Концепція “благодаті” – милості, дарованої Богом, якій католицизм надає значення найвищої істини – є плодом полеміки “вітця церкви” Августина з гностиком Пелагієм, який стверджував, що знання саме по собі є шляхом до спасіння.
Матір Христа Марія згадується вперше лише в 150 році в одному з антигностичних творів Юстина. Культ Марії засуджувався в 4-5 столітті, позаяк, за твердженнями богословів, Бог від жінки народитися не може. Тільки у противагу переслідуванням цього культу в Візантії католицька церква прийняла Богоматір як об'єкт обожнювання. Культ хреста також був встановлений тільки в 336 році, і століття знадобилося для його нав'язування усім християнським громадам, позаяк історично він не відігравав великого значення. Звичай хреститися з'явився лише наприкінці 5 століття.
Аскетизм єссейських сект переріс у 4 столітті у чернецтво: Антоній Єгипетський, пустельник, що набув величезної популярності завдяки ранньохристиянським творам, став символом відлюдного праведного життя.
Страждання Ісуса – також плід пізніших філософських тлумачень первинної ідеї про те, що Божий посланець зійшов на землю в людському образі. Для християн 1-2 століття страждання мали фігуральний характер, вони полягали власне в набутті Святим духом (Мудрістю) матеріальної оболонки.
Віруючі в Святу Трійцю (Бог-Отець, Бог-Син та Святий Дух) не знають про те, що цей догмат був затверджений лише на ІІ Константинопольському соборі в 553 році на противагу офіційним догматам Римської церкви, і лише згодом перейнятий католиками. Образ Трійці – мир, дух і слово – фігурував у творах гностиків 2 століття.
Християнські священники, як і в єссеїв, були “архонтами” – керівниками, і тому в їх визначенні фігурувало слово “пастух” (“пастор”). Пріоритетне право бути священником мав голова громади, ватажок.
Таким чином досвід давніших конфесій, східних культів, сумнівні еліністичні літературні твори, народні звичаї і забобони у сполученні з прагматичними інтересами церковної верхівки і склали основи християнської релігії. Книга, яку зараз вважають священною – Біблія – безліч разів переписувалася і коригувалася різними людьми, не кажучи вже про різне прочитання одних і тих самих фрагментів. Фактично предметом культу стала книга, зібрана з різношерстних, створених в різний час шматків, зведених до одного стилю, але далеких від документальності. Образ головного божества християн, Ісуса Христа, пережив дивовижну еволюцію, ставши з янгола людиною. Міф про нього склався за сто років після гіпотетичної смерті Месії; в той час цього періоду було більш ніж достатньо для того, щоб усні перекази та перекручування переписчиків змінили історію повністю. В ХХ столітті релігійна пропаганда кілька разів підкидала мас-медіа сенсацію про якесь наукове підтвердження історичного існування Христа; насправді ж його так і не знайдено.