Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.
Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбу вал ьнообробне виробництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (ба-вовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загального виробництва тканин.
Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівецької та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.
Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джуто-вої промисловості, в Харкові — канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина — експортується.
Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'язана з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різноманітний асортимент продукції, однак за 1991—1998 pp. обсяги виробництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998 p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.
Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.
Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спостерігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 1998 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.
Хутрове виробництво представлено підприємствами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.
Виробництво галантерейної продукції розміщено в обласних центрах та в інших містах України. Воно характеризується різноманітністю продукції та зростанням кількості малих підприємств, що її виготовляють.
Виробництво товарів народного споживання зосереджено в різних галузях економіки України, причому в галузях важкої про-мисловості виробляється понад 40% всієї вартості товарів народного споживання. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва цієї групи товарів становили: телевізорів — 1,0%, холодильників побутових — 43,2%, пральних машин — 17,5%, легкових автомобілів — 16,3%, мотоциклів — 0,2%, велосипедів — 1,6%, фотоапаратів — 0,6%.
Серед інших товарів народного споживання вагоме місце займають хіміко-фармацевтичні продукти, меблі, будівельні матеріали, скляно-фарфоро-фаянсові вироби тощо. Виготовлення продовольчих товарів народного споживання забезпечує агропромис-ний комплекс.
В цілому перспективний напрям щодо розвитку виробництва Іарів народного споживання полягає у задоволенні потреб внутрішнього ринку на основі зміцнення фінансового стану підпри-гмств, нарощування обсягів виробництва, розширення асортименту товарів, підвищення конкурентоспроможності продукції.
4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
Подальший розвиток соціального комплексу України повинен забезпечити підвищення життєвого рівня населення, всебічний розвиток людини та зростання продуктивності праці. Разом з тим тут нагромаджено багато проблем, які потребують:
• визнання галузей соціального комплексу такими, що беруть активну участь у виробництві матеріальних і духовних благ, послуг;
• подолання залишкового принципу фінансування галузей соціального призначення;
• подолання міжрегіональних відмінностей у рівні обслуговування населення та забезпечення його елементами соціальної інфраструктури у відповідності з нині існуючими нормативами;
• встановлення обгрунтованого рівня оплати праці фахівців галузей соціального комплексу, зокрема працівників освіти, охорони здоров'я, культури, науки;
• формування ефективної системи управління галузями соціального призначення в умовах різних форм власності;
• розробки нових типів проектів навчальних закладів, установ культури, охорони здоров'я з урахуванням формування ринкових відносин, широким використанням сучасного обладнання, оргтехніки;
• розробки науково обгрунтованих критеріїв розвитку матеріальної бази галузей соціального комплексу.
У перспективі в Україні передбачається створення потужного освітнього та наукового потенціалу на основі впровадження ступеневої освіти та створення потужних регіональних навчальних закладів. Буде поступово реалізовуватись стратегія структурного реформування освіти, спрямованого на кадрове та наукове забезпечення загальнодержавних програм в пріоритетних галузях економіки. Передбачається трансформування існуючої мережі профтехучилищ та забезпечення чотирирівневої професійно-технічної освіти, що задовольнить потреби економіки у кваліфікованих технічних кадрах. Велика увага приділятиметься оптимізації мережі вищих навчальних закладів.
У перспективі система охорони здоров'я буде розвиватися за принципами доступності, солідарності, справедливості та універсальності. Це дасть змогу підвищити рівень профілактики захворюваності, надавати необхідну медичну допомогу вчасно і високоякісно.
Серед програмних завдань на перспективу намічено покращання житлових умов населення через оновлення наявного житлового фонду, поліпшення роботи житлового і комунального господарства. Передбачається також вирішення інших соціально-економічних завдань.
В галузях виробництва товарів народного споживання та послуг заплановано розширення імпортозамінюючої продукції, технологічне переоснащення та запровадження сучасних технологій. Вирішуватиметься комплекс проблем, пов'язаних із збільшенням експортного потенціалу цих галузей за рахунок створення спільних підприємств, залучення іноземних інвесторів.
Література
1. Куценко В. Й. Сфера воспроизводства здоровья населення (соци-ально-зкономический й региональньїй аспект). — К.: Наукова думка, 1994.—224с.
2. Куценко В., Богуш JI. Потенціал сфери охорони здоров'я: регіональні аспекти // Економіка України. — 1999. — № 3. — С. 61—69.
3. Куценко В. І., Богуш Л. Г., Опалєва І. В. Соцільна сфера регіону (стан та перспективи розвитку). — К.: РВПС України НАН України. 1997.—252с.
4. Куценко В. І., Богуш JI. Г., Опалєва І. В. Соціальні наслідки економічних трансформацій в Україні (регіональні аспекти). — К.: РВПС України НАН України, 1998. — 49 с.
5. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник. — К.: Знання, 1998. — 416с.
6. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. — К.: Вища школа, 1997. — 375 с.
7. Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — 360 с.
8. Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1997. — 618с.