Деякі вчені виводять назву Стрибог з Сходу.
Так, акад. Ф. Корш [Федор Евгеньевич Корш (1843–1915) – филолог-классик, востоковед, славист. Преподавал в Московском университете, академик. – Л.С.] і ін. виводять цю назву з Іранського Стрибага – високий бог (Всевишній). <...> бачать у Стрибозі Істрбога, Істарбога, Астара. Є. Анічков зовсім відкидає боже значення Стрибога, бо це ніби не бог, але назва якогось племені.
Як бачимо, остаточно походження слова Стрибог не встановлено, а тому не встановлено правдивої істоти цього бога.
7. Симарегл
Це загадковий божок, про якого мало що знаємо. Але, видно, це був один з важливих богів, коли князь Володимир у 980-му році, як розповідає про це Початковий Літопис, поставив йому боввана в Києві для вселюдних жертвоприношень. Літопис називає його Симорьгл, а інші пам`ятки роблять з нього двох богів: Сима і Регла, назва якогось іншомовного походження.
8. М о к о ш а
Богиня серед головних богів, якій Володимир поставив у Києві ідола для прилюдних жертвоприношень, так само не знана нам ближче. У цій богині дослідники-мітологи добачували сонцеву сестру, богиню дощу. Літопис подає її, як Мокошь, а інші пам`ятки додають іще й форму Макошь, пізніше Мокоша. <...>
«Слово Св. Григорія Богослова» також згадує цю богиню серед першорядних богів: «І нині по українам (по окраїнах) моляться ему, проклятому богу Перуну, Хорсу, Мокоші» <...>.
Сама форма «Мокоша» ще не конче визначає жінку, богиню, <...> форма Макошь не конче жіночого роду <...>.
Є. Анічков вважає Мокошу фінською богинею, що, по підбитті, мусила підлягти Київському Перунові й увійти в число Володимирових богів. Мала вона й гадальний характер.
Саме слово неясного походження, – його зближають з мордовським Мокша, черемиським Мокш (Є. Анічков). Ягіч [Ватрослав (Игнатий Викентьевич) Ягич (1838–1923) – филолог-славист, член Петербургской АН. По национальности хорват. Работы Ягича сыграли значительную роль в источниковедении (прежде всего страрославянские и южнославянские памятники). – Л.С.] вважав Мокошь за слово слов`янське, в якому -ошь закінчення, як напр., у слові пустошь.
Вважалася Мокоша в Україні ще й покровителькою пологів та породіль.
Б.А. Рибаков здогадується, що Мокоша була богинею і пряжі. Це богиня пряля. Коли вона ставилася до кого добре, то й пряла тому або за того. У Християнстві Мокошу замінила Параскева-П`ятниця.
9. Лада й Ладо
Зате ясніша друга богиня нашого Олімпу, Лада, що відома і в чоловічій формі Лад або Ладо, – це були боги вірного супружжя, боги любові й веселощів, богині щастя та весни. Слово «лада» визначає вірна дружина, любка-полюбовниця, а «лад» чи «ладо» – вірний чоловік (пор. «Слово о полку Ігоревім»), полюбовник. Ці слова дуже часті в топографічних назвах усіх слов`янських народів.
Пам`ятки добре вияснюють нам значення цієї богині. Так, у чеській пам`ятці 1202 р. Венера пояснена словом Лада. Польський історик Стрийковський свідчить, що Ладо був бог, якому приносили в жертву білого півня; його святкували цілий місяць, з 25 травня по 25 червня, цебто Ладо збігався з Купайлом. Густинський Літопис XVII віку оповідає за Стрийковським про цього бога: «Ладо – бог женитви, веселія, утішенія і всякого благополучія. Сему жертви приношаху хотящія женитися, даби єго помощію брак добрий і любовний бил» <...>. Так само Архимандрит Інокентій Гізель у свойому творі «Синопсис» [Иннокентий (Гизель), 1600–1683, – выдающийся киевский ученый, церковный деятель, составил знаменитый «Синопсис» («Синопсис, или краткое описание о начале русского народа»), который до начала ХIХ века использовался как школьный учебник по истории. – Л.С.] 1674 р. свідчить, що Ладі «приносять жертви готовящіїся к браку, помощію єго мняше себе добро, веселіє і любезне житіє стяжати, Ладу поюще: Ладо, Ладо. І того ідола ветхую прелесть діавольскую на брачних весе-ліях, руками плещуще і о стол біюще, воспівають».
Але деякі дослідники, напр., Крек [Грегор Крек (1840–1905) – австрийский филолог, специалист по славянским языкам и славянскому фольклору; член-корреспондент Санкт-Петербургской АН. – Л.С.] <...> доводять, що бога Лада зовсім не було.
В наших весільних піснях згадується ладо, але як молодий чи молода. Слово ладо залишилося й приспівом у веснянках: Ой дід-ладо виорем.
Взагалі ж, божество це неясне. <...>
10-11. Лель, Полель
Лель – дохристиянський бог любові взагалі, і бог побрання. Але істота цього божка зовсім не вияснена, не відоме й походження слова. Зустрічається звичайно в піснях як приспів. <...>
Полель те саме, що й лель. Це одне й те, але дослідники часто їх відокремлюють.
Обидва слова згадуються і в польському фольклорі.
12. Я р и л о
З дуже давнього часу відомий і Я р и л о, бог любові й пристрасти, сили та хоробрості. Божка цього звичайно вважають богом літнього розцвіту творчих сил природи, весняної плодючости. Взагалі Ярило був богом весни, а також богом дітороддя, чому зображався з видатним половим органом.
Корінь назви Ярило – яр, ярий, визначає сильний, особливо в любовній пристрасті, завзятий, весняний, гнівний. По давніх пам`ятках про Ярила нема згадки, але його традиція дуже сильна. Свято його було або на запусти перед Петрівкою, або зараз по Петрі. Бог цей більше знаний в середній та східній Росії, а також у Білорусі, в Україні він майже зник. Але Свято похоронів Ярила, звичайно 30-го червня, ще знане і в Україні <...>.
13. Купайло
Широко знаний був і божок К у па й л о, що в літі мав гучне Свято. Це був бог плодючости, земних плодів, радості, згоди та любові, чому він в`яжеться з Ярилом (пор. латинську Цереру). Густинський Літопис XVII віку подає, що Купайло – це бог достатку та врожаю, а Архим. Інокентій Гізель у «Синопсисі» 1674 р. це стверджує, – це бог земних плодів, якому приносять жертви на початку жнив.
З приходом Християнства Купайло поєднався зі Святом Івана Хрестителя 24-го червня, і став Іваном Купайлом. <...>
14. Див, Діва
Давні пам`ятки згадують про бога Див, але не подають його значення. <...> Дослідники приймають бога Див за дракона, змія, велета, чудовище <...>. Крик Дива визначає громовий удар і бурю, і вважається за злу ознаку, як це бачимо в «Слові о полку Ігоревім» 1187 року: «Дивь кличеть верху древа», «Уже вержеся Дивь на землю». <...>
У «Слові о полку Ігореві» згадується й богиня Діва: «Встала Обида в силах Дажьбожа внука, вступи Дівою на землю Трояню», але подання це таке неясне, що дослідники часто цю Діву приймають за Дива.
Деякі дослідники під Дивом вбачають тільки лиховісного птаха, пугача. Сумцов [Николай Федорович Сумцов (1854–1922) – известный россисйкий ученый, фольклорист, историк литературы, этнограф. – Л.С.] твердить, що Див перейшов у нас на лісовика. В. Ягіч не вважав Дія й Діву за божків. За Аничковим Див – це лісовик.
15. Тур
Деякі пам`ятки згадують бога Тура, але що це був за бог, своїм звичаєм не подають. Арх. Інокентій Гізель у своєму «Синопсисі» 1674 р. на ст. 49 пише про цього божка: «На своїх законопротивних сборищах і нікого Тура, сатану, і прочія богомерзкія скареди премишляюще, вспоминають». <...>
Деякі дослідники зв`язують Тура з соняшними богами. Від слова Тур зосталося багато топографічних назов, напр.: Турія, Турійськ, Турковичи, Турів і т. ін. Тур з давнього часу вживається, як епітет хоробрості, напр., у Іпатієвому Літописі: «Храбр бо бі Роман, яко тур». У «Слові о полку Ігоревім» князь Всеволод зветься яр-тур або буй-тур, або й просто Тур: «Камо Тур поскочяше». Звичайно, тут «тур» може бути й від відомої звірини; але, пор., що в сербів бог Тур визначав ратного бога.
Самі тури, чорні лісові бики, були широкознані в Україні аж по XVI вік. Взагалі тур добре знаний в народніх приказках.
16. Рід і Рожаниця
Давні пам`ятки не раз згадують ще й про Р і д та Р о ж а н и ц ю, як про богів, але не окреслюючи їх значення. В Питаннях Кирика з XII віку читаємо: «Аже се Роду і Рожаниці крають хліби, і сири, і мед». Отже, як бачимо, цим богам приношено жертви. Дослідник Афанасьєв доводить, що Рід – це бог долі, Доля, талан, суд-присуд; пор. приказку: «Так йому й на роду (з давнього Роду) написано». А Рожаниці – це богині людської Долі, як грецькі Мойри, чи латинські Парки, це феї, що появляються при народженні дітей. <...>
У нас Рожаниці святкувалися на другу Пречисту, на Народження Богородиці 8-го вересня. <...>
Як свідчить «Слово Данила Заточника», Родом лякали дітей: «Діти бігають Рода». Дехто з учених <...> приймають Рода за лісовика.
17. Троян
Стародавні пам`ятки часто згадують про бога Т р о я н а, але що це був за бог, не вияснюють, як не вияснюють значення й інших богів. В «Хожденії Богородиці по муках» XII в. говориться, що грішники поробили собі ідолів «Трояна, Хорса, Велеса, Перуна», отже, висовується Троян навіть на перше місце. В рукописі XVI віку «Слово і откровеніє св. Апостол» читаємо, що люди сприймають «боги много: Перуна, і Хорса, Дня і Трояна».
Старші наші дослідники, напр. А. Афанасьєв, і А. Фамінцин, і інші, вважали Трояна за бога, але новіші вважають його за відгук у слов`ян обожуваного славного римського імператора Траяна (101–107 по Р. Хр.). В «Слові о полку Ігоревім» XII віку цей божок згадується аж чотири рази, але все, як прикметник: «Земля Трояня» – це Русь, «віці Трояні», «рискаху в тропу Трояню», «на седьмом віці Трояні», усе вирази, з яких докладно про Трояна нічого дізнатися не можна.
Бог Троян дуже добре відомий і в сербів, і в них одне оповідання говорить, що він мав три голови, воскові крила й козлині вуха.
18. Доля
Стародавні пам`ятки не знають окремого бога Долю, але весь пізніший світогляд свідчить виразно, що такий був. За народним повір`ям кожен має свою Долю, призначену йому Богом. Ця Доля уявляється в образі нової зірки в небі зараз по народженні людини, а з її смертю зірка спадає з неба додолу. У нас Доля, поділилася пізніше на добру й злу, – це Доля й Недоля.