Психологічні засади оптимізації формування мотивації досягнення успіху у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього питання з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб’єкта.
Особистість – це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей. Що визначається замученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування, особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв’язків індивіда з суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість – це об’єкт і суб’єкт історичного процесу і власного життя.
Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона – продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім’ї. Процес становлення людської особистості здійснюється як “саморух” якому, на думку Г.С. Костюка, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови визначаються природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда.
Діалектичні заперечності притаманні розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності підростаючої особистості, формуванню її самостійності, волі. Вже малятам властиве прагнення до самостійності, яке нерідко набуває форми гострого заперечення вимог дорослих, протидіяння їм, що супроводжується, наприклад у трирічних дітей, явищами впертості, неслухняності, негативізму.
Багатоаспектні мотиваційні проблеми відносяться до найважливіших в психології як в теоретичному, так і в прикладному плані.
Як і все в людській психіці, мотив не має окремого ізольованого існування. Якщо розпочати розгляд проблеми з психологічної структури діяльності суб'єкта, основні компоненти якої занесені у схему, то положення в ній мотиву сприймається, з одного боку, як спонукання, а з другого, як відображення в свідомості людини об'єктивних рушійних сил поведінки.
Потреба АктивністьДля того, щоб розібратися в специфіці людської поведінки, необхідно розглянути відношення між власне діяльністю і діями, що реалізують її та відповідають свідомій меті. Вказані відношення між діяльністю і дією, між мотивами і метою знаходять своє вираження в психіці людини і відтворюються у внутрішній будові її свідомості. За словами О.М.Леонтьева, зміна мотиву змінює не значення мети та дії, а їхній смисл для людини. Це означає, що найбільш важливі колізії особистості розгортаються в площині відношень між мотивами, а не обмежуються окремо взятою діяльністю. В розумінні С.Д.Смирнова, мотив "у дійсності це сплав різноманітних мотивів різного ієрархічного рівня,- і тому... мотив діючий є таким же індивідуальним і
теоретичні засади дослідження психології осбистості дошкільника і молодшого школяра
Для розуміння приводи особистості потрібно з'ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб'єкта.
Людина народжується на світ з генетичне закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовлята - це "чиста дошка", на які під впливом соціуму "пишуться" ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як прилежне поняттю особини тварини. Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізологічні передумови, закладають підвалини створення особистості.
Індивід - це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.
Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних (вовчих) зграй. Такі діти хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального оточення, культурно-історичного середовища та властивих людині засобів соціалізації індивіда, творення особистості.
У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. На певному етапі постає особистість із притаманними їй соціальне зумовленими ознаками — вищими психічними функціями
Напрями співпраці психолога з питань діагностики та розвитку здібності дошкільника і молодшого школяра.
Разом з розвитком окремих психічних процесів у дошкільному віці відбувається формування особистості дитини в цілому. У цей період дитинства закладаються основи правильного ставлення до всього, що оточує, до самої себе, до своєї справи. У дошкільному віці інтенсивно розвиваються здібності, формуються нові потреби й інтереси, певні риси характеру, намічається спрямованість особистості.
Якщо сформувалася дитина в цей період свого розвитку, такою багато в чому вона буде, коли виросте й стане школярем, а потім і дорослою людиною.
Однією з фізіологічних умов, які необхідно враховувати при формуванні особистості дитини в основі темпераменту. Відміни в темпераментах, що мають місце вже в ранньому дитинстві, набувають у дошкільному віці більш складного і різноманітного вияву. Темперамент, як про це говорилося раніше, залежить від типологічних особливостей вищої нервової діяльності дитини.
У кінці XIX - на початку XX ст. в Європі в Північній Америці посилюється інтерес до індійської культури, зокрема - йоги. Виникла думка перенести на європейський грунт вчення йоги, застосувавши його до медичних потреб.
Психогігієна включає мистецтво взаємовідносин між людьми, духовну гармонію людини і природи, комфортні умови побуту, різні види відпочинку. За Р. Хьюсманом і Д. Хетфілдом, у взаємовідносинах між людьми домінуючим є фактор справедливості. Труднощі, які виникають у цій сфері, можна звести до запитання: як нам вдається чи не вдається зберігати справедливість? Автори наводять основні причини руйнування взаємовідносин між людьми.
Дуже часто ми користуємося неправильною психологічною установкою, бо застосовуємо "золоте" правило:" роби для інших те, що ти хотів би, щоб інші робили для тебе", так як не маємо жодних доказів того, що інші хочуть того ж, що й ми. Для збереження справедливості при взаємовідносинах і досягнення правильної психологічної установки бажано дотримуватися дещо модифікованого правила: "Роби для інших те. Що вони хотіли б, щоб ти для них зробив.
Духовна гармонія людини і природи втілена у вченні Порфірія Іванова. Півстоліття свого життя П. К. Іванов присвятив справі оздоровлення, пошуку шляхів до розуміння природи людського здоров'я. Він залишив нам знання і мудрість, надію страждаючим, методи, якими він щедро ділився з усіма.
1. Без І.Д. Особи стісно зарієнтоване виховання. 1998.
2. Костюка Г.С. Вікова психологія. 1976.
3. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. – К.:ТОВ “Міжнародна фінансова агенція”, 1998 –220 с.
4. Заброцький М.М. Основи вікової психології. Т.: 2003.
5. Лешенко М.П. Сучасні зарубіжні концепції естетичного виховання// Педагогіка і психологія. 1996.
6. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. – К.: 1998.
7. Скомороський Б.І. Зміст роботи шкільного психолога. С.: 1994.
8. Юрченко З.В. Практична психологія в школі – Е. 1994.
9. Абрамова Г.С. Возрастная психология –М.:1997.
10. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. –М.: 1988.
11. Выготский Л.С. История развития высших психологических функций. – М.: 1983.
12. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка / Вопросы психологи. 1966.
13. Дубровиной. Рабочая книга школьного. М.: 1991.
14. Кулагина И.Ю. Возрастная психология. (Развитие ребенка от рождения до 17 лет.) – М.: 1997.
15. Леонтев А.Н. Критерии развития психики ребенка. –М.: 1983.
16. Мухина В.С. Детская психология. М.: 1995.
17. Нешов. Психология ІІ том.
18. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. – М.: 1998.
19. Обухина Л.Ф. Детская психология: теории, факторы, проблемы. – М.: 1995.
20. Эриксон Э.Т. Детство и общество – М.: 1996.
21. Хрестоматия по возрастной и педагогической психологи - М. 1981.
22. Фрейд З. Введениек в психоанализ. Лекции. – М.: 1989.