V. Видатні Вихованці Києво-Могилянської академії.
Києво-Могилянська академія була всестановим закладом. За статутом Академії, в ній мали право навчатись всі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, священиків і селян. Із започаткуванням Академії уже не в закордонні університети, а до Києва направляли своїх дітей відомі українські сім’ї.
Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, в їх числі – писарі, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, а також – правники, дипломати, перекладачі. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких особливо піднялись за часів гетьманування Івана Мазепи.
Києво-Могилянська академія дала не мало освічених ієрархів – єпископів, митрополитів, архімандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердністю, просвітницькими справами за слугували на визнання їх по смерті Святими Православної церкви. Це Дмитро (Туптало), митрополит Ростовський, Іван (Максимович), митрополит Тобольський; Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський, Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський, Феодосій (Углицький), архієпископ Чернігівський, Петро (Могила), митрополит Київський.
Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом і довгий час єдиним для всієї східної Православної Європи. Уже в 40-их рр. ХVІІ ст. в Академії навчається молодь із різних міст Росії, навіть з таких віддалених, як Чебоксари, Царицин, Тобольськ, Арзамас. Серед росіян, що закінчили Академію в ст. ХVІІ були: Порфирій Зеркальников, який виконував дипломатичні доручення царя під час Визвольної війни, потім співробітничав з Є. Славинецьким у Москві, Каріон Істомін, автор першого ілюстрованого російського "Букваря", й "Малої граматики", Конон Зотов, відомий військовий діяч, автор першої російської книги по техніці корабельного управління; Б. Шереметьєв, сподвижник Петра I, та ін. Їх відношення до Академії висловив П. Зеркальников, який від’їжджаючи до Москви подарував свій будинок Академії "в ознаменование любви своей, за восприятие премудрости на том месте святом Киево-Могилянском".
У першій половині ХVІІ ст. в академії навчались такі відомі згодом діячі російської науки й культури, як К. Щепін, перший російський доктор медицини. Він прибув добровільно допомагати киянам у боротьбі з чумою, Андрій Денисов – основоположник російського документального джерелознавства й палеографії; Михайло Ломоносов, який прийшов до Києва у 1734р., будучи студентом Слов'яно-греко-латинської академії. І хоча його перебування в Києві було недовгим, але, безсумнівно, послужило розвитку його таланту майбутнього вченого.
VІ. Культурні зв’язки Академії з іншими країнами.
Могилянці були засновниками ряду шкіл в Росії й Білорусі. Це Є. Славинецький – вчений, педагог, письменник, філософ і богослов. Він відкрив в Чудовому монастирі першу в Москві греко-латинську школу; С. Полоцький, просвітитель, вчений, поет, відкрита ним у Спаському монастирі школа стала попередницею Слов'яно-греко-латинської академії.
Культурні зв'язки Києво-Могилянської Академії сягали далеко за межі нашої країни. Іван Франко оцінював Києво-Могилянську Академію як, "інституцію значною мірою інтернаціональною, вплив якої простягся далеко за межі України".
В Академію по науку приходили волохи, молдовани, сербі, боснійці, чорногорці, болгари, греки і навіть італійці, один з яких Костянтин Секура, який прибув до Академій з Венеції у 1743р. писав: "Зачувши, що щасливо різними вченнями процвітає Академія, залишив вчення римське. . . й пустився на глас Академії".
Вчені України не стояли осторонь світової науки і культури. Цьому сприяло навчання академічної молоді в університетах Польщі, Італії, Німеччини, Чехії, Нідерландів, Австрії, Англії, Франції, Швеції. Повертаючись, молоді вчені працювали переважно в Академії, а також в деяких інших навчальних закладах та установах України і Росії.
Такі вчені як С. Тодорський, Г. Бужинський, В. Лащевський, Т. Прокопович підтримували зв'язки з вченими зарубіжних країн, зокрема, університетів Галле і Кенігсберга, Берліна і Браденбурга, Константинополя. Міжнародні зв’язки українських вчених сприяли збагаченню вітчизняної духовної культури й культури інших народів, в першу чергу слов'янських, та встановленню і зміцненню дружніх відносин між ними. Таким чином з Києво-Могилянською академією, яка заклала основи вищої освяти в нашій країні пов'язаний надзвичайно важливий етап у розвитку освіти, науки, філософії, образотворчого мистецтва у формуванні світогляду українського народу. Поширення Академією освіти, ідей гуманізму і просвітництва сприяло загальному суспільному прогресові, вихованні в народі почуття людяності, національної гідності, духовності й поваги до інших народів, їх культури, історії.
З другої половини ХVІІ ст. після заснування університетів у Харкові й Москві, Києво-Могилянська академія природно почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення й традиції. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на Університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема правничий, медичний, математичний. Але, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини ІІ та вінценосних наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення її бодай будь-яких ознак автономії й історичної пам'яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань як гетьманство, Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив й Києво-Могилянську академію – осередок української освіти, культури й ментальності. За розпорядженням уряду, указом Синоду від 14. 08. 1817 р. Академію було закрито.
Тільки у наші часи було відроджено даний навчальний заклад, який знову береться готувати справжніх науковців та патріотів України.
VІІ. Значення Києво-Могилянської Академії в історії української освіти.
Значення Київської Академії в історії України було велике. За 150 років її існування навчалося в ній коло 25 000 українців. З цієї кількості вийшли тисячі освіченого духовенства та більша частина тієї свідомої інтелігенції, яка протягом ХVІІІ ст.. займала урядові місця. Переглядаючи біографії видатних людей ХVІІІ ст., рідко можна зустріти людину, що не вчилася в Академії. З Академії вийшло те "знаменитое сословие войскових канцеляристов", як назвав їх М. Грушевський, що "подготовляет национальное украинское возрождение ХІХ ст.", себто та армія урядовців полкових та генеральних канцелярій, серед яких були письменники, вчені, дипломатичні діячі, а головне – українські патріоти-автономісти, як характеризує їх О. Оглоблин.
Київська Академія була науковим осередком не тільки на Україну-Гетьманщину та правобережну Україну, її професорів та вихованців з другої половини ХVІІ ст. Запрошувано до Московії, а пізніше – до Російської імперії. Вони були організаторами і професорами шкіл у Московщині, займали місця архімандритів, єпископів, митрополитів. Вихованці Академії були також єпископами на Сибіру. Навіть Синод у своєму першому складі мав правлячу верхівку з українців: С.Т. Яворський, Т. Прокопович, А. Лопарський та інші. Кількість єпископів-українців була так велика, що 1754 року цариця Єлизавета видала наказ, яким дозволяла Синодові "представляти" кандидатів на вакантні місця архієреїв та архімандритів – "великоросіян", а не тільки українців. За час з 1721 по 1750 рік не менше як 2000 вихованців Академії займали світські посади в Росії, як професори російських університетів, перекладачі в різних установах (Г. Полетика), міністри (П. Завадовський, О. Безбородько, канцлер Російської імперії) та ін.
Київська Академія була зразком для інших шкіл України. Архієпископ Лазар Баранович заснував Колегіюм у Новгород-Сіверську, який року 1689 перенесено до Чернігова. Ввесь час ним опікувався Мазепа. Року 1722 Білгородський єпископ, Єпифаній Тих орський, заснував в Білгороді Колегіюм з богословським курсом, який року 1726 – 1727 перенесено до Харкова, де розвивався він дуже добре: в 1729 році було в ньому 500 учнів. 1738 року відкрито заходами єпископа Арсенія Берло семінарію в Переяславі, яку 1762 року перенесено до Полтави, де вона стала культурним осередком Полтавщини.
Література.
(1) Пекарский П. Наука и литература в России при Петре Великом. – С-Птб., 1862. –Т.1. – С.5
(2) Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академией. Ч.2. – К., 1856. – С.302.
(3) Сотниченко П. А. Бібліотека Києво-Могилянської Академії. Філософські джерела//Від
Вишенського до Сковороди. – К., 1972. – С.531.
4. Хижняк З. І. "Києво-Могилянська академія. Історичний нарис". – К., 2001. – С.20
5. Полонська-Василенко Н. В. Історія України. Т. 1. – К., – 2002. С. 672.
6. Полонська-Василенко Н. В. Історія України. Т. 2. – К., – 2002. С. 608.
7. Микитась В. Давньо-українські студенти і професори. – К., 1994. – С.222.