Сярод багоў, якія аказваюць добры ўплыў, знаходзіцца Лад, бог вясны, кахання, шлюбу і грацыі, які ў некаторай ступені быў звязаны з Ярылам. Бог Тур, магчыма, быў звязаны з Ярылам і Ладам, але па прычыне малавядомасці атаясамліваўся з богам Аўсенем, аднак яго ўшаноўвалі як бога сілы і ўрадлівасці. Другім богам урадлівасці, плёну і дастатку быў Спарыш. Яго яшчэ называлі Багач, або Рой, хоць гэтыя назвы маглі быць і сінонімамі нейкага яшчэ аднаго бога ўрадлівасці. Рада была багіняй мудрасці і добрай парады.
Назавём некалькі багоў, якія шкодзяць чалавеку. Сярод іх найбольш вядомы Яшчур, які быз богам хвароб і эпідэмій. Яго імя да гэтага часу ўжываецца ў беларускай мове для абазначэння інфекцыйнага захворвання жывёлы. Паландра была багіняй усялякай шкоды, гніення і заразнай трасцы.
Да нас дайшлі імёены некалькіх багоў-апекуноў. Ужо ўпамінаўся бог пастухоў Волас-Вялес. Багіня Макоша называецца ў летапісах, але пра яе вядома няшмат. Думаюць, што яна была апякункай стрыжкі авечак і прадзення нітак. Ахоўнікам палёў быў бог Жыцень – бажаство восені, якога ўяўлялі ў вобразе худога маленькага старога з суровым тварам, трыма вачыма і валасамі з кудзелі.
Аб асаблівасцях ніжэйшых багоў – Леля, Дзеванны і Сіма – нічога невядома, іх імены сустракаюцца вельмі рэдка.
Пасля багоў міфічнай іерархіі некалькі слоў трэба сказаць пра ніжэйшых духаў, дэманаў і фей, чые імёны да гэтага часу сустракаюцца ў беларускім фальклоры. Шматлікія духі па-рознаму ставяцца да людзей: адны з іх прыхільныя да чалавека, другія – бясшкодныя, трэція – злыя. Яны традыцыйна жывуць у беларускіх сялібах.
Хатнік быў дамашнім духам. Яго ўяўлялі як барадатага і доўгавалосага чалавечка ў каптане, падпаясаным поясам. Ён уставаў рана і пужаў пеўня да таго часу, пакуль ён не пачынаў кукарэкаць і будзіць гаспадара, каб той ішоў на работу. Хатнік жыў на печы або пад печчу.
Хлеўнік быў злосным духам, які мучыў ноччу жывёлу ў хлеве, асабліва коней, ездзячы на іх вярхом жда знямогі. Ён баяўся сарок.
Чур, або Шчур, быў хатнім сямейным добразычлівыя духам, які ахоўваў капцы і межы родавых зямельных уладанняў. Беларускае заклінанне “Чур мяне?” – гэта зварот да Чура, каб ён абараніў ад нячычтай сілы. Назва Шчур паходзіць ад слова “прашчур” – далёкі продак. Ёсць падстава думаць, што Прашчур, або Чур – родавае бажаство, пачынальнік роду, які і пасля смерці ахоўвае свой род, сваю сям'ю. Яшчэ адзін дамашні добразычлівы дух – Дамасія. Гэта добра знаёмая еўрапейцам жаночая міфічная істота – фея.
Дзеля-Дзедка, дух агню, быў падобны на маленькага старэжнькага чалавечка памерам з ногаць вялікага пальца. <...> Дух Кон быў магутнай істотай, якая нагадвала фатаў у рымлян. Ён прадказваў будучыню ўсіх, нават багоў, а таму займаў ганаровае месца сярод міфічных істот. Лясун быў лясным духам, а Палясія ўшаноўвалася як апякунка вёскі.
Іншыя духі былі настроены менш добразычліва да чалавека. Так, Кадук – злосны дух, які прыносіць няшчасці. Копоа была магільным духам. Мара была злоснай істотай, яна заблытвала падарожнікаў і турбавала сонных. Начніцы – злосныя начныя чарцяняты. Злыдні – карлікі, якія прыносяць усе няшчасці. Чорт Перапалох – дух сполаху. Пра яго этнографы сабралі шмат замоў і заклінанняў. Трасца-Чухна – дух гарачкі (хваробы), тады як Змора – дэман, які насылае на сонных людзей кашмары.
Злыя істоты – гэта русалкі, злыдні, ваўкалакі і цмокі. Хоць некаторыя божаствы і духі, якія былі тут упамянуты, вядомы і іншым славянскім народам – у прыватнасці, Пярун, Дажбог, Вялес, Каляда і Сварог, – юольшасць з іх характеэрна толькі для беларускай міфалогіі. <...>
Вывучаючы беларускую міфалогічную спадчыну, можна з упэўненасцю сказаць, што яна далёка не бедная. Больш таго, усе божаствы, за выключэннем Перуна, былі ў асноўным мірнымі, а таму беларускі Алімп толькі адлюстрозваў характар беларускага народа. Аднак у продкаў беларусаў не было уніфікаванай міфалагічнай сістэмы. Блізкай да той, якую мы знаходзім у скандыназскай “Эддзе”, нямецкай “Песні аб Нібелунгах” або фінскай “Калевале”. Беларуская міфалогія захавалася фрагментарна, яе пазнейшае развіццё пазбаўлена сістэмнасці. Такое здарылася таму, што адбылася эвалюцыя рэлігійных вераванняў людзей ад монатэізму да адной з форм політэізму і пазней сталася вынікам моцнага зпадку язычніцтва пасля прыняцця хрысціянства. <...> [6, 75–82]. Начало документа
ДОХРИСТИЯНСЬКI ВІРУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
(Цит.: по: http://hram.kiev.ua/)
Митрополит Иларион – украинский ученый, политический и церковный деятель. Автор научных трудов по украинскому литературоведению, истории церкви, культуры.
1. Зложення мітології
<...> Звичайно, щоб говорити про українську дохристиянську мітологію, ми не маємо ще потрібного матеріалу, а той, що є, ще не опрацьований належно, – можемо говорити про мітологію всеслов`янську, і вже на її тлі виділювати й українську. Питання своєї мітології розроблені в нас мало, а цілих систем і зовсім нема, хоч матеріалу зібрано вже досить.
Як ішов розвій Київського Олімпу, знаємо мало. Треба думати, що він починався від єдиного бога Неба й Світла, і йшов до окремих богів природи, цебто окремі явища природи потроху уособлювалися й перетворювалися в окремих богів, – так постали, певне, боги: Перун, Даждьбог, Хоре, Велес і ін., а початковим богом був у нас може Сварог.
Слов`янська мітологія мало розвинена, і не відлилася в таку стройну систему, як, скажемо, мітологія грецька чи римська. Генеалогії, родоводу слов`янських богів, – не знаємо, – боги сильно плутаються між собою. Кидається в вічі, що в нас мало богинь, а Лада та Мокоша неясні.
У слов`ян балтійських, навпаки, мітологія була розвинена значно сильніше, як у інших. Слов`яни, а з ними й ми, були многобожниками; розуміння Одного Бога хоч і було в окремих одиниць, але маси того не знали.
Правда, у Початковому Літописі під 1114 р. (Іпат. ст. 200) знаходимо спробу дати на основі грецького Хронографа початкову генеалогію богів: «Прозваша й (його) Сварогом. І посем царствова син єго, іменем Солнце, єго же наричють Дажьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог», але вона сильно поплутана.
Кидається в вічі, що наші божества часом дуже неясні, – їхній антропоморфізм мало розвинений. Установлювати якусь хронологію чи доби в такій мітології немає ще можливості, і всяка наукова система її буде штучною, яка тільки здалека нагадуватиме правдиву стародавню.
Слов`янська мітологія досить убога, але все таки слов`яни дійшли до уособлення деяких своїх божків, і мали для них окремі назви. Персоніфікація наших божків помітно мала, – це головно природні сили та метеорологічні явища.
Наші боги були: 1. Уособлення сил природи, 2. Покровителі господарства, і 3. Покровителі і охоронці людського життя. Головніших богів було небагато, але богів другорядних усе ж таки було помітне число, тільки вони мали збірну назву: домовики, лісовики, польовики й т. ін. Для багатьох цих божків наші предки так і не склали назви, бо не глибоко персоніфікували їх.
Не було й остаточного певного родинного зв`язку поміж богами, так що боги наші не складали ясної родини, і майже про всіх їх ми не можемо певно сказати, чиї вони сини, чиї діти, й ким вони доводяться один одному. <...>
3. Стародавні назви богів
Для більшости назов богів були в нас свої імена, але старші й головніші боги мають назви стародавні, тепер для нас не завжди ясні, напр. Сварог, Хорс і ін. А що божі назви добре ввійшли в людську свідомість, на це вказує нам те, що в нас не мало топографічних імен мають своє походження від назви старих богів, напр. Турів, і такі інші, <...>.
Для етимологічного вияснення значення божих імен виставлено багато найрізніших теорій, – майже кожен учений давав свої пояснення, але задовільних і сталих пояснень ще й досі нема. Це могло б вказувати на глибоку старовину цих назв, таку, яку маємо в назвах наших річок, напр. Дніпро, Дністро й ін., а це вказувало б також і на глибоку старовину постання в нас цих богів. Кидається ще в вічі, що в наших народних піснях зовсім нема згадок про дохристиянських богів, – під впливом Церкви імена ці в піснях протягом віків зовсім таки позникали, бо були в явній разячій суперечності з новою дійсністю.
4. Володимирові боги
У всій розлогій старій Руській Державі за історичного часу головні боги були однакові як у Києві, так і по всіх більших інших містах: у Ростові, Новгороді, Володимирі й ін. Боги ці ввійшли і в правнодержавне життя, і, напр., у разі потреби в Києві присягали Перунові. Так само в разі умов з іншими державами, напр. з греками, кияни присягали своєму Перунові в присутності грецьких християн.
Проф. Е. Аничков у своїй цінній праці 1914 р.: «Язичество й древняя Русь» твердить, ніби в давній Україні-Русі було три релігії: 1. Князь і дружина головним своїм богом мали Перуна, 2. Купці, міщани признавали свого бога торгівлі, Велеса, «скотья бога», цебто бога маєтку, і 3. Простий народ цих богів не визнавав, але мав своїх божків. Коли Київський князь підбивав собі якого іншого народа, – то боги підбитого народу ставали в підлегле становище до головного бога князя.
«Володимирові боги», на думку Є. Анічкова, мали за мету політичного об`єднання племен Русі. Це були виключно княжо-дружинні військові боги, а на чолі їх стояв божок Перун. Спочатку Перун не був богом повселюдним, але, ставши самовладцем, кн. Володимир вивів своїх богів з укриття, і поставив їх у Києві на холмі, «вні Двора Теремного». На чолі цих богів був Перун, як головний Володимирів бог, і його він оточив іншими, богами підбитих народів: як князь стоїть на чолі всіх племен, так і його бог має бути головним богом для всіх підвладних племен. <...>