Прийняття нового КК України стало важливим етапом розвитку юридичної науки і практики в нашій країні. Переваги даного нормативно-правового акту є досить суттєвими у порівнянні з раніше діючим законодавством. Проте КК (від 5 квітня 2001р.) містить ряд недоліків , які, на жаль , не обминули й інститут співучасті. Зокрема , в розділі 5 (Загальна частина) нічого не сказано про змішану форму вини , хоча вона існує в більшості необережних злочинів , а це особливо важливо при умисному порушенні особою якогось нормативного акта , що спричинило суспільно-небезпечні наслідки , до яких вона мала необережну форму вини. З цього випливає питання про можливість співучасті у таких злочинах , оскільки відповідно до ст. 26 КК співучасть можлива лише у вчиненні умисних злочинів. Наприклад , якщо пасажир умисно підбурює водія перевищити швидкість , платить йому за це , усвідомлюючи можливість суспільно небезпечних наслідків , внаслідок чого сталась ДТП і загинули люди , то за чинним законом пасажир не може нести відповідальності як співучасник , бо скоєно необережний злочин , тобто уникає відповідальності за особливо тяжкий злочин , в якому він як підбурювач зіграв важливу роль.
Тобто , доречним було б вказати , що співучасником злочину є також особа , яка виступила співучасником умисних дій , що призвели до злочинного результату , стосовно якого вона мала вину у формі необережності.
В ст. 27 перераховано види співучасників – виконавець , організатор , підбурювач , посібник , але в Особливій частині з’явився ще один вид – керівник (ст.255 , 258) , котрий виступає поряд з організатором (який за кримінальним законом також виконує керівні функції , і ознаки якого в Загальній частині не вказані. Якщо організатор і керівник один вид співучасника , то чому їх названо різними іменами у вказаних статтях Особливої частини КК ? Саме у зв’язку із відсутністю цього визначення не регламентовано законом відповідальність керівника , а це має особливе значення при вирішенні питання про відповідальність членів організованої злочинної групи та злочинної організації.
Кримінальне законодавство Царської Росії визнавало ще одного співучасника – особу , яка свідомо розділила вигоди від злочину . Це , наприклад , члени сім’ї , інші утриманці злочинця , які добре розуміють , звідки в них розкіш і достаток. З правової літератури і практики відомо , що саме ці особи найбільше підбурювали до злочинів. Чи не варто їх також визнавати співучасниками і притягати до кримінальної відповідальності за злочини , пов’язані з корупцією і організованою злочинністю.
В чинному КК України вчинення злочину з використанням підлеглих не є обставиною , що обтяжує покарання. Доцільно було б , щодо відповідальності за виконання наказу чи розпорядження вирішити так : керівник , який наказами , погрозами , проханнями чи іншим способом вимусить підлеглого до явно незаконних дій , повинен отримувати більш суворе покарання , ніж підлеглий.
Отже , поняття співучасті у злочині є більш досконалим у порівнянні з попереднім законодавством. Проте з вище сказаного можна судити і про суттєві недоліки чинного Кримінального кодексу.
1. Конституція України // ВВРУ. –1996.- №30. – Ст.141.
2. Кримінальний кодекс України. – 1960р.
3. Кримінальний кодекс України. – Бобов І.О. “Бібліотека “Закон і бізнес”-2001р.
4. Постанова Пленуму Верховного суду України від 26.02.99. №3 “Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного суду України від 1 квітня 1994р. №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” // Право України.-1999.-№7(1).-Ст.140.
5. Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.12.92 №12 “Про судову практику і справах про корисливі злочини проти приватної власності”: Зб. Постанов Пленуму ВСУ (1963-1997).- Сімф.: Таврія, 1998.- Ст.208.
6. Бажанов М.І. Кримінальне право України. - Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002.- ч.1,2.
7. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ: Юрінком Інтер – 2000.
8. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального Кодексу України. – Київ – 2001.
9. Гуторова Н.А. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Навч. посібник.- Харків: ООО ”Рубікон П”, 1997.
10.Таганцев Н.С. Російське кримінальне право: Лекції: В 2 т. – Спб.:1902.
11.Піонтковський А.А. Вчення про злочин за радянським кримінальним правом.-М. 1961.
12.Радянське кримінальне право. Загальна частина.- Л.1962.
13.Тельнов П.Ф. Відповідальність за співучасть у злочині.- М.!974.
14.Ковальов М.І. Співучасть У злочині: В 2 т.- Свердловськ: СЮІ, 1960.
15.Бурчак Ф.Г. Співучасть: соціальні , кримінологічні і правові проблеми.- К.: Вища школа,1986.
16. Кримінальний кодекс Російської Федерації // Збірн. Законодавства Російської Федерації.- 1996.- №25.
17.Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр. Право.-1997.- №2 (7).
18.Філософський енциклопедичний словник. / Редкол.: С.С.Аверінцев та ін.- М.,1989.
19.Сервецький І.В., Гелетей В.В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. ін-ту внутрішніх справ МВС України.- 1999.-№3.
20.Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України. // Право України,- 2001.- №11.
21.Кубрак П. , Мікулін В. Деякі загальні положення методики розслідування злочинів , вчинених при складних формах співучасті.// Право України,- 2001.- №3.
22.Редька А.І. Деякі питання провадження у справах про злочини , вчинені організованими злочинними угрупованнями.// ВВСУ.-2001.-№1(23).
[1] Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украи-ны: Учеб. пособие. — Харьков: ООО «Рубикон П», 1997. — С. 10.
[2] Усі поізвища. назви установ та населених пунктів змінено.
[3] Таганцев Н. С. Русское уголовное право: Лекции: В 2 т. — 2-е изд., пересмотр.идоп.—СПб.:Б.и., 1902.—Т. 1.
[4]Пионковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – С.500
[5]Советское уголовное право. Часть общая. – Л.: Изд-во Ленингр. Ун-та, 1960. – С.413.
[6]Советское уголовное право. Часть общая. – М.: Госсоюзиздат, 1962. – С.203.
[7]Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. Лит., 1974. – С. 42-65; Гришаев П.И. , Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. – М.: Госсоюзиздат, 1959. – С. 118-165.
[8]Ковальов М.И. Соучастие в преступлении: В 2т. – Свердловск: СЮИ, 1960. – Т.1: Понятие соучастия. – С.262.
[9]Солнарж В. Соучастие по уголовному праву Чехословацкой Социалестической Республики: Пер. с чеш. – М.: Изд-во иностр. Лит., 1962. – С. 59-60.
[10] Галиакбаров Р. Р. Групповое преступление: постоянньїе й переменньїе признаки. — Свердловск: СЮИ, 1973.—С. 118—120.
[11] Постанова Пленуму Верховного суду України від 26.02.99 № 3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного суду України від 1 квіт. 1994 р. № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» // Право України. — 1999. — №7(1).—С. 140.
[12] Курс советского уголовного права: В 6 т. — М.: Наука, 1970. — Т. 1. Уголовньїй закон. — С. 168.
13 Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид, лит., 1974. — С. 28.
[14] Курс советского уголовного права: В бт. — М..: Наука. 1970. — Т.2: Часть общая. Преступление. — С. 455.
[15] Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальньїе, криминологические й правовьіе проблеми.—К.: Вчщашк., 1986.—С. 102.
[16]Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ – Харків.: Юрінком Інтер- Право.- 2002.
[17]Пионтковский А.А. Учение о преступлении. – М.: Госюриздат, 1961. – С. 548.
[18] Ломако В.А. Зміст умислу і його види: Х.: Харк. юрид. Ін-т, 1991. – С. 5.
[19]Советское уголовное право: Общая часть. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С.254.
[20]Ковалев М, Й. Соучастие в преступлении: В 2 т. — Свердловск: СЮИ, 1962. — Т. 2: Виды соучастников й формьі соучастия в преступной дея-тельности. — 274 с.; Пионтковский А. А. Советское уголовное право:В 2 т. — 3-є изд. — М.; Л.: Юриздат, 1929.—Т. 1.—371 с.; ТельновП. Ф. Ответствеяность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лит., 1974. — 208 с.; Шнейдер М. А. Соучастие в преступлении по советскому уго-ловчому праву. — М.: ВЮЗИ, 1958. — 98 с.; Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украинм: Учеб. пособие. — Харьков: 000 «Рубикон П», 1997. — 101с.
[21] ТрайнинА. Н. Учение о соучастии.—М.: Юриздат, 1941.—С. 73.
[22] ТрайнинА. Н. Учение о соучастии.—М.: Юриздат, 1941.—С. 73.
[23]Уголовный кодекс Российской Федерации // Собр. Законодательства Российский Федерации. – 1996. - №25. – С.6015.
[24] Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр.. право. – 1997. - №2(7). – С. 134.
[25] Бараненко Б. Й., Пясецкий А. Й. Тактические особенности оперативно-розискного воздействия на организованньїе преступньїе группьі ко-рьістной й корьістно-насильственной направленности // Вопр. совершенст-вования оперативно-розьіскной деятеяьности органов внутренних дея: Сб. науч. тр. — К.: Укр. акад. внутренних дея, 1992. — С. 54—55.
[26] Сервецький І. В., Гелетей В. В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. ін-ту внутрішніх справ МВС України.—1999.—№3.—С. 153.