Реферат на тему:
Сфера інформаційних технологій в Україні:
проблеми і перспективи розвитку
ПЛАН:
Вступ
Постановка проблеми.
Аналіз проблем.
Пропозиції вирішення проблем.
Обґрунтування пропозицій, вибір альтернатив і роль держави в запропонованих заходах.
Необхідні ресурси та умови.
Висновок.
Джерела.
Хоча після останніх тенденцій в світовій економіці міф про «нову економіку» в значній мірі розвіявся, ринок інформаційних технологій все ще має незаповнені ніші, які, якщо їх зайняти, можуть принести значні прибутки. Коли до деякого етапу основну частку ринку інформаційних технологій займали виробництво і продаж комп’ютерного та телекомунікаційного обладнання, то наразі маємо дещо іншу ситуацію – все більшу частку здобуває виробництво програмного забезпечення. В цьому контексті постає питання: а яке місце займає Україна на світовому ринку програмного забезпечення, і на скільки вона конкурентна поряд з іншими агентами ринку IT.
Ознайомившись із рядом джерел - Інтернет-ресурсами, а також зробивши огляд спеціалізованої преси, автор виявив, що цьому питанню приділено зовсім мало уваги, не зважаючи на актуальність проблеми. Тому за мету було взято знаходження шляхів підвищення конкурентоспроможності софтверної галузі України як способу економічного зростання держави в цілому. Багато зроблених висновків можуть бути застосовані не лише для розбудови ринку програмного забезпечення України, а й інших сфер економіки, тому їх практичне втілення керівництвом нашої держави, на мою думку, призвело б до значних позитивних тенденцій в економіці країни і добробуті її населення.
Важко заперечити, що Україна має імідж держави з «високим інтелектуальним потенціалом», і можна стверджувати, що не безпідставно. В 2000-2001 році 273,6 тис.[1] студентів отримали дипломи про вищу освіту, і навіть якщо скоригувати цю цифру на такі фактори, як «не зовсім чесно отримана освіта»,то результат може тішити. З цих студентів помітна частина отримала знання в технічних спеціальностях, і значна кількість спеціалістів мають сертифікати про закінчення факультетів «інформаційні системи», «прикладна математика», та інших спеціальностей, що пов’язані з інформаційними системами та програмним забезпеченням.
Крім того, існує велика кількість спеціалістів, які не отримали вищої освіти у вказаних спеціальностях, але так чи інакше пов’язані із сферою інформаційних технологій й софтверною індустрією.
Якщо порівняємо рівень заробітної платні, що отримують спеціалісти програмісти в різних країнах, отримаємо наступні результати:
| Середня заробітна плата програміста | |
| США | $ 60 000 |
| Індія | $ 9 600 |
| Україна | $ 6 000 |
І тут, здавалося б, Україна має значні переваги – великий пул достатньо кваліфікованого робочого потенціалу за ціну, на порядок нижчу, ніж в інших країнах. Тобто, логічно в котре зробити висновок, що Україна має значну конкурентну переваги порівняно з іншими учасниками ринку програмного забезпечення, й потужний розвиток індустрії програмного забезпечення в державі мав би бути природним.
Світовий попит на попит в сфері послуг інформаційних технологій складає зараз $ 400-500 млрд. в рік, і цей ринок до минулого року стійко зростав на 10-12% в рік.[2] Значна частина цього попиту могла б покриватися за рахунок експорту програмних продуктів, однак експорт ПЗ не перевищує $ 10 млрд., тобто залишається потужний експортний потенціал, частину з якого має шанси заповнити і Україна. Зважаючи на те, що основними замовниками ПЗ залишаються англосаксонські країни, де рівень заробітної платні спеціаліста розробника програмного забезпечення перевищує рівень зарплатні українського спеціаліста в декілька разів (таблиця 1), то знову ж це приводить на думку, що на Україну повинна припадати значна частина пирога офшорного програмування.
Здавалося б, керівництво України вже зрозуміло дієвість інноваційної теорії економічного зростання економіки, серед перспективних галузей виділено наукоємні та високотехнологічні виробництва, під ранг яких підпадає й софтверна індустрія.
Але спробуємо проаналізувати ситуацію, що на сьогодні склалась на ринку виробництва програмного забезпечення в Україні.
За даними Державного комітету статистики, рівень виробництва ПЗ в останні роки оцінюється в мільйони, максимум десятки мільйонів гривень, при цьому обсяги ПЗ, що йдуть на експорт обчислюється щонайбільше одиницями мільйонів гривень[3]. Для порівняння можу навести статистичні дані софтверної індустрії Індії – однозначного лідера офшорного програмування.
Країна має амбіційні плани розширити експорт ПЗ з Індії до 2008 р. до 50 млрд. доларів. В результаті скоординованих дій, обсяг індійського "офшорного програмування" зріс з 120 млн. дол. у 1990 р. до 4 млрд. дол. у 2000 р. За останні п'ять років обсяг виробленого (і експортованого) Індією ПО виріс на 55%, хоча в усьому світі цей показник збільшився в середньому на 20%. Тоді як ринок ПЗ Індії займає лише 2% світової софтверної індустрії, внесок Індії в світовий експорт досягає 16,5%, в 2003 р. планується довести результат до 23%, а до 2015 г. - до 50%[4].
Повернемось до ринку ПЗ України. Звичайно, офіційні дані не можуть відображати реальну ситуацію, що існує на ринку. В Україні існує велика кількість груп розробників ПЗ, які надають перевагу залишатись в тіні. Інша частина компаній не реєструє розробку ПЗ як свій основний вид діяльності, хоча насправді вони займаються саме програмуванням і часто експортом ПЗ для іноземних замовників. За даними Української Асоціації виробників ПЗ, сьогодні в Україні нараховується приблизно 240 компаній, що так чи інакше займаються розробкою ПЗ, і більшість компаній розташовані в Києві, а також у таких містах, як Дніпропетровськ, Донецьк, Харків і ін.[5]
Але в будь-якому випадку можемо констатувати той факт, що на даному етапі Україна не є конкурентною державою в сфері розробки ПЗ і не виступає як помітний учасник світового софтверного ринку. В наступному розділі я спробую пояснити основні та похідні проблеми, які створюють перешкоди в розвитку українського сектору розробки програмних засобів.
Основною і, напевно, єдиною причиною, яка змушує залишатись програмістів в тіні, і тим самим унеможливлює розвиток галузі, є непомірно високий рівень оподаткування, що робить вигіднішим не виходити на легальні ринки. Ця проблема вже стала класичною для всіх галузей економіки України, і, здається, навіть керівництво розуміє необхідність зниження податкових ставок для стимулювання економічного зростання. Саме високим рівнем оподаткування і несприятливим інвестиційним кліматом в державі в цілому можна пояснити відсутність інвестицій в софтверний сектор України. Низький рівень економічної свободи в державі[6], як вже було сказано, високий рівень оподаткування, неврегульованість інвестиційної діяльності в країні, і як наслідок високі інвестиційні ризики загальмовують надходження інвестиційних ресурсів в економіку України і сектор виробництва програмного забезпечення зокрема.
А надходження фінансових ресурсів життєво необхідне для створення галузі, конкурентноспроможної на світовому софтверному ринку – для залучення кваліфікованих спеціалістів, організації великих груп розробників ПЗ. Як показав досвід, працювати над проектами в мільйони доларів можуть лише великі компанії з штатом сотень і тисяч спеціалістів. Всі компанії і групи розробників України, що виробляють ПЗ, за світовими параметрами підпадають під категорію «малих». Зважаючи на високі податкові ставки, більшість виробників надають перевагу залишатись в тіні, а це унеможливлює акумулювання розпорошеного професійного потенціалу в потужних групах. Для того, щоб українська софтверна галузь була конкурентною на ринку офшорного програмування, національним компаніям недостатньо лише мати професійний штат розробників ПЗ на території України. Як свідчить досвід, дуже важливо мати представництво в країні замовника. Це, по-перше, дозволяє ефективніше встановлювати контакти із клієнтами; по-друге, наявність офісу підвищує довіру іноземного клієнта до компанії; по-третє, це дозволяє компанії-розробнику пропонувати широкий спектр послуг підтримки впроваджених проектів, що значно підвищує конкурентну перевагу корпорації-експортера ПЗ. І знову ж це потребує значних фінансових ресурсів.
Ще однією проблемою України є відсутність правового поля для врегулювання дій на ринку виробництва ПЗ. Варто згадати відсутність чіткого і, що головне, дієвого законодавства про інтелектуальну власність. Наразі українські виробники мають небагато стимулів для розробки масового ПЗ і його випуску в Україні, тому що майже весь потенційний прибуток потрапляє до сучасних флібустьєрів інформаційних морів.
Досить сказати, що законодавством дотепер не визначено статус програмного забезпечення при перетинанні митного кордону. Наприклад, представниками Київської митниці дано офіційну відповідь, що оскільки фізичного переміщення через границю даної продукції не відбувається, то даний продукт митної території України не залишає і, відповідно, не є предметом експорту, і це не дивно, адже для експорту ПЗ за кордон дуже рідко використовуються фізичні носії.
Відсутність середовища для розгортання виробництва ПЗ в Україні, низька заробітна платня програмістів та розробників програмного забезпечення, а також до останнього часу високий попит на послуги спеціалістів в галузі інформаційних технологій за кордоном призвів до міграції кращих спеціалістів за кордон. Як наслідок, українська індустрія інформаційних технологій щороку втрачає від 2,7 до 5 тис. спеціалістів в цій області, в тому числі і спеціалістів з програмного забезпечення[7].