Зауважимо, що стаття 48 КК України не охоплює випадки, коли новим Законом скасовується кримінальна відповідальність за певне діяння. Тут йдеться не тільки про втрату суспільної небезпеки діяння, а й про втрату нормативної ознаки - протиправності.
У таких випадках для звільнення від кримінальної відповідальності підставою є стаття 5 КК України – «Зворотна дія Закону про кримінальну відповідальність у часі».
2.5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності
Якщо особа, яка вчинила злочин, протягом довгого часу, який визначається роками, не була притягнута до кримінальної відповідальності й одночасно не вчиняла нових злочинів (крім злочинів невеликої тяжкості), то припускається, що вона повністю або значною мірою втратила суспільну небезпеку. Насамперед - за рахунок того, що з плином часу діяння, яке нею було вчинене, втрачає суспільну небезпеку, а також за рахунок того, що тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину вона демонструє своє виправлення [18, 217].
Звідси й доцільність застосування покарання через значний проміжок часу стає проблематичним з точки зору досягнення його цілей. Крім того, з плином часу губляться або втрачають силу зібрані докази й тому правильне рішення справи судом стає або ускладненим, або взагалі неможливим.
Це обумовлює існування інституту давності кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Йому присвячена стаття 49 КК України, він встановлює певні диференційовані строки, після закінчення яких особа обов’язково (за винятком випадку, вказаного в частині 4 статті 49 КК України) звільняється від кримінальної відповідальності.
Згідно з частиною 1 статті 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання Вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п’ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п’ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Звернемо увагу на те, що строки давності починають спливати з дня вчинення злочину і закінчуються днем набрання Вироком законної сили.
Днем вчинення злочину для виконавця є день вчинення ним діяння (дії чи бездіяльності), для інших співучасників - день, коли була завершена їх злочинна діяльність. Днем вчинення триваючого злочину є день припинення виконання об’єктивної сторони (наприклад, зберігання зброї) складу триваючого злочину або закінчення перебування особи в злочинному стані, а днем вчинення продовжуваного злочину - день, коли було вчинено останній злочинний епізод.
Днем закінчення перебігу строку давності є день, коли згідно з нормами КПК України Вирок набрав законної сили. Якщо до цього моменту спливли зазначені вище строки давності, особа, що вчинила злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.
Ніякі слідчі або судові дії (притягнення як обвинуваченого, складання обвинувального висновку, призначення справи до судового розгляду, постановлення Вироку та час до набрання Вироком законної сили) не зупиняють і не переривають перебігу строку давності.
Закінчення строків давності й, отже, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з їх спливом, обумовлено певними вимогами. Ці вимоги полягають:
1) в тому, що особа не повинна ухилятися від слідства або суду;
2) в тому, що вона не повинна вчиняти нових злочинів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких (вчинення злочину невеликої тяжкості не впливає на перебіг давності).
В разі порушення вказаних вимог подальший перебіг давності зупиняється або переривається.
Згідно з частиною 2 статті 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. Йдеться про випадки, коли особа була попереджена про необхідність явки за викликом органу дізнання, слідчим, прокурором, суддею або їй обрано запобіжний захід, не пов’язаний із взяттям під варту, і вона, ігноруючи приписи вказаних службових осіб, скрилася з метою уникнути покарання. Ситуація, при якій особа, що вчинила злочин, невідома правоохоронним органам або підозрюється у вчиненні злочину, але ніяких вказівок про обов’язкову явку не отримала, на зупинення перебігу давності не впливає.
При ухиленні від слідства і суду перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання (частина 2 статті 49 КК України). Це означає, що в строк давності не враховується тільки строк, протягом якого особа ухилялася від слідства і суду. Час з моменту вчинення злочину і до початку ухилення від слідства або суду в строк давності зараховується.
Якщо ухилення від слідства і суду тривало щонайменше п’ятнадцять років і за цей час особою не було вчинено нового злочину (крім злочину невеликої тяжкості), вона в обов’язковому порядку звільняється від кримінальної відповідальності за винятком випадків, передбачених частиною 4 статті 49 та статтями 437-439 і частиною 1 статті 442 КК України (частина 5 статті 49 КК України).
Якщо ж особа, що вчинила злочин, незалежно від того, відома чи невідома вона органові дізнання, слідчому, прокурору чи суду, вчиняє до закінчення строків давності новий злочин (крім злочину невеликої тяжкості), перебіг давності переривається.
Згідно з частиною 3 статті 49 КК України обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.
Тобто в разі вчинення особою після першого злочину нового злочину (крім невеликої тяжкості) строк давності, що спливав з моменту вчинення першого злочину, вважається анульованим, юридично незначущим і починає спливати знову паралельно зі строком давності стосовно другого злочину. Така ж ситуація виникає щодо строків давності відносно двох перших злочинів при вчиненні третього. Строки давності стосовно кожного злочину не складаються і не поглинають один одного, вони спливають самостійно і незалежно один від одного.
Як зазначалося раніше, закінчення строків давності є імперативною (безумовною) підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Однак, у частині 4 статті 49 КК України передбачено виняток із цього положення, який полягає в дискреційному (факультативному) вирішенні питання.
Якщо після закінчення п’ятнадцятирічного строку давності буде виявлена особа, котра вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із Законом може бути призначено довічне позбавлення волі (сьогодні - це тільки посягання на життя, вбивство або замах на нього при обтяжуючих обставинах), питання про застосування давності вирішується судом.
Суд може прийняти рішення про застосування давності й звільнити особу від кримінальної відповідальності, а може не визнати за можливе застосувати давність. Але через те, що з моменту посягання на життя минуло понад п’ятнадцять років, довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк (тобто максимум – п’ятнадцять років позбавлення волі).
Нарешті, згідно з частиною 5 статті 49 КК України давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частиною 1 статті 442 КК України. Для осіб, які вчинили ці злочини (планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни; порушення Законів та звичаїв війни; застосування зброї масового знищення; геноцид) не існує строків давності кримінальної відповідальності, в тому числі й у виді довічного позбавлення волі у випадках, коли цей вид покарання передбачений у санкції відповідної статті.
Цей виняток з загальних правил, передбачених статтею 49 КК України, базується на положеннях Конвенції ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» ратифікованою Україною 25 березня 1969 року.
РОЗДІЛ 3. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності в кримінальному праві Росії
Інститут звільнення від кримінальної відповідальності відомий Російському кримінальному праву вже більше півстоліття. При цьому якщо враховувати, що на практиці звільнення від кримінальної відповідальності з тих або інших підстав (наприклад, у зв’язку з дійовим каяттям) існувало фактично на протязі всієї історії, то даний інститут бере свій початок ще із джерел зародження самої кримінальної відповідальності.
Сучасне законодавство не має легального поняття звільнення від кримінальної відповідальності, в тім, воно не давалося й у раніше діючому кримінальному законодавстві, що, однак, не заважає нам дати таке поняття самостійно.
Найпростіше визначення, яке можна дати, ґрунтуючись на аналізі статей 75-79 КК РФ і сучасної юридичної думки, є таким: звільнення від кримінальної відповідальності - відмова держави від негативної оцінки дії особи, що скоїла злочин.
Як підкреслюють дослідники: «Звільнення від кримінальної відповідальності тоді можна визнати обґрунтованим і справедливим, коли воно не перешкоджає охороні прав і свобод особи, усього правопорядку від злочинних зазіхань і разом з тим сприяє виправленню винної особи, попередженню здійснення нових злочинів, іншими словами, коли воно відповідає завданням кримінального законодавства й дозволяє досягти цілей покарання без його реального застосування» [19, 563].
Отже, звільнення від кримінальної відповідальності - це по суті своєї відмова від винесення державного осудження особі, що скоїла злочин, і виражається воно в припиненні кримінальної справи до винесення судом обвинувального Вироку.