З предмету основи психології на тему:
“Інтелектуальність. Тести інтелекту, інтелектуальні ігри.”
ПЛАН
1. Історія дослідження інтелекту та сучасна інтерпретація цього поняття
2. Інтелектуальні властивості особистості.
3. Тести інтелекту. Коефіцієнт інтелекту.
1. Слова інтелект, та інтелектуальність часто зустрічаються як на сторінках книг та журналів, так і в розмовній мові, при чому зміст, який вкладають в ці поняття буває різним. Задовго до нашої ери одні індивіди сприймалися розумнішими ніж інші. У Стародавньому Єгипті для того, щоб розпочати навчання мистецтву жерця, потрібно було витримати певну систему випробувань. Спочатку кандидат проходив співбесіду, під час якої з’ясовувалося його біографічні дані, рівень досвідченості, а також зовнішність, вміння вести розмову. Потім йшла перевірка вміння працювати, слухати та мовчати, випробування вогнем, водою, страхом тощо. Ці жорстокі випробування доповнювалися погрозою смерті для тих, хто не був впевнений в своїх здібностях до навчання та здатності витримати негаразди. Кожному кандидату пропонували ще раз добре поміркувати і вирішити, з якого боку зачиняти за собою двері до храму: знадвору чи зсередини. Згадують, що Піфагор – знаменитий вчений стародавності, успішно пройшов цю систему випробувань і коли повернувшись до Греції заснував школу, вступити до якої можна було пройшовши серію різноманітних випробувань, схожих на ті, що він витримав у свій час сам. Джерела свідчать, що Піфагор високо оцінював роль інтелектуальних здібностей, стверджуючи, що “не з кожного дерева можна виточити Меркурія”, і тому велике значення надавав діагностиці цих здібностей. Для цього кандидату пропонували досить складну математичну задачу. Якщо він розв’язував задачу-питання про його прийом вирішувалося відразу. Проте у більшості випадків задачу кандидату розв’язувати не вдавалося, після чого невдаху заводили до зали, де, згідно з правилами випробувань, учні безжально висміювали його.
У 1884році англійський вчений Гальтон під час роботи Лондонської виставки пропонував відвідувачам серію тестів. Гальтон був переконаний, що представники певних сімей фізично та інтелектуально вищі за інших людей, а також у тому, що жінки у цьому відношенні програють чоловікам. На його велике здивування пройшовши ці тести видатні діячі науки не відрізнялися від звичайних людей. Більше того, йому довелося констатувати, що у жінок багато показників виявилися кращими, ніж у чоловіків. Далі хотілося б відзначити французьких психологів Альфреда Біне і Теодора Сімона, які на початку ХХ століття розробили перший психометричний тест інтелекту. Він був сконструйований з метою виявлення розумово неповноцінних дітей, непридатних до навчання у звичайній школі. На думку визначних вчених, людина, яка має інтелект – це та, яка “правильно оцінює, розуміє та роздумує” та завдяки своєму “здоровому глузду” та “ініціативності” може “пристосовуватися до обставин життя”.
Схожі погляди висловлював Девід Векслер відомий американський вчений, який у 1939 році створив першу школу інтелекту для дорослих. Він вважав, що інтелект – це глобальна здатність розумно діяти, раціонально мислити та вміти зарадити собі за будь-яких життєвих обставин. Проте було б серйозним перебільшенням стверджувати, що серед психологів існує одностайність думок ,щодо сутності інтелекту.
Виділяють такі основні підходи до його визначення :
- Інтелект – це узагальнена здатність до навчання
- Інтелект – це здатність до абстрактного мислення
- Інтелект - це те, що забезпечує ефективність адаптації ,поведінку у складних умовах.
- Інтелект - це те , що вимірюється тестами інтелекту.
Терстоун спробував виділити основні частини загального інтелекту, які він назвав первинними розумовими потенціалами. До них належить:
1) Здатність до підрахунків, тобто здатність оперувати числами та виконувати арифметичні дії;
2) Вербальну (словесну) гнучкість, тобто легкість, з якою людина може пояснювати свою думку;
3) Вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усну і письмову мову;
4) Просторову орієнтацію, тобто здатність уявити собі різноманітні предмети в просторі;
5) Пам’ять ;
6) Здатність до розмірковування ;
7) Швидкість прийняття;
На думку відомого автора тестів інтелекту Кеттела, при народженні кожен з нас має так званий потенційний інтелект.
Потенційний інтелект – це сукупність природжених здібностей, які використовує індивід для вирішення проблем адаптації до навколишнього середовища.
2. Чи не найяскравішим доказом особистісної зумовленості мислення та інтелекту є поняття інтелектуальної активності особистості. Йдеться про активність особистості в пошуку, постановці й роз'язуванні інтелектуальних задач. Як зазначає Д.Б.Богоявленська, розглядаючи проблему інтелектуальної активності можна дивуватися чомусь незвичайному, неочікуваному, і тоді сама ситуація стимулює наш інтелект.
Інтелектуальна активність – це нестимульоване ззовні продовження мислення. Інтелектуальна активність є особистісною власністю, власністю цілісної особистості, яка не зводиться ні до загальних розумових здібностей, ні до мотиваційних факторів розумової діяльності.
Метод “Кривого поля” Д.В.Богоявленська визначила три рівні інтелектуальної активності – стимульно-продуктивний, евристичний, креативний.
Стимульно-продуктивний, або пасивний, рівень має місце тоді, коли людина досить старанно працюючи, залишається в межах заданого або знайденого способу дії. Йдеться не про відсутність розумової діяльності взагалі, а про брак внутрішнього джерела її стимуляції – пізнавального інтересу.
Другий рівень – еврестичний. Тут люди вже виявляють певною мірою інтелектуальну активність, не стимульовону зовнішніми факторами, шукають нові засоби. Однак еврист схильний виявити тільки емпіричні закономірності, які дають змогу вирішувати поставленні ззовні задачі, на відміну від креативів (третій рівень), для яких емпірична закономірність стає не формальним засобом, а самостійною проблемою.Якісна особливість креативів – самостійна, не стимульована ззовні постановка проблеми.
Отже, стимульно-продуктивний рівень відповідає прийняттю і продуктивному вирішенню задач, однак у межах уже поставлених проблем. Еврестичний рівень відповідає відкриттю нових закономірностей емпіричним шляхом. Креативний рівень відповідає теоритичним відкриттям, коли вчений будує теорію, яка пояснює факти, ставить нову наукову проблему.
Рівень інтеликтуальної активності, ініціативи є досить стійкими особистісним утворенням дорослих, виявляється у різноманітних експерементальних умовах і пов’язаний з глибинною мотиваційною структурою особистості.
3. На сьогоднішній день розроблено досить багато тестів для оцінки інкелекту, найбільше використання з яких мають школи Векслера та тест Стенфорд – Бінне. Щоб здійснювати оцінку інтелекту , здебільшого використовують два субтести – вербальний та невербальний. В одному пропонують задачі , що потребують дій за допомогою слів. В іншому субтесті потрібно виконувати завдання, практично не пов’язані із семантичними діями. Загальна оцінка визначається сумою оцінок вербального та невербального субтестів і називається “коефіцієтном інтелекту”, скорочено IQ. Таким чином , коефіцієнт інтелекту – це кількісний показник рівня інтелектуального розвитку, який визначається за допомогою тестів інтелекту. Тести інтелекту створюються у цілком конкретних соціальних умовах, тому у них відображаються соціальні норми та цінності, а також стандарти поведінки та мислення, притаманні певній культурі, а це, у свою чергу, обмежує сферу їх застосування.
Багато психологів стверджують, що інтелект розкривається, в основному, до 20-річного віку, причому в різні його періоди – порізному. За даними школи відомого швейцарського психолога Ж.Піаже інтелектуальний розвиток людського індивіда до 6 років здійснюється більше, ніж на третину, до 8 років – наполовину і до 12 років – на ¾.
Проте факт зниження інтелекту з віком, який формально зареєстрований у багатьох психологічних дослідженнях за допомогою тестів інтелекту, не є однозначно доведеним, адже у зрілому віці найбільш суттєвими характеристиками інтелектуальної поведінки є :
-Адаптованість до повсякденного життя;
-Соціальна компетентність (розуміння людей та їхніх дій);
-Розвинені вербальні здібності;
-Вміння вирішувати нові задачі.
Ці ж особливості здебільшого не беруться до уваги, а отже, не реєструються у найбільш поширених тестах інтелекту.
Отже, усі генетично обумовлені характеристики інтелекту проходять через сито соціального відбору і більша їх частина залишається “за бортом”, адже виявляється і розвивається в основному те, для чого існують відповідні умови, те, що стимулюється і підтримується.