Слід визнати, що в умовах планово-розподільних відносин чимало елементів ринкупоступово трансформувалисяв сільському господарстві у досконаліші економічні системи. У передреформаційні роки ( 1985 –1990) в Україні, як і в цілому Радянському Союзі, більш реальними стали товарно-грошові відносини, закупівельні ціни повніше відбивали витрати на виробництво, поступово почав формуватися багатоукладний аграрний сектор, створювались селянські (фермерські) господарства, орендні кооперативні сільськогосподарські і переробні підприємства. Ппідвищилась самоокупність сільського господарства, поверненість кредитів, частка власнихзасобів у інвестиціях становила 70%. Керівники господарств спряли перехід до ринкової економіки як спсіб вільної господарської діяльності і сприяли йього позитивно, особливо враховуючи наявність дефіциту продовольства. Це давало надію на новий, потужний імпульс розвитку виробництва, насичення ринку товарами. Невикликали сумніву, як і нині, основні йього регулятори – попит і пропозиції та рушійна сила – конкуренція.
Ми не випадково проаналізували окремі теоретичні погляди щодо ринкової економіки. За допомогою методологічного підходу ставимо за мету досягти більш зваженої оцінки аграрної економіки України. А головне – з’ясувати причини винекнення негативних тенденцій в аграрній сфері.
Прискореного освоєння досягнень науково-технічного прогресу не відбулось, а навпаки, мало місце різке падіння виробничого потенціалу у більшості господарств, повернення до найпростіших технологій. Недостатня матеріальна заінтересованість в результатах праці спричинила масове зниженняреальних доходів сільських товаровиробників. У цілому в населення країни, як мінімум, вдвічі, а по окремих джерелах, втричі і вчетверо скоротилась купівельна спроможність.
Викладеним вище явищам дали певну оцінку як вітчизняні, так і зарубіжні економісти.
На тому етапі до ключових проблем політики були, насамперед, віднесені: перше – роздержавлення та широкомасштабна приватизація державної власності в аграрному комплексі і формування на цій основі багатоукладного сільського господарства, які розглядались як важливіший етап переходу до ринкової економіки;друге – надання суб’єктам господарської діяльності економічноїсамостійності у формуванні виробничих програм, вибору каналів реалізації та визначенні цін;трете- лібералізація цін, скорочення дотацій та субсидій ;четверте – лібералізація зовнішньоторговельної діяльності ;п’яте – формування приватного сектора в сільському господарстві.
Протягом 1991 – 1992 рр. було прийнято 10 законодавчих та інших нормативно-правових актів, які регламентували і регулювали процеси приватизації майна. Найважливішими з них є Закони України “Про власність” (7.02.1991 р.), “Про підприємництво” (7.02.1991 р.),”Про цінні папери і фондову біржу” (18.06.1991 р.), “Про господарські товариства” (19.09.1991 р.), “Про приватизацію майна державних підприжмств” (4.03.1992 р.), “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (6.03.1992 р.), “Про приватизаційні папери” (6.03.1992 р.), “Про пріорітетний розвиток села” (15.05.1992 р.), “Про внесення змін і доповнень до Закону України”Про селянське (фермерське) господарство” (22.06.1993 р.), Декрет Кабінету Міністрів України “ Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі” ( 17.05.1993 р.) та інші.
Крім того, було прийнято низку відомчих нормативно-методичних документів про порядок і механізм приватизації. Приватизація майна колективних сільськогосподарських підприємств регулюється Законом України ” Про колективне сільськогосподарське підприємство” ( 14.02.1992 р. зі змінами і доповненнями від 14.10.1993 р., 14.10.1992 р., 3.05.1993 р., 4.05.1993 р. ) . Визначена також схема приватизації майна . Основні питання земельних відносин урегульовані Земельним кодексом України . Щодо приватизації землі, то цей процес регулюється Постановою Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу ” ( 18.12.1990 р.) , Земельним Кодексом України ( 13.02.1992 р.) та іншими законами і нормативно-правовими актами, загалом 41 документом.
Питання діяльності суб”єктів господарських структур, крім вищеназваних документів , регулюють закони України : “ Про банки і банківську діяльність” ( 1991 р.) , “Про оподаткування прибутку підприємств “ , “Про зовнішньо-економічну діяльність” (16.04.1991 р.), “Про захист іноземних інвестицій на Україні“ ( 10.09.1991 р.) , “ Про іноземні інвестиції “ (13.03.1992 р.), “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції “ ( 17.07.1997 р., набрав чинності 10.10.1997 р.) , Декрет Кабінету Міністрів “ Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності “ (20.05.1993р.), Указ Президента України “ Про особливості застосування тарифних обмежень імпорту сільськогосподарських товарів відповідно до норм і принципів системи ГАТТ / СОТ “ ( 13.05.1997 р.) та іншими законодавчими актами ї указами міністерств і відомств, які реєструються за Мінюстом України . На підставі цих правових актів та економічних заходів Уряду відбувається перехід від централізованої планово-розподільної системи народного господарства України до ринкової економіки .
Спрощене розуміння ринку і ринкових відносин як елементарної системи , що базується навільній купівлі-продажу, яка включає будь-яке державне регулювання, саме й призвело до порушення міжгалузевих відносин, різко погіршення паритетності цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, стійкого падіння і збитковості виробництва в більшості господарств. В дійсності ринкові відносини являють собою більш складну, ніж планово- директивна, організаційно-економічну систему, оскільки вони істотно підсилюють пряму і непряму дію економічних важелів на кожного суб’єкта ринку.
Позначається і застарілий підхід до формування структури суб’єктів ринку.Стверджувалось, що на вільному ринку можуть ефективно функціонувати тільки приватні власники. Це стало основою для прийняття законодавчих актів про прискорену реорганізацію великих державних і колективних підприємств без визначення їх реальної ефективності, перебільшення ролі особистого підсобного господарства у продовольчому забезпеченні країни. Проте вітчизняна і зарубіжна практика підтверджують положення про те, що на ринку може будь-який власник – приватний,колективний, кооперативний, державний.Досвід останніх років переконує, що доцільною є багатоукладна структура ринку, оскільки вона створює умови для здорової конкуренції. Важливо, щоб продавець був реальним власником реалізованого товару і одержаного доходу, міг самостійно приймати рішення прореалізацію продукції та визначити ціни на неї.
Основою ефективного розвитку агропромислового виробноцтва в ринкових умовах є не стільки інституціальні зміни, скільки рівень та масштаби використання досягнень науково-технічного прогресу, якість виробничого потенціалу, кваліфікація працюючих, їх заінтересованість в досягненні високих кінцевих результатів. Через недооцінкуцих положень практично зупинено інвестиційну діяльність, не відновлюютьсявиробничі потужності, особливо техніка та обладнання. Знижується родючість грунтів та продуктивність праці. Тому і при ринкових відносинах потрібне визначення пріоритетів на кожному етапірозвитку агропромислового виробництва, матеріальне і фінансове забезпечення їх реалізації.
Мав місце так званий зрівняльний підхід до формування ринку товарів і послуг, незалежно від їх народногосподорського значення. Внаслідок цього макроекономічні фактори почали негативно впливати на формування продовольчого ринку. Це спричинило падіння реального рівня доходів населення, інфляцію і збільшення неплатежів. Одночасно знизилось значення етапності застосування нових економічних відносин, які враховують природу розвитку аграрного виробництва.
РОЗДІЛ 2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки.
2.1. Закономірності розвитку та об’єктивна необхідність організації нових господарських формувань в АПК.
Земельна реформа в Україні стала основноючастиною аграрної реформи. Важливі аспекти земельної реформи знайшли відображення в законах України: “Про форми власності на землю”,”Про господарські товариства”,”Про приватизацію майна державних підприємств”,”Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”,”Про оренду майна державних підприємств та організацій”,”Про колективні договори і Угоди”. УКАЗ
Законодавча база аграрної реформи перш за все передбачає :
1)розділ земельних ділянок, майна, визначення їх частки між працівниками та іншими особами, які мають на це право, з тим щоб приватний сектор став домінуючим;
2)приватизацію підприємств переробної промисловості, постачання тазбуту сільськогосподарської продукції, машин і механізмів;
3)розвиток фермерства;
4)розвиток сільськогосподарських товарних фірм;
5)лібералізацію цін на сільськогосподарську сировину і продукцію.+
Процес реформування сільськогосподарського виробництва розпочався в різних напрямах і адекватний стихійному пошуку істини. Це явище закономірне і тільки час збалансує різні варіанти. Аналіз сільськогосподарського виробництва свідчить, що виробничо-технологічні та соціальні структури колгоспів за формою і місткістю можуть відповідати вимогам ринкової економіки. Їмпритаманний високий потенціал конкурентності на перспективу, а за економічним змістом вони потребують докорінного реформування. Аналізуючи процес реформування земельних відносин, відзначаємо, що він проходить у відповідності з існуючою законодавчою базою, також рішеннями обласноїРади народних депутатів.Головна мета реформування- створення різних форм господарювання, в основі яких є приватний власник землі і майна. Здійснюються передача земель колективних сільськогосподарських підприємств у колективну власність як форму функціонування приватної власності, їх паювання з визначенням кожному члену трудового колективу земельної частки (паю) з видачею відповідного державного сертифіката. Розвиваються земельно-орендні відносини. Проведена грошова оцінка сільськогосподарських угідь, яка враховується при визначенні вартості земельного паю і встановленні цін на сільськогосподарську продукцію та земельного податку. Джерелом земель для передачі їх у приватну власність та користування громадян були землі, включені в кооперативних, громадських і державних господарствах.