Класифікація теорій мислення.
До числа найскладніших наукових проблем, над якими працюють психологи, філософи та культурологи, належить проблема мислення, зокрема, питання визначення його сутнісних механізмів, джерел активності
та функціонування, методів розвитку та функціонування.
Однією з перших теорій, яка історично склалась і до наших днів значно впливає на психологічну науку, є асоціаністськатеорія. Її основи були закладені Гобсом і розвинуті у ХІХ ст. в Англії Спенсером та Беном, у Німеччині – Гербартом, Ебінгаузом і Вундтом, у Франції – Теном. В її основу покладено поняття асоціації, яка розумілась як зв’язок між елементами психічної діяльності – відчуттями, уявленнями та поняттями, які виникають під впливом повторення їх поєднань у часі та просторі. Процес мислення з цих позицій як потік складних асоціативних ланцюжків, які протікають у свідомості. Джерело створення ідей, згідно з цим трактування , пересувалося у зовнішній світ, вилучалось із свідомості суб’єкта назовні. Енергія створення внутрішніх психологічних зв’язків між елементами мислення привносилось ззовні потоком зовнішньодетермінованого досвіду та відчуттів. Детермінованість свідомості і творчості підсвідомими процесами підкреслювалась психологами-фрейдистами.
Концепція вторинної, похідної природи продуктів інтелектуальної діяльності розвивалась у руслі марксистської теорії відображення, в якій ідеї та поняття розглядались як відображення матеріального світу та суспільно-історичної практики (Маркс, Енгельс, Ленін та ін.).
Послідовне переведення погляду на мислення як на потік асоціацій стикається з невирішеними труднощами, перша з яких полягає у неможливості пояснити механізм виникнення нових ідей, тобто таких утворень, які б не траплялись у минулому досвіді суб’єкта, який пізнає. На другу трудність вказав А. Н. Леонтьєв. Асоціаністська концепція не дає змогу зрозуміти, “яким чином асоціації, які утворюють розумові процеси, набувають вибіркового і цілеспрямованого характеру [6, 19].
Аби наблизитися до розуміння процесів творчого мислення, необхідно відмовитися від уявлень про вторинність, пасивність та зовнішню детермінованість інтелектуальної діяльності та визнати за нею здатність до активної самодетермінованості. З цього посилання виникли психологічні теорії, які протистоять асоціаністському розумінню мислення. До них належать роботи вюрцбюргської школи (Ах, Кюльпе, Мессер) та гештальтпсихології (Вертгеймер, Келер, Коффка, Левін, Дункер) [6, 20].
Вчені, що належали до вюрцбюргської школи, показали неможливість зведення внутрішніх розумових процесів до простого асоціювання словесних понять, їх цілеспрямованість і самодетермінованість, а також притаманну їм безобразність.
Представники гештальтпсихології розглядали у якості механізму творчого мислення переструктурування проблемної ситуації у свідомості суб’єкта, здійснюване не поелементно, а цілісно, у вигляді цілісної форми, “гештальта”.
У результаті такого переструктурування виявляються нові, до того приховані у вихідній ситуації відносини і властивості, які слугують основою для інтуїтивних прозрінь, творчих рішень та нових ідей. Процес цей не може бути виведеним з попереднього досвіду й асоціацій, він є результатом внутрішньої самодетермінуючої активності мислення [6, 20].
Близьким до викладеного вище розуміння є інтуїтивістські теорії (представлені філософськи орієнтованими мислителями – Шеллінгом, Бергсоном та ін.). Бергсон протиставить інтуїцію логічному мисленню, вбачаючи її сутність у безпосередньому і цілісному розумінні об’єкта без попереднього навчання й логічного аналізу, шляхом “переплигування”через стадію дослідно-експериментального вивчення.
Різко антиасоціаністською є теорія так званих “бісоціацій” (Кестлер, Роменець), у рамках якої розглядається механізм утворення нових ідей з ідей, які не пов’язані очевидною спільністю.
О. В. Губенко пропонує наступну класифікацію теорій мислення, в основу якої покладене джерело енергії утворення продуктів інтелектуальної діяльності – нових понять, ідей та гіпотез. Згідно цієї ознаки теорії мислення
поділяються на епіфеноменолістичні та інтродетерміністичні [6, 20].
Класифікація теорій мислення.
| ЕПІФЕНОМЕНОЛІСТСЬКІ ІНТРОДЕТЕРМІНІСТСЬКІ | |
Асоціанізм(Спенсер, Гербарт, Вундт. Тен) | Верцбюргська школа(Ах, Кюльпе, Мессер) |
| Вульгарний матеріалізм(Бюхнер, Фохт, Моллешот) | Гештальтпсихологія (Вертгеймер, Келер, Коффка, Левін, Дункер) |
| Рефлексологія(Сеченов, Павлов, Бехтєрєв) | Інтуїтивізм(Бергсон) |
| Біхевіоризм(Торндайк, Уотсон) | Теорія бісоціацій(Кестлер, Роменець) |
| Фрейдизм(Фрейд та учні) | |
| Марксизм(Маркс, Енгельс та ін.) | |
Епіфеномен – філософський та психологічний термін, що означає явище, яке супроводжує у якості побічного продукту інше, фундаментальне явище, але не впливає на нього [6, 20]. До епіфеноменалістів належать усі психологічні теорії, які зводять інтелектуальну діяльність до процесів, що пасивно визначаються фізичними, матеріальними, поведінковими та іншими детермінантами. З числа розглянутих, до них належать асоціаністські, біхевіористські, фрейдистські, марксистські та рефлексологічні концепції.
Інтродетермінації – це самодетермінація, самоактивність [6, 20]. До інтродетермінованих О. В. Губенко відносить ті психологічні концепції, які визнають активну роль внутрішніх джерел самодетермінації мислення у процесах утворення нових ідей, понять та гіпотез. Сюди відносяться вірцбюргерська школа, гештальпсихологія, інтуїтивізм і теорія бісоціацій
[6, 21].
Отже, мислення – це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду. Інакше кажучи, це узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості.
Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує саме за допомогою мислення – вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності.
Мислення, емоції та поведінка тісно переплітаються між собою, взаємовпливають одне на одне, змінюючи наше життя. Тому наші думки, індивідуальний спосіб сприйняття дійсності, характер мислення іноді допомагають нам, а іноді пригнічують.
Перспективною є така модель мислення, в основі якої перспективні емоції, прийняття життя таким, яким воно є, з усім спектром бажаних і небажаних його проявів.
Список використаної літератури.
1) Глейтман Г. и др. Основы психологии. — Санк-Петербург: изд-во «Речь», 2001г.
2) Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. — Київ: МАУП, 2000р.
3) Немов Р. С. Психология. — Москва: «Просвещение», 1995г.
4) Основы психологических знаний: Учебное пособие/ Автор-составитель Г. В. Щёкин. — Киев: МАУП, 1999г.
5) «Психолог» /pshycholog@lveresnya.com.ua\
6) Практична психологія та соціальна робота, 1998 р., № 6-7.
7) Ричів М. В. Про критерії розвитку понятійного мислення // “Психологія”, 1984 р., № 86.
8) Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983 г.
9) Хрестоматия по психологии. — Москва: «Просвещение», 1977г.
10) Чепелюк О. Розвиток мислення з погляду сучасних психологічних концепцій // “Директор школи” 1999 р., № 18.