ЗМІСТ
1. Вступ
2. Право на укладення шлюбного договору
3. Зміст шлюбного договору
4. Форма шлюбного договору
5. Початок дії шлюбного договору
6. Строк дії шлюбного договору
7. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна
8. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом
9. Визначення у шлюбному договорі права на утримання
10. Право на відмову від шлюбного договору
11. Розірвання шлюбного договору
12. Визнання шлюбного договору недійсним
13. Зміна умов шлюбного договору
14. Додаток
15. Література
Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт).
За шлюбним договором подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. В державах “сім’ї загального права” роль шлюбного договору відіграє інститут довірної власності (траст). [4]
Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Зазвичай для нього обов’язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідченя їхніх підписів (ст. 1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільного кодексу Франції). У державах, де відсутній лежальний режим майна, подружжя обов’язково укладає шлюбний контракт. [2]
1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
1. Стаття 92 СК розвиває положення статті 9 СК щодо договірного регулювання сімейних відносин. Ідея договірного регулювання майнових відносин між подружжям визрівала давно, хоча громадська думка загалом не сприймала її. Водночас беззастережне правило статті 22 КпШС — «майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю» — не влаштовувало багатьох.
У 1992 р. Кодекс про шлюб та сім’ю 1969 р. було доповнено статтею 271 «Право подружжя на укладення шлюбного контракту». Однак ця стаття не вирішила проблеми, а лише розпочала вирішення її, водночас вона була неоднозначно витлумачена, що стало додатковою перепоною на шляху її застосування.
Порядок укладення шлюбного контракту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. за № 457, остаточно заплутав ситуацію.
Глава «Шлюбний договір» забезпечує набагато повніше і точніше правове регулювання. Відбулася й українізація правничої термінології: «договір», а не «контракт».
2. У статті 271 КпШС право на укладення шлюбного контракту було надано особам, «які беруть шлюб». Отже, мова йшла про тих, хто подав заяву про реєстрацію шлюбу, тобто про наречених. Тому ті, які уже перебували у шлюбі, права укласти шлюбний контракт не мали. Право на укладення шлюбного договору у статті 92 СК надано не лише нареченим, а й тим, хто уже давно перебуває у шлюбі.
3. Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (тобто у віці від 14 до 18 років), на укладення з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Батьки, піклувальник можуть протестувати як проти шлюбного договору взагалі, так і проти його умов. Відмова батьків чи піклувальника дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.
ЗМІСТ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ
1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки.
2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.
3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.
4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
5. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
1. За статтею 271 КпШС особи могли укласти угоду щодо вирішення питань життя сім’ї, у якій передбачити майнові права та обов’язки подружжя.
Попри певну неточність формулювань, можна було стверджувати, що у цій угоді мають регулюватися не всі питання життя сім’ї, а лише ті, які стосуються майнової сфери подружніх відносин. Однак у Порядку укладення шлюбного контракту сфера дії шлюбного договору була розширена: у шлюбному контракті «можуть також передбачатися не майнові, моральні або особисті зобов’язання». Викликав подив не лише перелік цих зобов’язань, а й те, що у примірному зразку шлюбного контракту, затвердженому Міністерством юстиції України, невиконання чоловіком обов'язку забезпечити протягом 5 років сім'ю окремою квартирою було названо підставою для розірвання шлюбу, і те, «що обов'язковою умовою при укладенні шлюбного контракту є вибір прізвища чоловіка спільним прізвищем подружжя».
2. Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та іншим родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи.
3. Відповідно до статті 271 КпШС умови шлюбного контракту не могли погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України. Цією нормою була підірвана сама ідея запровадження інституту шлюбного договору. Адже закріплення в шлюбному контракті нерівності часток у майні, набутому за час шлюбу, було нічим іншим, як саме погіршенням становища одного з подружжя.
У частині четвертій статті 93 СК заборонені лише такі умови шлюбного договору, які ставили б одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Отже, умови цього договору можуть погіршити становище одного з подружжя, порівняно з тим, що є у законі, але тільки до певної межі.
4. У шлюбний договір не можуть бути включені умови, які суперечать правам дитини. Шлюбним договором може бути визначене передання дитині у користування житлового приміщення, іншого майна, а також розмір і порядок стягнення аліментів.
У шлюбному договорі той, з ким проживає дитина, не може відмовитися від права на примусове стягнення аліментів на неї.
5. Порядок укладення шлюбного контракту передбачив можливість передачі за цим договором права власності на нерухомість. Ця новела, яка до порядку укладення шлюбного контракту не мала жодного відношення і тим засвідчила перебільшення Кабінетом Міністрів України своїх повноважень, викликала додаткову плутанину. Для виправлення ситуації у частині четвертій статті 93 СК записана інша за змістом норма. Якщо, наприклад, чоловік бажає подарувати дружині жилий будинок, це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору.
Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у статті 7 цього Кодексу.
6. Незважаючи на певні психологічні, емоційні застереження, шлюбний договір виконує важливу виховну, дисциплінуючу функцію, а тому розширення практики його укладення заслуговує на підтримку.
Якщо, наприклад, у договорі зазначено, що у разі зловживання алкоголем чи небажання брати участь у веденні домашнього господарства чоловік буде позбавлений права на проживання в помешканні дружини, така неприємна перспектива стимулюватиме його до належної поведінки в сім’ї.
ФОРМА ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ
1. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
1. Закон вимагає письмової форми шлюбного договору і посвідчення його нотаріусом. Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може.
Правда, слід мати на увазі, що такі жорсткі умови шлюбного договору чоловік може не прийняти, відмовившись взагалі від шлюбу.
2. Стаття 94 СК не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору. У цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню стаття 220 Цивільного кодексу України.
1. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.
2. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.
1. Момент укладення шлюбного договору і початок його дії можуть не співпадати. Не виключено, що початок дії шлюбного договору або частини його умов сторони можуть пов’язати із відкладальною обставиною.
Відкладальною обставиною є та, щодо якої наперед невідомо, настане вона чи ні. До настання відкладальної обставини весь договір або його частини наче дрімають. Як тільки вона настане, права та обов'язки за договором розпочинають свою дію в повному обсязі. Такою відкладальною умовою може бути розірвання шлюбу, окреме проживання тощо.
Іноді особливість шлюбного договору може полягати саме в тому, що його дія має розпочатися лише у разі розірвання шлюбу.
1. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків.
2. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
1. Як правило, сторони не визначають тривалості шлюбного договору, хоча можуть домовитися і про це. Сторони можуть визначити тривалість певного майнового права, наприклад, строк проживання у помешканні дружини чи чоловіка після розірвання шлюбу або строк чинності права на аліменти одного з них.