Гори Східної Австралії. Уздовж східного берега'Австралії від мису Йорк до центральної Вікторії і далі до Тасманії простягається піднесена смуга завширшки від 80 до 445 км і з площею 1295 тис. кв. км. Традиційна назва — Великий Вододільний хребет — не відповідає дійсності, тому що там немає безперервного хребта, лише зрідка зустрічаються форми, подібні до хребтів, і ніде немає посправжньому значних висот. Хоча насправді саме в цьому районі розташований головний вододіл материка, який має субмеридіональну довжину, у багатьох місцях він слабко виражений у рельєфі. За винятком півострова КейпЙорк, корінні породи району утворилися від опадів, що накопичувалися в Тасманській геосинкліналі в інтервалі від раннього палеозою до крейдового періоду і були перекриті могутніми вулканічними товщами.
У межах гір Східної Австралії висоти сильно коливаються і досягають найменших величин на прибережній рівнині, що безперервно обрамляє .східне й південносхідне узбережжя.
Щирина цих рівнин усюди, крім пригирлових ділянок рік, не перевищує 16 км. Над поверхнею часто піднімаються невисокі пагорби, і між рівниною і крутими, зверненими убік моря схилами, які позначають край гір, нерідко виражена зона пагорбів завширшки в кілька кілометрів. Зовнішні гірські схили набагато крутіші, ніж схили, звернені в глиб материка, і місцями такі бічні відроги підступають зовсім близько до берега Тихого океану, закінчуючись урвистими мисами. На півночі найвищі точки знаходяться на східному краю плато Атертон, де вершина БартлФрір сягає 1622 м. Однак південніше цих місць аж до Брісбена дуже мало висот понад 600 м над рівнем моря, і середній фон височин не перевищує 300 м. Потім висоти знову збільшуються приблизно до 1500 м у хребті НьюІнгленд і складають приблизно 750 м у Блакитних горах, а в Сніжних горах сягають позначки 2228 м, найвищої на материку (гора Косцюшко, найвища точка Австралії).
У горах Східної Австралії дві системи стоку, що розрізняються між собою. Більшість рік, що течуть до берега океану, мають постійний стік. Чимало з них починаються на захід від осьової зони гір, і їхні водозбірні басейни мають складну конфігурацію. Деякі ріки прорили глибокі ущелини, і там є сприятливі можливості для спорудження водоймищ і електростанцій. На південь від Тувумби на протилежному схилі гір ріки, що течуть на захід, утворюють частину найбільшого на материку водозбірного басейну Муррею й Дарлінгу. Вони починаються менш ніж за 160 км від східного берега, і чимало з них мають постійне русло лише у верхів'ях.
На півострові КейпЙорк, найпівнічнішій частині гірського району Східної Австралії, вододіл розташований на відстані 25—30 км від східного берега на абсолютних висотах 500—600 м. Рослинність — зімкнуті евкаліптові ліси, що перемежовуються густими вологими тропічними лісами. Найпівнічніша рівна поверхня гірського району, плато Атертон площею 31 тис. кв. км, піднімається на захід від Кернса. Перехід від поверхні плато з висотами 900—1200 м до тропічної прибережної рівнини характеризується крутими схилами, і вологі вітри, що дмуть з.океану, приносять у цей район багато опадів. На його розчленованій поверхні розвинуті родючі вулканічні грунти, на яких раніше росли густі вологі ліси. Дотепер тут збереглися ділянки лісів із цінних листяних порід. Однак більшість їх вирубана, і поверхня плато оброблена.
На південь від плато Атертон вододіл відхиляється в глиб материка, але його середні висоти складають усього близько 600 м аж до району Хьюендена, де будьяка подібність із гірською місцевістю втрачається. Потім протягом понад 800 км во' доділ дедалі більше відходить від східного берега Австралії (більш ніж на 400 км). У басейні Боуен сконцентровані великі запаси коксівного вугілля. На захід від Тувумби розповсюджені в межах пологогорбистого району ДарлінгДаунс родючі вулканічні грунти, які сприяють розвиткові рослинництва. Це найбільш розвинутий сільськогосподарський район Квінсленда. Протягом 525 км між Тувумбою і долиною ріки Хантер смуга гір Східної Австралії розширюється і їхня висота зростає. Тут розташовано плато НьюІнгленд, найбільше і найрозчленованіше з платоподібних височин у гірській смузі. Площа його складає близько 41,4 тис. кв. км. Положиста горбкувата поверхня місцями піднімається до 1600 м над рівнем моря. У межах плато вододіл знаходиться на 70—130 км від східного берега, а відстань від найвищих точок до моря не перевищує 32 км. Спуск до вузької й нерідко горбкуватої прибережної рівнини крутий, схили вкриті помірновологим лісом. Більшість первинних евкаліптових лісів і лугів розчищена під пасовища. Блакитні гори з крутими східними схилами піднімаються над прибережною рівниною Камберленд, розташованою на захід від Сіднея. Під впливом ерозії рік ЇЇІолхейвєн і Хоксбері утворилися мальовничі ущелини й водоспади. Цей район, поки ще значною мірою вкритий густими евкаліптовими лісами, має важливе рекреаційне значення. Основна частина гір заввишки 1200—1350 м над рівнем моря віддалена на 160 км від берега і сконцентрована навколо міста Батерст, що займає широку улоговину. Південніше більш низькі гори зосереджені навколо міста Гоулберн. Канберра розташована на південній окраїні горбкуватого плато, більша частина якого використовується під овечі пасовища.
Найвища частина гір Східної Австралії утворює дугу завдовжки 290 км на південь і південний захід від Канберри. Хоча цей район називається Австралійськими Альпами, навіть його найвищі вершини, які піднімаються вище 1850 м, являють собою просто останці древніх споруд, що височать над ступенями сильно розчленованих плато. Однак місцями поверхня має досить нерівний характер. Снігові гори — єдиний район материка, де щорічно бувають сильні снігопади. Тут знаходиться система гідррспоруджень Снігових гір, що постачає воду для вироблення енергії і зрошення долин Муррею й Маррамбіджі.
На схилах гір, звернених у глиб материка, ліси нижнього поясу були вирубані, а звільнені землі широко використовуються під овечі пасовища, тоді як у верхньому поясі гір і" на крутих схилах, звернених до моря, ще збереглися густі евкаліптові ліси. Верхня межа лісу тут сягає 1850 м над рівнем моря, вище стеляться альпійські луги. На південь від основної смуги гір у штаті Вікторія розташована область Гіпсленд — сильно розчленована зона передгір'їв, колись вкрита густим помірновологим лісом. Більшість цієї території тепер використовується під ріллі й пасовища. Проте тут дотепер розвинута лісопильна промисловість. У Вікторії пасмо гір тягнеться зі сходу на захід майже до самого кордону зі штатом Південна Австралія, причому висоти скрізь складають близько 900 м. Це багатий район тваринництва й вирощування пшениці.
Тасманія поряд із великими островами в Бассовій протоці являє собою продовження пасма гір Східної Австралії. Це пагористе плато із середніми висотами від 900 до 1200 м, над яким окремі вершини піднімаються ще на 150—395 м. На плато розташовані кілька великих неглибоких озер і безліч дрібних, деякі озера використовуються для гідроенергетичних цілей. Центральне плато оточене розчленованими місцевостями, що прорізані ріками, які беруть початок у внутрішніх районах; окремі південнозахідні ділянки майже не досліджені. Густі помірновологі ліси ростуть на заході й півдні, але були вирубані уздовж північного узбережжя й у низинному коридорі між Лонсестоном і Хобартом. На острові вирощують фрукти, здебільшого яблука, і розводять овець.
Центральні низовини. Приблизно одну третину всієї площі Австралії займають Центральні низовини, що утворюють широкий відкритий коридор між горами Східної Австралії і Західним плато. У структурному відношенні це система западин, утворених осадовими товщами, які перекривають глибоко занурені кристалічні породи фундаменту. Уздовж периферії низовин, а місцями й у межах самих низовин знаходяться хребти МаунтЛофті, Фліндерс і Великий Вододільний. Це залишки древніх гірських споруд, навколо яких відкладалися більш молоді осади. Пологість рельєфу й брак опадів —, найбільш яскраві особливості низовин. Вони дуже рідко підніма ються вище 300 м над рівнем моря, а в багатьох місцях не сягають і 150 м. Найвищі місцевості знаходяться там, де низовини підходять до хребта Фліндерс і гір Східної Австралії. Територія площею близько 10,4 тис. кв. км навколо озера Ейр, включаючи саме озеро, розташована нижче рівня моря. Поверхня низовини здебільшого монотонна і слабохвиляста; над нею на кілька десятків метрів піднімаються тільки ерозійні останці з пласкими вершинами і крутими схилами. Більшість цього регіону щорічно одержує менше 380 мм опадів, а в найбільш посушливому районі Австралії — навколо озера Ейр — середні річні суми опадів не перевищують 125 мм.