Лекція
ПРОБЛЕМИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ І РПС УКРАЇНИ
План
1. Регіональна економічна політика України та шляхи її реалізації.
2. Передумови формування та перспективи розбудови спеціальних (вільних) економічних зон.
3. Екологічні проблеми економічного розвитку України.
4. Зовнішні економічні зв’язки України.
Основні поняття
- регіональна політика,
- спеціальні зони,
- спільні підприємства
2. стор. 147-151, 151-155.
3. стор. 240-249, 365-373.
1. Завданням регіональної політики є забезпечення збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів з метою успішного функціонування їх господарських комплексів і створення умов, за яких жителі регіонів зможуть вільно реалізувати свої можливості. Головним завданням регіональної політики є обґрунтування та розробка оптимальної територіальної структури господарського комплексу держави.
В минулому регіональна політика не враховувала особливостей і специфіки окремих територій, що призвело до виникнення значних диспропорцій у територіальній структурі суспільно-господарського комплексу. Центральні керівні органи мало приділяли уваги раціональному використанню місцевих трудових і природних ресурсів. Так, Запорізька область за виробництвом валового суспільного продукту на душу населення випереджає Закарпатську в 1,8 рази. На сьогодні економічний потенціал держави зосереджений головним чином у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській і Київській областях, в яких розміщено 47% усіх створених в Україні основних фондів. Разом з Одеською областю на них припадає майже 60% обсягів промислового виробництва. Така нерівновага загальноекономічних і соціальних індикаторів по регіонах посилює політичну напругу в державі і зумовлює необхідність вжиття заходів, які змогли б забезпечити ефективне державне регулювання процесів регіонального розвитку країни. Тому головна увага у регіональній політиці України на сучасному етапі реформування економічних відносин повинна бути спрямована на створення організаційно-правових та економічних умов для забезпечення стабільної роботи підприємств в усіх регіонах.
Реалізація регіональної економічної політики має ґрунтуватися на чіткому законодавчому розподілі повноважень між державними, територіальними і місцевими органами управління. Регулювання повинно забезпечити найбільш повне використання природно-ресурсного та економічного потенціалів, створити умови для прискореного розвитку прогресивних галузей господарства та життєдіяльності населення.
Передусім повинні бути розроблені законодавчі акти, які визначають права й обов’язки регіонів у бюджетній та податковій політиці України. Держава й надалі повинна проводити політику, спрямовану на підвищення фінансової автономії територій за рахунок збільшення частки їх бюджетних надходять на основі власних (закріплених) доходів. Доцільно продовжувати пряме державне інвестування і надання субсидій, створення регіональних фондів для фінансування програм, державне пільгове кредитування і оподаткування, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу. Державна допомога надаватиметься для реструктуризації економіки депресивних регіонів, а також районам із складними природними умовами.
Особливої уваги заслуговують державні регіональні програми, які дають змогу узгодити територіальні та галузеві інтереси. Вже розроблено проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпат, Полісся, Придніпров’я та інших регіонів. Державні регіональні програми розглядаються як важливий інструмент посилення керованості соціально-економічними процесами в районах, містах і областях країни.
Реалізація регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності в регіонах передбачає організацію різних типів спеціальних (вільних) економічних зон. Сьогодні діє режимна зона “Сиваш” на територія Кримської Автономної Республіки, напрацьована техніко-економічна документація щодо створення локальних зон у Львівській, Одеській, Закарпатській, Волинській областях.
Накопичені проблеми регіонального розвитку набувають особливої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існування як суверенна держава з помітними відмінами у рівнях соціально-економічного розвитку між окремими її районами. Зважаючи на це, окреслюються найбільш характерні регіональні проблеми, що потребують невідкладного вирішення.
По-перше, необхідно стабілізувати роботу підприємств сфери матеріального виробництва у регіонах і створити умови для нарощування обсягів виробництва товарів та надання послуг.
По-друге, потребує вирішення проблема ефективності зайнятості трудових ресурсів в районах з високим рівнем безробіття. Це перш за все стосується західних областей, особливо Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської та індустріально-розвинутих областей – Донецької, Луганської, Харківської.
По-третє, набуває все більшої актуальності проблема надмірного антропогенного та техногенного навантаження на природно-територіальні комплекси Донбасу, Придніпров’я, окремих районів Прикарпаття, Причорномор’я, північного Криму. Гіпертрофічний розвиток ресурсо- та енергомістких виробництв призвів до погіршення екологічної ситуації в більшості з них. Особливо небезпечна ситуація склалася у Донецькому і Придніпровському регіонах та у великих містах.
По-четверте, необхідно підвищити відповідальність органів управління за рівень виконання державних регіональних програм. Для цього треба забезпечити їх централізоване фінансування із Державного бюджету.
2. Спеціальна (вільна) економічна зона (англ. special free economic zone) визначається законодавством України як частина території держави, в межах якої встановлюється спеціальних правовий режим економічної діяльності.
Для того, щоб територію (територіально-господарське формування) можна було внести до вільної економічної зони (ВЕЗ), вона повинна відповідати таким критеріям:
- необхідно мати умовну екстериторіальність та індиферентність торговому режиму приймаючої держави;
- створити особливий, пільговий відносно діючого загальнодержавний інвестиційний клімат у складі податкового, валютно-фінансового та організаційно-правового режиму діяльності суб’єктів зони;
- спрямувати всю діяльність зони на активізацію зовнішньоекономічних зв’язків (обмін капіталами, товарами, технологіями тощо);
- забезпечити активізацію підприємницької діяльності; залучити нові технології, розвивати ринкові методи господарювання, і, в остаточному підсумку, - збільшити виробництво і постачання високоякісних товарів та послуг на ринок.
Метою створення ВЕЗ є прискорення соціально-економічного розвитку регіонів розташування, залучення зовнішніх інвестицій, створення нових робочих місць та вирішення проблем використання незайнятого працездатного населення, активізація підприємницької діяльності, стимулювання експортоорієнтованого (або імпортозамінюючого) виробництва, залучення і впровадження новітніх технологій, підвищення ефективності використання місцевих природних ресурсів.
Перша в Україні спеціальна (вільна) економічна зона, створена за рішенням Верховної Ради України (Постанова №66/96 ВР від 23 лютого 1996 р.), розташована в Автономній Республіці Крим – Північнопромислова експериментальна зона “Сиваш”. До неї входить територія Красно перекопського району, в тому числі міст Красно перекопська і Армянська (загальна площа 141 тис. га). Загальна чисельність населення регіону 95,3 тис. чол.
Основну частину промислової зони займають Кримський содовий і Перекопський бромний заводи, Кримський виробничий рибокомбінат, два великих хімічних підприємства – Кримське виробниче об’єднання “Титан” і Сиваський аніліно-фарбовий завод. За рахунок цих промислових підприємств формується основна прибуткова частина бюджету міст Красно перекопська і Армянська. Продукція хімічних підприємств конкурентноспроможна в межах країн СНД, а деякі її види – і на світовому ринку.
До числа факторів, які створюють привабливий інвестиційних клімат в регіоні експериментальної зони, відносяться: унікальні запаси ропи (мінеральні ресурси озера Сиваш та місцевих солоних озер) і наявність ряду інших природних ресурсів; значний трудоресурсний потенціал, підготовлений для роботи на підприємствах; наявність виробничого потенціалу хімічної промисловості та інфраструктурної облаштованості території, вигідне транспортно-географічне положення на Перекопському перешийку.
Основу механізму спеціальної (вільної) економічної зони становить економічний режим діяльності її суб’єктів, який, за визначенням, складається з пільгових податкового, митного, валютно-фінансового та організаційно-правового режимів. Пільговий характер митного режиму визначається звільненням сировини, матеріалів, устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів), що вивозяться на митну територію України для потреб власного виробництва суб’єктів зони, від обкладання візитним митом та податком на додану вартість.
Законодавством України дозволено створювати вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі, туристично-рекреаційні, страхові, банківські зони тощо. За функціональними ознаками всі різновиди зон можна віднести до п’яти типів: зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристично-рекреаційні та банківсько-страхові (офшорні).
Для розташування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні можуть бути рекомендовані такі регіони:
- для створення зовнішньоторговельних зон – Закарпатська, Волинська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим;