Материнська громада, рід поступається місцем громаді патріархальної, де споріднення ведеться по батьківській лінії.
Первісна родова громада представляла собою об'єднання людей на основі кровного споріднення, спільної колективної праці, спільної власності на знаряддя праці і продукти виробництва. З цих умов виникали рівність соціального стану, єдність інтересів і згуртованість членів роду. У спільній власності, що не була юридично закріплена, первісні громади знаходили певні території, знаряддя праці, господарське начиння, житло. Виробничі продукти, їжа - розподілялися нарівно між всіма членами роду, з урахуванням заслуг кожного. Роди могли переміщатися з однієї території на іншу, але їхня організація при цьому зберігалася. У відомому обсязі існувало особисте володіння власність на зброю, прикраси, і деякі інші предмети. Знаряддя праці були вкрай примітивні.
Органами суспільної влади при суспільному ладі були родові збори: старійшини, вожді, воєначальники виконуючи свою функцію під час війни. Влада носила сугубо суспільний характер. Її носієм була вся родова громада в цілому, що також безпосередньо формувала органи самоврядування. Вищою владою були загальні збори (рада) усіх дорослих членів роду. Рада вирішувала усі важливі питання життя громади, що стосуються виробничої діяльності: релігійних обрядів і т.д. Спеціального апарата, що займався б тільки керуванням, загальними справами роду, не було. Повсякденне керування справами родової громади здійснював старійшина, що обирається на зборах усіма членами роду, як чоловіками, так і жінками. Влада старійшини, а також влада воєначальника і жреця не була спадкоємною. Старійшини обрані на час воєнних дій воєначальники - брали участь у виробничій діяльності родової громади нарівні з іншими її членами.
Суспільна влада при первісному ладі була ефективною й авторитетною. Вона спиралася на свідомість усіх членів роду і моральний авторитет старійшин. У зв'язку з цим можна привести характеристику організації влади в первісному ладі суспільства, що вказував В.И.Ленін: “Ми бачимо панування звичаїв, авторитет, повагу, владу, якою користувалися старійшини роду, бачимо, що ця влада визнавалася іноді за жінками... але ніде не бачимо особливого розряду людей, що виділялися б, щоб керувати іншими, з метою керування постійно.”
Рід був основною, самостійною спільністю. Окремі роди поєднувалися в більш широкі об'єднання - фратії. Фратія була поділена на кілька дочірніх родів, що вказували на походження їх усіх від загального родоначальника. Кілька родинних фратій складали плем'я. Ф.Энгельс відзначав, що рід, фратія і плем'я являли собою три природно зв'язані один з одним ступеня кревного споріднення.
Влада у фратії і племені ґрунтувалася на тих же принципах що й у родовій громаді. Рада фратії являла собою загальні збори всіх її членів. На чолі племені стояла рада, в яку входили представники фратій - старійшини, воєначальники, жреці.
У поемах Гомера видно, що грецькі племена в більшості випадків вже об'єднані в невеликі народності, усередині яких роди, фратії і племена зберегли свою автономію. Організація у цих племен і дрібних народностей була наступною:
1. Постійним органом влади була рада, що спочатку складалася зі старійшин родів, пізніше - з виборчих старійшин.
2. Народні збори. Вони скликались для рішення важливих питань, кожен чоловік міг брати слово. Рішення тут приймалося підняттям руки. Зборам належала верховна влада в останній інстанції.
3. Воєначальник. У греків при пануванні батьківського права посада басилея переходила до сина. Басилей, крім військових, виконував ще й жрецькі й суддівські повноваження.
б) Загальні закономірності походження держави і права. Форми.
Найважливішою ступінню людського прогресу була неолітична революція, що мала місце 10-15 тисяч років тому. У цей період з'явилися шліфовані кам'яні знаряддя, виникли скотарство і землеробство, відбулося помітне підвищення продуктивності праці: людина нарешті стала робити більше, ніж споживала, з'явився надлишковий продукт, можливість нагромадження суспільних багацтв, створення запасів. Людина стала менше залежати від примх природи, і це призвело до значного росту населення. Але разом з тим виникла і можливість експлуатації людини людиною, присвоєння багацтв, що накопичуються. З цього часу з'являється можливість забезпечення великої групи людей, що спеціалізується на виконанні яких-небудь суспільно значимих функцій, що особистої участі в матеріальному виробництві вже не приймає.
Саме в цей період, в епоху неоліту, почалося розкладання первісно-общинного ладу і поступовий перехід до державно-організованого суспільства. Прогресуюче суспільний поділ праці змінює зміст і форми організації громадського життя в сімейних і родових громадах, у фратіях, куріях і племенах. Родоплеменна структура ускладнюється, поступово починає розвиватися поділ соціальних функцій. У цей час поряд з розвитком економіки відбуваються і соціальні зміни. Оскільки все зроблене спільним, а потім перерозподіляється і цей перерозподіл здійснюється вождями і старійшинами, та саме в їхніх руках осідає і накопичуються суспільні надбання. Виникають родоплеменна знать і таке соціальне явище, як “влада-власність”, суть якого в розпорядженні суспільною власністю в силу перебування на визначеній посаді (залишаючи посаду, людина втрачає власність). У зв'язку зі спеціалізацією керування і підвищенням його ролі поступово збільшується частка родоплемінної знаті при розподілі суспільного продукту. Керування стає вигідним. А оскільки поряд із залежністю усіх від вождів і старійшин “за посадою” з'являється й економічна залежність, та все ж продовжує існувати “виборність” осіб, яка стає більш формальною. Це все призводить до подальшого закріплення посад за визначеними особами, а потім до появи спадкування посад.
Поступово виникає особлива стадія розвитку суспільства і форма його організації, що одержала назву “протодержава”.
Для цієї форми характерна: суспільна форма власності, істотний ріст продуктивності праці, осідання накопичених багацтв у руках родоплемінної знаті на основі “влади - власності”, швидкий ріст населення, його концентрація, поява міст, що стають адміністративними, релігійними і культурними центрами. І хоча інтереси верховного вождя і його оточення в основному збігаються з інтересами всього суспільства, однак, поступово з'являється соціальна нерівність, що приводить до усе більшої розбіжності інтересів керуючих і керованих.
Саме в цей період, що у різних народів за часом не збігався, відбувся “поділ” шляхів розвитку людства на “східний” і “західний”. Причини такого поділу полягали в тому, що на сході в силу ряду обставин збереглися громади і, відповідно, суспільна власність на землю. На заході ж громади розпалися, і земля виявилася в приватній власності.
Східний шлях виникнення держави.
Стародавні держави виникли близько 5 тисяч років тому в долинах великих рік, наприклад Нілу, Тигру і Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи, тобто в зонах поливного землеробства, що дозволило за рахунок підвищення врожайності різко підвищити продуктивність праці. Саме там були вперше створені умови для виникнення державності: з'явився матеріальний надлишок продукту, що призвів до виникнення апарату керування. Поливне землеробство вимагало величезних по обсягу робіт - побудови каналів, дамб, водопідйомників та інших іригаційних споруджень, підтримки їх у робочому стані, розширення зрошувальної мережі і т.п. Усе це визначало, насамперед, необхідність об'єднання громад під єдиним централізованим керуванням, оскільки обсяг суспільних робіт істотно перевищував можливості окремих родоплемінних утворень. Однак збереглися сільськогосподарські громади і, відповідно, суспільна форма власності на основний засіб виробництва - землю.
Східний шлях формування державності відрізнявся тим, що політичне панування ґрунтувалося на відправленні якої-небудь суспільної функції, посади.
У рамках громади основним призначенням влади ставало керування особливими резервними фондами, у яких концентрувалася велика частина суспільного надлишкового продукту. Це привело до виділення усередині громади особливої групи посадових осіб, що виконують функції общинних адміністраторів, скарбників, контролерів і т.п. Витягаючи зі свого положення ряд вигод і переваг, общинні адміністратори виявлялися зацікавленими в закріпленні за собою цього статусу, прагнули зробити свої посади спадкоємними. У тій мері, у якій їм це вдавалося, общинне “чиновництво” поступово перетворювалося в привілейований замкнутий соціальний прошарок - найважливіший елемент апарата, що складається з державної влади.[4] Отже, однієї з головних передумов як правоосвіти, так і утворення класів по східному типу було використання пануючими шарами і групами сформованого апарата керування, контролю над економічними, політичними і військовими функціями.
Поступово здійснюючи ці функції, родоплемінна знать перетворилася у відособлену соціальну групу (клас, стан, касту), що усе більш відокремлюючись від інших членів суспільства, придбала власні інтереси.
Економіка ґрунтувалася на державній і суспільній формах власності. Існувала там і приватна власність. Верхівка державного апарата мала палаци, коштовності, рабів, однак приватна власність не робила істотного впливу на економіку: вирішальний внесок у суспільне виробництво вносився працею “вільних” общинників. Крім усього “приватний” характер цієї власності був дуже умовний, оскільки свою посаду чиновник втрачав звичайно разом з майном, а нерідко і разом з головою.