Визначальним чинником для ухвалення ризиків на страхування, є можливість їх кількісної оцінки. Дати кількісну оцінку невизначеним величинам можливо за допомогою числення вірогідності їх прояву. Такій вірогідності властиві характерні особливості:
- наявність великої кількості одиниць, схильних до ризику;
- випадковий характер настання руйнівної події;
- певна частота настання події щодо місця і часу;
- можливість розрахунку вірогідності втрат;
- надзвичайність нанесеного збитку, що характеризується натуральними і грошовими вимірниками;
- існуюча об'єктивна необхідність попередження або подолання наслідків певних подій і відшкодування матеріального та іншого збитку.
З цієї позиції слід розглядати ризик як випадкову подію, що приводить до вимірного, оцінимого збитку за допомогою кількісних вимірників.
3.2 Класифікація ризиків
Найважливішими умовами передачі ризиків на страхування, є розмежування сукупності ризиків на ті що страхуються і ризики що не підлягають страхуванню.
Виходячи з вірогідності і причин настання збитку і його розмірів, ступеня ризику і можливості впливу на ризик, критеріїв оцінки ризику і класи об'єктів, яким загрожують ризики, виникає необхідність детального вивчення страхованих ризиків і їх класифікації.
В основу класифікації ризиків покладено різні критерії:
1. За походженням ризиків:
- природні ризики (які виникають в результаті природних явищ, стихійних лих);
- антропогенні ризики (викликані господарською діяльністю людини);
- аномальні ризики (які виникають в результаті аномальних явищ і природних катаклізмів).
2. За природою об'єктів страхування:
- майнові ризики (які виникають в результаті володіння, користування і розпорядження майном і товарно-матеріальними цінностями);
- особисті ризики (ризики пов'язані з життям, здоров'ям і працездатністю людини);
- ризики виникнення відповідальності перед третіми особами (які виникають в результаті нанесення майнової шкоди третім особам із-за дій або бездії страхувальника);
- правові ризики (ризики пов'язані із змінами в правовому полі певної держави або території);
- політичні ризики (які виникають в результаті політичних дій - політичні перевороти, страйки, акти непокори);
- технічні ризики (які виникають із-за помилок в конструкції машин, приховані дефекти, відмову вимірювальних, захисних приладів та.ін.);
- технологічні ризики (які виникають із-за помилок в розробці технології, підборі матеріалів, виготовленні);
- фінансові ризики (ризики що несуть в собі негативний фінансовий результат, неотримання або недоотримання прибутку (відсотків, дивідендів);
- військові ризики (які виникають в результаті військових дій на певній території, терористичні акти).
3. Залежні від волі страхувальника:
- об'єктивні ризики (залежні від дій страхувальника);
- суб'єктивні ризики (незалежні від дій страхувальника).
4. За розміром збитку:
- катастрофічні ризики (розмір збитків від яких, є невідшкодовним для окремої держави, території або особи, сумірний з повним руйнуванням, від 80 % до 100 %);
- крупні ризики (розмір збитку від яких може складати від 40 % до 80 %);
- малі ризики (розмір збитку від яких може складати від 5 % до 40 %);
- незначні (розмір збитку від яких може складати від 0,01 % до 5 %).
5. За природою виникнення ризику:
- чисті ризики (які носять імовірнісний характер з альтернативою настання або ненастання події);
- спекулятивні ризики (які мають альтернативу і можуть принести не тільки збитки, але прибуток).
6. За джерелами походження ризику:
- зовнішні (екзогенні) ризики (залежні від організаційно-функціональної структури потенційного носія ризику);
- внутрішні (ендогенні) ризики (залежні від зовнішнього оточення потенційного носія ризику).
7. По відношенню до страхування:
- страховані ризики (ризики які підлягають страхуванню);
- не страхові ризики (ризики, які не включаються в договори страхування, форс-мажорні обставини).
8. За об'ємом відповідальності страховика:
- універсальні ризики (які здійснюють вплив на широкий круг об'єктів страхування);
- специфічні ризики (які носять специфічний характер, властивий певному кругу об'єктів страхування);
- індивідуальні ризики (які мають індивідуальну спрямовану дію на об'єкти страхування).
3.3 Ризик-менеджмент в страхуванні
Управління ризиками, або ризик-менеджмент, ставить своєю метою встановлення активного контролю за ризиком, що дозволяє звести до мінімуму можливі втрати від дії різних ризиків, уберегтися або понизити вірогідність настання катастрофічних збитків.
Ризик-менеджмент – це найповніша сукупність цілеспрямованих послідовних заходів антиризикової діяльності по обмеженню або мінімізації ризику, яка має системний, комплексний характер.
В ризик – менеджменті виділяють наступні етапи:
Ідентифікація ризику;
Оцінка ризику;
Контроль ризику;
Фінансування ризику.
Кожний етап передбачає здійснення різних заходів організаційно-фінансового характеру.
Ідентифікація ризику полягає в систематичному виявленні і вивченні ризиків, які характерні для даного виду діяльності. Для ідентифікації ризиків необхідне вивчення всіх компонентів, які супроводжують систематичне виявлення:
- носія ризику і небезпек ведучих до несприятливого результату;
- ресурсів і товарно-матеріальних цінностей, які можуть постраждати від ризиків;
- зовнішніх і внутрішніх чинників, що збільшують або зменшують вірогідність виникнення ризиків;
- можливого збитку від прояву несприятливих подій.
Оцінка ризику зводиться до аналізу і визначення ступеня його вірогідності його прояву і можливого розміру потенційного збитку.
Найбільш простими методами оцінки ризику є:
Імовірнісна оцінка ризику;
Ранжирування ризиків;
Квантифікація ризиків (оцінка ризиків кількісними методами).
Контроль ризику – передбачає повне або часткове його усунення.
Контроль над ризиком включає чотири основні стратегії:
. Уникнення ризику;
. Скорочення (мінімізація) ризику;
. Обмеження (локалізація) ризику;
. Розсіювання ризику.
Можливість повного уникнення ризику є найбільш ефективним, і в той же час, найважливішим методом ухилення від ризику.
Таким чином, уникнення ризику здійснюється за допомогою наступних методів:
- відмова від ризикової діяльності;
- альтернативні дії.
Стратегія скорочення або мінімізації ризику, більшою мірою залежить від фінансово-господарських заходів, що проводяться, і пов'язана з попереджувальною (превентивною) функцією страхування.
В історії страхування виділяють такі методи попередження:
• система страхових пільг, що заохочують до зразкової охорони власності від різноманітних страхових випадків;
• система страхових санкцій, тобто відшкодування збитків, що відбулися із вини самого страхувальника і право страховика припинити страхування у випадку порушення правил належного утримання застрахованого майна;
• система фінансових превентивних заходів.
Обмеження ризику або його локалізація припускає утримання ризику в певних межах, що дозволяє обмежити сферу виникнення ризику і тим самим понизити вірогідність настання несприятливої події. Обмеження ризику можливе як в тимчасовому періоді, так і кількісному вимірюванні.
Обмеження ризику в часі пов'язане з періодичністю виникнення ризику (пори року, дня, тижня, період доби, святкові або робочі дні) і відповідного впливу на збільшення ступеня вірогідності виникнення ризику.
Кількісне обмеження ризику носить, більшою мірою, нормативний характер. Нормування ризику здійснюється за допомогою встановлення норм допустимого ризику і правил поведінки, при настанні певних подій.
Одним із способів обмеження ризику є його розділення між суб'єктами страхових відносин.
Розсіювання ризику передбачає диверсифікацію в ухваленні тих або інших рішень по управлінню ризиками, тобто сумісне використання як прямих так і альтернативних рішень, що дозволяє розділити ризик на декілька частин. У зв'язку з чим, розділення ризику можна здійснювати декількома способами: по-перше, диверсифікація власної ризикової діяльності суб'єкта; по-друге, розділення ризику на дві частини, одна з яких залишається на відповідальності самого господарюючого суб'єкта, а інша передається під відповідальність інших господарюючих суб'єктів; і по-третє, повна передача ризику під відповідальність декількох господарюючих суб'єктів.
Покриття негативних наслідків ризику фінансовими способами або фінансування ризику є головним етапом ризик - менеджменту.
Фінансування ризику полягає в пошуку джерел компенсації можливих збитків фінансовими способами. Фінансування ризику може здійснюватися за допомогою покриття ризиків за рахунок власних коштів або шляхом передачі ризиків під фінансову відповідальність інших господарюючих суб'єктів, у відповідності до попередньої взаємної домовленості.
Покриття ризиків за рахунок власних коштів виражається через систему самофінансування або самострахування.
Специфічним способом самострахування є кептивне страхування, яке використовується крупними фінансово-промисловими групами. Кептивне страхування припускає створення у складі концерну або фінансово-промислової групи дочірньої страхової компанії для страхування власних ризиків.
Найбільш поширеною і загальноприйнятою формою передачі ризику є страхування, яке припускає перерозподіл ризику нанесення збитку серед учасників страхування спеціалізованими організаціями, через систему сплати страхових внесків (платежів), утворення страхових фондів і здійснення страхових виплат за збиток нанесений застрахованому майну.
3.4 Актуарні розрахунки в страхуванні