Висновок
Щоб стежити за небесним світилом в екваторіал, досить повертати його тільки довкола полярної осі у напрямі зростання годинного кута, оскільки відміна світила залишається незмінною. Цей поворот здійснюється автоматично годинниковим механізмом. Відомо декілька типів екваторіального монтування. Телескопи помірного діаметру (до 50-100 см) часто встановлюються на «німецькому» монтуванні (малюнок ), в якому полярна вісь і вісь відміни утворюють голівку паралакса, що спирається на колону. На осі відміни, по одну сторону від колони, розташовується труба, а по іншу – врівноважуючий її вантаж, противага. «Англійське» монтування (малюнок ) відрізняється від німецької тим, що полярна вісь спирається кінцями на дві колони, північні і південні, що додає їй додаткову стійкість. Інколи в англійському монтуванні полярну вісь замінює чотирикутною рамою, так що труба виявляється усередині рами (малюнок ). Подібна конструкція не дозволяє направити інструмент на полярну неба. Якщо північний (верхній) підшипник полярної осі зробити у формі підкови (малюнок), то такого обмеження не буде. Нарешті, можна взагалі прибрати північну колону і підшипник. Тоді вийти «американське» монтування або «вилка» (малюнок ).
Годинниковий механізм не завжди діє тільки, і при отриманні фотографій з тривалими експозиціями, що досягають інколи багатьох годинника, доводиться стежити за правильністю наведення телескопа і час від часу його підправляти. Цей процес називається гідируванням. Гідируванння здійснюється за допомогою гіда – невеликого допоміжного телескопа, встановленого на спільному монтуванні з головним телескопом.
Література
1. Дагаєв М. М., Чаругин Ст М. Астрофізика. -М.: Освіта, 1988.
2. Кабардін о.Ф. Фізика. – М.: Освіта, 1988.
3. Рябов Ю. А. Двіженіє небесних тіл. – М.: Наука, 1988.
4. Симоненко А. Н. Астероїди або тернисті шляхи досліджень. – М.: Наука, 1985.