До другорядних та допоміжних функцій належать:
1. контрольна (наглядова);
2. дозвільна;
3. правороз’яснювальна;
4. аналітична та/або методична;
5. інформаційна;
6. нормотворча ( з правом видання актів міжвідомчого характеру);
7. координаційна.
3. Отже, правоохоронним є орган, який поряд із профілактичною, здійснює ще одну чи кілька переліченихголовних функцій, які є визначальними у його діяльності.
До правоохоронних органів можна віднести ( з точки зору виконання ними вказаних функцій):
А) судові;
Б) прокуратури;
В) міліції;
Г) податкової міліції;
Д) СБУ;
Е) Управління державної охорони;
Є) Прикордонних військ;
Ж) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
З) дізнання державної митної служби;
И) дізнання державного пожежного нагляду;
І) Державного департаменту з питань виконання покарань.
Ознаки правоохоронного органу:
1. виконання профілактичної та ще однієї чи кількох головних функцій;
2. необхідність особливого організаційного, правового, кадрового, матеріально-технічного, фінансового, інформаційного, наукового та іншого забезпечення.
3. до працівників цього органу законом пред’являються спеціальні вимоги щодо ділових і моральних якостей, рівня освіти, відсутності судимостей тощо.
4. працівники правоохоронних органів користуються підвищеним соціальним та правовим захистом.
5. ЗАКОНОДАВСТВО , ЩО Є ДЖЕРЕЛАМИ КУРСУ “СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ “
З метою забезпечення реалізації правоохоронної діяльності держава формує систему правових норм, які об’єктивуються назовні у таких джерелах права як НПА.
Складність пізнання курсу “Судових і правоохоронних органів” полягає у необхідності вивчення великої кількості НПА , що є джерелами різних галузей права. Якщо враховувати лише закони, акти Президента і Кабінету Міністрів України, то їх вже налічується понад сто.
Особливістю курсу “Судові та правоохоронні органи” якраз є відсутність єдиного базового НПА, як скажімо в Кримінальному праві, Кримінально-процесуальному праві, цивільно-процесуальному і т.д.
Щоб забезпечити максимально ефективне вивчення курсу “Судові та правоохоронні органи” в юридичній літературі прийнято класифікувати НПА за двома критеріями:
1. юридичним:
а) за юридичною силою;
б) за суб’єктом прийняття ( який державний орган прийняв і в якому порядку.
ЗА юридичною силою найвище місце в ієрархії НПА належить Конституції України. У контексті вивчення дисципліни “Судові та правоохоронні органи” першорядними є положення, що містяться в розділах ІІ –“Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, VІІ- “Прокуратура”, VIIІ- “Правосуддя”, ХІІ- “Конституційний Суд України”.
На підставі ст.9 Конституції України друге місце в системі НПА за юридичною силою займають міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Вони не можуть суперечити Конституції України, але укладення міжнародних договорів, які їй суперечать можливе після внесення попередніх змін до Конституції. Серед них : Загальна декларація прав людини , Європейська Конвенція з прав людини 1950р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966р, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10.12.1984р.Ратифіковано 26. 01.1986р., Конвенція про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993р., ратифіковано 10.11.1994р.( із застереженнями), Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959р. Ратифіковано16. 01.1998р.
Закони України, серед яких слід виділити по-перше закони прийняті референдумом. Особливе місце займають рішення Конституційного Суду України.
Далі йдуть постанови ВРУ, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження КМУ, правові акти ВР АРК, відомчі та міжвідомчі накази, положення, інструкції та ін.
ІІ. За змістом НПА поділяють на:
1) акти загального характеру
2) акти про суд, правосуддя і судоустрій.
3) Акти про статус окремих правоохоронних органів
4) Акти про соціальний і правовий захист працівників правоохоронних органів
5) акти про окремі напрямки правоохоронної діяльності
6) акти про органи і установи , діяльність яких безпосередньо пов’язана з діяльністю правоохоронних органів.
Джерела курсу “Судові та інші правоохоронні органи”
І. Законодавство:
1. Конституція України від 28.06.1996 року
2. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - № 31.
3. Закон України “ про державний захист працівників суду і правоохоронних органів “ від 23 грудня 1993 року № 3781 - ХІІ
4. Закон України “ Про судоустрій” від 7 лютого 2002 р. // К:, Атіка, 2003.
5. Закон України “ Про Конституційний Суд України “ від 16 жовтня 1996 р.
№ 422/96 – ВР.
6. Закон України “ Про Вищу Раду юстиції “ від 15 січня 1998 року № 22/98 – ВР.
7. Закон України “ Про статус суддів “ від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ.
8. Закон України “ Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів від 29 листопада 2001 р. №2860-ІІІ.
9. Закон України “ Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві “ від 23 грудня 1993 р. № 3782-ХІІ.
10. Кримінально – процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
11. Цивільно – процесуальний кодекс України. – К.: Атіка. – 2002.
12. Господарсько – процесуальний кодекс України. – К.: Атіка. – 2002.
ІІ. Література:
1. Адвокатура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2000. - №4.
2. Азаров Ю. Що заважає адвокатурі працювати злагоджено // Право України. – 1998, №1. –с. 38-41.
3. Ануфрієв М. І. та ін. Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ України. – Харків.: Видавництво Університету внутрішніх справ, 2000.
4. Афанасьєв В. Щодо регулювання виконавчого провадження // Право України. – 1994. №9. – с. 10.
5. Бондаренко І. Судова система України та її реформування в сучасних умовах // Право України. – 2002. - №8. – с. 37-39.
6. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи: поняття та ознаки // Право України. – 2003. - № 4. – с. 18-21.
7. Бородін М. Участь прокурора в цивільному процесі // Право України. – 1999. - №11. – с. 52.
8. Бойко В. Ф. Перебудову роботи судової системи необхідно здійснити у напрямі посилення захисту прав та інтересів громадян // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - №3. – С.2-4.
Бринцев В. Д. Поєднання одноособової і колегіальної форм правосуддя в кримінальному процесі. – Право України. – 1995. - №7. – с.23-25.