської імперії, де були зосереджені центри промисловості і сільськогосподарського виробництва, фінансового життя. Війна набрала затяжного характеру і потребувала великих матеріальних, людських і фінансових затрат. Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії та Австро-Угорщини) і з перших днів війни стала ареною бойових дій. Непідготовленість Росії до війни, величезний попит на предмети військового і матеріального забезпечення спонукали до перебудови господарства. У травні 1915 р. було створено Особливу нараду з артилерійського забезпечення армії на чолі з військовим міністром, але вона була малоефективною. Тож у серпні 1915 р. замість однієї особливої нарадибуло утворено чотири: з оборони, палива, перевезень і продовольства.
Труднощі економіки Росії незабаром позначились і на ході бойових дій армії. На Південно-Західному фронті російська армія почала переходити до опозиційних боїв вже в кінці 1914 р. і остаточно перейшла до них влітку 1915 р., після грандіозного наступу Центральних держав. Під натиском противника, російські війська, що відступали, відводили із собою на Схід цивільне населення з Галичини і Волині. Вже на початку червня 1915 р. із Галичини через Горохів-Луцьк прослідувала партія селян у кількості 376 чол. Сім'ї із домашнім скарбом, худобою зупинились поблизу Гнідавської дамби у Луцьку на перепочинок. Становище біженців було просто жахливим.
Ось як описувала "Киевская мысль" перебування цивільної людності з Галичини на землях Волинської губернії. "Йшли вони цілими сімействами з війтом на чолі, тягнучи за собою коней, корів і той скарб, котрий встигли захопити". Вони чекали, що, прийшовши сюди, будуть тут бажаними гостями, так, як їм обіцяли діячі москвофільського руху. Багато хто з них на повному серйозі вимагав по 1 крб. на день на харчування, так як їм було обіцяно. Інші запитували: "де ті господарства, які конфіскували на їх користь?" Звичайно, їх чекало глибоке розчарування. "Тепер ці біженці бродили по Південно-Західному краї, залишаючись в основному неприлаштованими. Бродили ватаги по 3-4 тисячі чоловік. В одному місці, поблизу міста Рівне, просто неба, немов кочівний табір циган, розташувався табір біженців-галичан, близько 30 тис. чол.". Тут їх ізолювали від міста, оточивши військами. В жахливих санітарно-гігієнічних умовах, разом із худобою, прогресували інфекційні хвороби. Питної води не було, навіть для їжі використовували дощову воду з калюж. Дров не було, як і даху над головою. Спали під відкритим небом і в дощ, і в холод.
Варто відзначити, що саме в цей час, після Луцької операції військ Південно-Західного фронту, в штаб 8-ї армії під командуванням О.Брусилова прибув до міста Рівне цар Микола II. На пропозицію командуючого фронтом генерал-ад'ютанта Іванова він був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня в пам'ять того, що цар знаходився в районі артобстрілу.
Згідно зі статистикою через Волинську губернію пройшло більш ніж 600 тис. біженців. Причому осіло в губернії понад 130 тисяч. Головним чином вони розмістились у Житомирському, Новоград-Волинському і Рівненському повітах, у місцях колишніх німецьких колоній. У межах Волині для обслуговування потреб біженців губернським земством у 1916 р. було відкрито 125 харчових, 73 медичних, 25 продовольчих пунктів – для окопних робітників, переважно організованих із біженців. Відкрито було також 12 пересувних крамниць, одна швацька майстерня (1 тис. працівників) по виготовленню одягу, 4 продсклади, 8 пекарень, 53 лазні, 2 будинки для людей похилого віку (на 100 чол.). Однак ці заходи не повною мірою задовольняли потреби біженців.
Норма сухого пайка для одного дорослого біженця на місяць становила: хліб – 45 фунтів (1 фунт – 405 г), сало – 3, крупа – 10, сіль – 2, мука – 6 фунтів. Загальна вартість складала З крб. 75 коп. Якщо врахувати ще дітей, то цих продуктів катастрофічно не вистачало. В місцях зосередження біженців процвітала спекуляція, були поширені інфекційні хвороби.
Траплялися і факти насильницького виселення жителів із земель, які потрапляли в зону окупації противником. Так, 16 серпня 1915 р. фельдшера села Піддубці Луцького повіту Миколу Рудюка російські козаки насильно вигнали із села. Із усього майна він встиг захопити з собою лише одяг та білизну. В результаті такої "евакуації" він опинився аж у місті Черкаси, куди його завезли залізничним транспортом.
Під натиском противника відступали російські війська, евакуйовувались державні установи, залишало свої помешкання місцеве населення. Загального плану залишення міста Луцька не було, але скликані напередодні збори міської думи постановили вивезти: всі кріпосні документи і плани на міські землі, всі поточні справи з 1912 р. і грошову звітність за цей період, усі реєстраційні книги про народження, смерть, шлюб і розлучення.
Відсутність плану евакуації призвела до того, що штаб корпусу зі своєю командою залишив місто раніше за інші установи. Склад міської управи евакуювався 16 серпня 1915 р. о 4-ій годині ранку в м. Житомир. Загальна сума вивезеного капіталу становила 52 тис. 375 крб. Повернулась управа до Луцька на початку червня 1916 р. Будинок управи окупанти перетворили в конюшню, майно пограбували.
Відступаючи, російські війська палили й нищили села, поміщицькі маєтки й палаци, щоб залишити ворогам пустиню. Найбільше потерпіли західні повіти губернії. Так, росіянами було спалено костьол у Порицьку (тепер с. Павлівка Іваничівського району), австрійці знищили палац класичного стилю Тадеуша Чацького. Пізніше були пограбовані пам'ятки мистецтва й архітектури (картинні галереї) в палацах Ходкевичів (у Млинові), Радзивіллів (в Олиці), Олізарів (уКисилині) та інші. Великих збитків було спричинено Вербківській парафії Ковельського повіту. Під час евакуації у 1915 р. всі церковні речі були вивезені до Курська і звідти вже не повернулись. Це призвело згодом до занепаду церковно-релігійного життя краю. Дуже постраждало село Воютин Луцького повіту. У 1914 р. в армію було призвано понад 100 чол., 19 із них загинуло на фронті. У 1915 р. солдати царської армії, відступаючи з Волині, спалили половину села.
У Порицькій волості Володимир-Волинського повіту австрійські війська знищили багато населених пунктів. В селі Самоволя було спалено35 селянських дворів, у селі Щенютині – 48, у цілому по волості – 453 двори.