Лекція 9. Тема: “Професійна етика юриста”.
1. Загальне поняття про етику.
2. Влада і етика.
3. Професійні особливості роботи юриста.
Вперше в науковому розумінні термін “етика” вживається Аристотелем (384-322 рр. до н.е.) (дати біографічні дані Аристотеля) і позначає галузь пізнання, яка вивчає власне етичні чесноти, досліджує, яка людська вдача є найдосконалішою.
Під такою назвою наука етика існує вже понад 23 століття. Хоча і це не остаточний термін, так як з етичною проблемою ми стикаємось всюди, де тільки має місце цілісне духовне, зокрема філософське, це і Ст. Греція і Ст. Китай і Ст. Індія. Слово “етика” з давньогрецької, а в давньолатинській існує слово “мос” з однаковим значенням і тому Марк Тулій Цицерон зі слова “мос” утворює прикметник – “moralis” – мораль.
З часом ці два терміни тотожні але “етика” означає науку, а мораль - це предмет науки етика, реальне явище, що нею вивчається.
Міркуючи над природою моралі як предмета етики, неважко переконатися, що предмет цей досить своєрідний. Його неможливо звести до звичайного зовнішнього об’єкта, котрий ми можемо виділити з його оточення, описувати, вимірювати, аналізувати як певну окрему цілість. Можна скільки завгодно досліджувати енергетичний аспект того чи іншого людського вчинку, будувати його матеріальні моделі, розглядати його 1) як фізіологічний акт чи 2) соціальний феномен, як відтворення певних 3) традиційних взірців поведінки, як символічне діяння тощо – і все ж нічого не з’ясувати в його власне моральному єстві.
Можна розглядати біологічні, психологічні, соціокультурні, етнічні умови й чинники формування певного типу фрейдівської концепції лібідо і т.п. – і залишатися як небо від землі далеким від розуміння його етичних характеристик.
Осягнути останні неможливо, не вводячи безпосередній предмет розгляду – скажімо, той або інший поведінковий акт людини – в цілісну систему загального людського осмислення дійсності, що включає ті або інші ціннісні орієнтації, уявлення про добро і зло, свободу і справедливість тощо.
Не звертаючись до цієї сфери теоретичних і практичних універсацій (найбільш узагальнень, що описують певний стан світу й людського світовідношення загалом), ми не будемо в змозі не тільки з’ясувати власне моральну якість того чи іншого людського вчинку, але навіть визначити його принципове відношення до галузі моралі в цілому.
Зазначені універсалії – предмет роздумів і пошуків філософії як особливої галузі людського пізнання. Звідси і випливає, що етика, принаймні у своїй сутнісній основі, може бути тільки науково філософською.
Мораль постає як такий імперативно-оцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла.
Що це, власне, означає?
По-перше, вказівка на імперативність.
Мораль – це завжди певна вимога, веління, що його висуває перед людиною суспільна думка, або голос власного сумління і там, де такі імперативи відсутні, де від людини нічого не вимагається, - немає й підстав говорити про мораль.
По-друге, в наведеному визначенні мова йде про оцінюваність моральних явищ, про можливість оцінки як сутнісну рису моралі. Й справді, мораль цікавлять саме такі речі, такі прояви людини, які в принципі можуть бути певним чином, оцінені, причому саме в зв’язку з виконанням вищезгаданих вимог-імперативів.
Яку я краватку зав’яжу сьогодні, підете на виставу чи в кафе – всів ці життєві обставини, як і безліч інших оцінці не підлягають і елементарна людська тактовність полягає в тому, щоб не тягти мораль туди, де їй робити нічого.
Лише тоді, коли виникає потреба оцінювати поведінку людини, оцінювати саме як добру або злу, справедливу чи несправедливу, відповідальну чи безвідповідальну – мораль вступає в свої права.
Третій суттєвий момент наведеного визначення пов’язаний з осмисленням моралі як особливого відношення людини до дійсності.
Потрібна була нинішня глобальна екологічна криза, щоб ми усвідомили просту обставину: природу в принципі врятувати неможливо, якщо вбачати в ній лише певну корисну для людини річ, якщо не визнавати за нею статусу самоцінності. Основа – благоговіння перед життям у найрізноманітніших його проявах.
Четвертим з істотних його моментів є те, що все перелічене й розглянуте нами досі набуває власне моральної якості тільки тоді, коли потрапляє у сферу протистояння добра і зла – так би мовити, в силове поле напруги між цими протилежними полюсами – й осмислюється в цьому зв’язку.
Становище в сучасному посттоталітарному суспільстві робить роль етики доволі актуальною. Нині ми звикли чути про зв’язок демократії й права, але ж не правом єдині живі людська культура і цивілізація, і відомий принцип права “що не заборонено, то дозволено”, не може бути єдиним механізмом налагодження людських стосунків навіть (і особливо) у вільному демократичному суспільстві або ж у суспільстві, яке прагне стати таким. Саме свобода висуває найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності, отже – робить особливе кричущим йоній нестаток.
Як не прикро, сьогодні нам мало не на кожному кроці доводиться стикатися з невмінням людей вислуховувати один одного, взагалі спілкуватися, навіть підтримувати цивілізовані ділові стосунки.
Від торговельного майданчика до парламенту пишним цвітом буяють неповага до особистості, брутальність, примітивне себелюбство. Природно, що за цих умов для етичної ініціативи відкривається широке поле дії, в організацію і спрямування якої має зробити свій внесок і наука етика.
Важливою як для всього суспільства, так і для кожної родини й особистості сферою впровадження результатів етичних досліджень і санкціонованих етикою моральних норм є сфера виховання.
Етика – не моралізаторство й не читання моралі, наївно вважати, що знайомство з нею зробить погану людину хорошою. Реальна орієнтація на позитивні моральні цінності зумовлюється передусім не пропагандою етичних знань, а загальним станом культури і власним рішенням, власними вольовими зусиллями людей, чоловіків і жінок, для котрих нестерпно принижувати власну гідність, скніти в бездуховності. Однак якщо вже людина обрала шлях відповідальності й добра – для неї не може бути байдужим досвід інших людей, що в різні часи і в різних країнах теж обирали його, теж билися над одвічними проблемами людського духу. Ні любові, ні прагнення до добра навчити неможливо, проте коли вони вже є – душа людини розширюється, розкривається для знань.
Пряме завдання етики – допомогти наблизитися до рівня, досягнутого культурою людства в осмисленні хвилюючих нас моральних проблем, і разом з тим. Повніше й виразніше усвідомити неповторність власної ситуації, необхідність творчого зусилля власної волі та думки.
Лекція № 7
Тема: Індивідуально-психологічні особливості:
- Темперамент;
- Характер;
- Здібності.
Біологічним фундаментом, на якому формується особистість як соціальний індивід, є темперамент.
Під темпераментом (від лат. temperamentum – відповідне співвідношення частин) розуміють сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динаміку і емоціональну сторони поведінки і діяльності людини.
З усіх теорій, що прагнуть пояснити суть темпераменту, найбільш поширеною є система Павлова, яка пов’язує індивідуальні особливості темпераменту з виділеними ним основними властивостями нервової системи:
- силою – здатністю нервової системи витримувати сильні подразники, що обумовлюють виносливість і працездатність нервових клітин;
- врівноваженістю – що характеризується співвідношенням процесів збудження і гальмування;
- рухливістю – яка визначається швидкістю зміни процесів збудження і гальмування.
Своєрідне поєднання цих властивостей утворює 4 типи нервової системи, кожний із яких співвідноситься з одним із 4 типів темпераменту:
1 ХОЛЕРИК (сильний, неврівноважений, рухливий) характеризується активністю, енергійністю дій, різкими, поривчастими рухами, запальними, нетерпеливий, піддається емоційним зривам, буває агресивним.
2 САНГВІНІК (сильний, врівноважений, рухливий) відрізняється активністю, комунікабельністю. Швидко пристосовується до нових умов. Продуктивний при наявності інтересу. Почуття у сангвініка легко виникають і легко змінюються, міміка рухлива, виразна.
3 ФЛЕГМАТИК (сильний, урівноважений, інертний) важко переключатися з одного виду діяльності на інший і пристосовуватися до становища, відрізняється низьким рівнем психічної активності. Почуття виникають повільно, але відрізняються стійкістю, переважає ???????, спокійний настрій.
4 МЕЛАНХОЛІК (слабкий тип ВНД) характеризується низьким рівнем активності. Швидко втомлюється, легко ранимий. Відрізняється схильністю глибокого переживати навіть незначні події при слабкому зовнішньому виражені почуттів. Сильна дія часто викликає тривалу гальмівну реакцію.
Уява про темперамент постійно поглиблюється і розширюється. Були виділені і інші властивості нервової системи – лабільність, характеризує швидкість виникнення і припинення нервових процесів.
Потрібно врахувати, що в чистому виді типи темпераменту, як правило не зустрічаються, і можна говорити тільки про переважання тих і чи інших його рис. Неможна говорити про те, що якийсь тип темпераменту кращий чи гіршій.
Таким чином, вихідні властивості темпераменту не передбачають, в що вони виразяться – в переваги або недоліки. Це залежить від виховання і самовиховання особистості, в процесі яких результати розвитку позитивних властивостей кожного типу темпераменту і компенсації недоліків закріплюються в характері людини. Темперамент тільки перешкоджає або полегшує формування тих чи інших рис характеру, являючись їх природною основою.
ХАРАКТЕР (від грецького - тавро) – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, яка складається і проявляється в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки.