Смекни!
smekni.com

Місце адміністративного права в правовій системі (стр. 1 из 3)

План

1. Місце адміністративного права в правовій системі

2. Уряд України і повноваження

3. Процес прийняття адміністративних актів

Список використаних джерел


1. Місце адміністративного права в правовій системі

З'ясування місця адміністративного права в правовій системі відіграє значну роль для уточнення його соціальної природи і призначення, особливостей змісту.

Адміністративне право, зберігаючи своєрідність, виражену в його предметі і методі, тісно взаємодіє практично з усіма існуючими галузями права. Характеризуючи цю взаємодію, треба мати на увазі, що воно охоплює своїм регулятивним впливом найрізноманітніші сфери державного і суспільного життя.

Службова роль адміністративного права за сучасних умов визначається суттєвими обставинами, що випливають безпосередньо з його природи.

Так, у зв'язку з актуальністю проблеми правоохорони як неодмінного елемента правової держави, адміністративне право на відміну від багатьох інших правових галузей має і зміцнює свої власні юридичні засоби захисту від посягань на правовий режим у сфері функціонування механізму виконавчої влади. Невиконання або недбале виконання вимог адміністративно-правових норм тягне за собою введення в дію попереджувальних, припиняючих і каральних засобів адміністративно-примусового характеру.

Серед них особлива роль належить інституту адміністративної відповідальності, а також адміністративному процесу. Найважливіше значення при цьому має те, що за допомогою адміністративної відповідальності дедалі більшою мірою здійснюється захист не тільки управлінських суспільних відносин, а й багатьох інших, зокрема, фінансових, трудових, природоохоронних тощо.

У багатьох випадках адміністративне право не тільки захищає суспільні відносини, а й може виступати у ролі їх регулятора, Так, чинне законодавство застосовує норми адміністративного права для забезпечення належної врегульованості податкових, земельних, трудових та інших відносин. Ними, наприклад, визначаються: порядок стягнення податків і зборів, державний контроль за додержанням податкового законодавства; основні організаційні засади підприємницької діяльності; порядок виникнення і припинення державно-службових відносин; численні аспекти компетенції різних наглядових органів, що діють у рамках предмета інших галузей права (природоохоронні інспекції) тощо.

Спостерігається "проникнення" адміністративного права в сферу інших правових галузей. В основі такого явища — фактична наявність управлінських відносин у предметі тієї чи іншої галузі права. Тому навіть у цивільному законодавстві є хоч і невелика, але ж певна кількість адміністративно-правових за своєю сутністю норм.

Адміністративне право з урахуванням специфічних особливостей державно-управлінської діяльності як правової форми реалізації виконавчої влади, охоплює своїм регулятивним впливом надзвичайно широке коло суспільних відносин управлінського типу. Таким чином, чітко проявляється багатоманітність адміністративно-правового регулювання. Приміром, фінансове право регулює суспільні відносини, які суворо обмежені рамками його предмета.

Адміністративне право таких суворих меж не має. Відповідно, важко знайти будь-яке спеціальне питання, яке можна було б назвати винятково адміністративно-правовим, тобто таким, що не зачіпає інтереси правових галузей. Фактично з усіх боків нас "оточують" норми, перш за все, адміністративного права. Хоча цей висновок здається з першого погляду парадоксальним, проте, він має міцне підґрунтя. Якщо, наприклад, у цьому плані вести мову про громадянина, то найбільш широкими і різноманітними є його адміністративна право- і дієздатність: народження, навчання, практична робота, взаємовідносини з соціальними, комунальними, медичними, транспортними, правоохоронними та іншими службами — на всіх цих процесах обов'язково позначається відповідний регулятивний вплив адміністративного права.

Сфера державного управління не ізольована від дії норм інших галузей права, якими регулюються відповідні суспільні відносини, які не охоплені предметом адміністративного права. Так виникає взаємодія різних правових галузей.

Найбільш тісно адміністративне право взаємодіє з конституційним (державним) правом. Будучи провідною галуззю, конституційне право закріплює основні принципи організації та функціонування виконавчої влади, місце її суб'єктів у державному механізмі, правові основи їх формування і взаємовідносин з суб'єктами інших гілок єдиної державної влади; права і свободи людини і громадянина, значна частина яких практично реалізується у сфері державного управління. Отже, норми конституційного права є основою для вироблення адміністративно-правових норм.

Адміністративне право їх деталізує і конкретизує. При цьому воно визначає правовий механізм реалізації прав і свобод громадян, компетенцію різних ланок системи виконавчої влади; адміністративно-правовий статус конкретних учасників управлінських відносин і адміністративно-правові засоби їх захисту; форми і методи державно-управлінської діяльності, основи її галузевої і міжгалузевої, регіональної і місцевої організації тощо.

Адміністративне право тісно стикається з цивільним правом, оскільки обидві галузі регулюють відносини майнового характеру. Однак норми цивільного права регулюють ті відносини, в яких сторони рівноправні, а норми адміністративного права — відносини, які будуються на підпорядкованості однієї сторони другій.

Певні зв'язки є також з трудовим правом у сфері регулювання службових відносин. Норми трудового права визначають статус службовців як учасників трудового процесу Норми ж адміністративного права регулюють державно-службові відносини: умови вступу на державну службу, порядок її проходження, правила користування службовими документами, повноваження посадових осіб щодо організації трудового процесу тощо.

Адміністративне право тісно пов'язано з фінансовим правом. Власне, фінансове право своїм народженням зобов'язане державному, адміністративному і частково цивільному праву. Фінансове право регулює відносини у сфері фінансової діяльності держави, насамперед, діяльності щодо акумулювання і розподілу коштів, що становлять національний доход держави. Для регулювання відносин, які тут виникають, використовується адміністративно-правовий метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, оскільки регулювання мобілізації, розподілу і використання коштів у державних інтересах має велике значення і специфічні особливості. Таким чином, коли йдеться про розподіл фінансів — це фінансове право; коли про організацію роботи фінансових органів — це адміністративне право. Адміністративне право регулює управлінські відносини в галузі фінансів, а фінансове — самі фінансові відносини як особливий різновид економічних відносин.

Найбільш складно здійснити розмежування між адміністративним і такими галузями права, як земельне, природоохоронне, сільськогосподарське, митне, підприємницьке. Механізм їх співвідношення полягає в тому, що значна частина відносин, які стосуються предмета зазначених галузей, регулюється нормами адміністративного права і притаманними йому методами.

Межі норм кримінального і адміністративного права визначаються характером і спрямованістю відповідних заборон.

2. Уряд України і повноваження

Згідно ст. 113 Конституції Кабінет Міністрів України є найвищим органом в системі органів виконавчої влади. Основними напрямами діяльності органів державної виконавчої влади в Україні є реалізація двох основних функцій: виконавчої і розпорядчої. Виконавча функція характеризується тим, що ці органи безпосередньо виконують нормативні розпорядження і інші акти законодавчої влади. Розпорядча функція характеризується тим, що для виконання актів законодавчої влади органи виконавчої влади від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.

До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри, кількість яких конституційно не встановлюється. Прем'єр-міністр, з урахуванням потреб забезпечення ефективного здійснення функцій виконавчої влади, може подавати Президенту пропозиції про заснування, реорганізацію (об'єднання декількох в одне або утворенні одного на базі декількох) або ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Кожен новий склад Кабінету Міністрів розробляє Програму діяльності, яка потім обговорюється Верховною Радою і, у разі схвалення, визначає основні завдання даного складу Кабінету Міністрів відповідно до потреб поточного моменту суспільного і державного розвитку. Правовою базою здійснення цієї Програми є Конституція, закони України, а також акти Президента. Повноваження Кабінету Міністрів визначаються Конституцією (розділ 4: ст. 85,99,100; розділ 5: ст. 106; розділ 6: ст. 113-120; розділ 7: ст. 87,96,97; розділ 10: ст. 136).

Повноваження Кабінету Міністрів направлені на:

— розвиток економіки, науково-технічний прогрес, соціальний і культурний розвиток;

— забезпечення розвитку всіх форм власності;

— розробку і виконання державного бюджету;

— забезпечення законності і правопорядку;

— забезпечення обороноздатності і національної безпеки;

— розвиток міжнародних відносин і проведення митної політики;

— координацію роботи міністерств і інших органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов'язковими до виконання на всій території України. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів є підзаконними нормативними актами.

Кабінет Міністрів відповідальний за свою діяльність перед Президентом як главою держави, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді, яка відповідно до статті 85 Конституції України має ряд повноважень, що стосуються діяльності Кабінету Міністрів. Йдеться про розгляд документів і програм, які готує Кабінет Міністрів, а також про парламентський контроль над їх виконанням (мається на увазі затвердження і контроль за виконанням Державного бюджету України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища і т. д.). Окрім цього, стаття 87 Конституції України встановлює, що Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів за свою діяльність і її результати. У разі ухвалення більшістю конституційного складу Верховної Ради резолюції про недовіру Кабінету Міністрів, що фактично є визнанням його роботи незадовільною, уряд у повному складі повинен бути відправлений у відставку Президентом.