КПК України передбачає додаткову гарантію законності й обґрунтованості закриття справи. Це – роз’яснення обвинуваченому правових засад прийняття цього рішення та можливості заперечувати проти нього. Але дана процедура поверхово регламентована у КПК України. У частині 3 статті 7-1 КПК України говориться: «Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі провадження по справі продовжується у звичайному порядку» [8, 7-1]. Яким чином повинно відбуватися таке роз’яснення, які правила проведення такої дії, - ці питання не врегульовані у КПК України, що призводить до помилок та порушення прав громадян. За змістом Закону слідчий має провести процесуальну дію, при якій обвинуваченому роз’яснюються його права та складається відповідний протокол через закриття кримінальної справи на підставі статті 72 КПК України. Разом з тим без уваги залишена стадія порушення кримінальної справи. На думку автора курсової роботи, цю прогалину треба усунути. Якщо, наприклад, особа з’явилася з повинною та повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду, то чи доречно порушувати кримінальну справу, а потім її закривати на підставі статті 72 КПК України ?
У КПК України слід передбачити правило про право суду не тільки закривати кримінальні справи, але й відмовляти у їх порушенні, якщо є підстави, передбачені статтею 45 КК України, та особа добровільно з’явилася з повинною про вчинений злочин до органів досудового розслідування, прокурора або суду.
Дійове каяття як самостійна підстава звільнення від кримінальної відповідальності, згідно зі статтею 45 КК України, застосовується тільки до осіб, які вчинили злочин невеликої тяжкості. Однак, автор курсової роботи вважає, що поширення цієї статті на ненасильницькі злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, сприяло б більш активному та зацікавленому співробітництву осіб, які вчинили ці злочини, з органами досудового слідства, реальному відновленню порушених такими злочинами прав громадян, суспільства та держави.
Згідно зі статтею 45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Встановлення наявності всіх перелічених обставин на будь-якій стадії кримінального процесу зобов’язує відповідний орган направити справу до суду, а суд зобов’язаний прийняти рішення про закриття кримінальної справи [9, 72].
Цей вид звільнення фактично є констатацією втрати особою суспільної небезпеки, а отже, й недоцільності доведення справи до постановлення Вироку. Наявність цієї норми дає можливість досягти повного відшкодування збитків та інших наслідків злочину, а також забезпечити його всебічне розкриття.
Закон каже про можливість застосування цього інституту тільки при вчиненні особою вперше злочину невеликої тяжкості (поняття злочину невеликої тяжкості дається в частині 2 статті 12 КК України).
Вчинення злочину впершеозначає, що до цього моменту особа не вчинила жодного злочину, відносно якого б не закінчилися строки давності або у неї не була б погашена чи не знята судимість. Інакше застосування статті 45 КК України неможливе.
Прикладом злочинів, за вчинення яких особа має бути звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, вказаними у статті 45 КК України, є порушення законодавства про захист рослин (стаття 247 КК України), незаконне перетинання державного кордону (частини 1 і 2 статті 331 КК України).
Щире каяття особи може полягати у її явці з повинною, визнанні себе винною у пред’явленому обвинуваченні, висловленій готовності понести покарання, публічному вибаченні перед потерпілим.
Активне сприяння розкриттю злочинуможе полягати у повному і достовірному свідченні відносно обставин вчинення злочину, сприянню виявлення всіх співучасників, знарядь і засобів вчинення злочину.
Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкодимає полягати у задоволенні претензій фізичних і юридичних осіб з приводу наслідків вчиненого злочину. Це може бути ремонт пошкоджених речей, передача тотожних речей замість знищених або їх грошового еквівалента, оплата витрат на лікування потерпілого [10, 410].
Усі вказані дії повинні бути вчинені добровільно, що не виключає впливу близьких осіб або працівників правоохоронних органів.
Виконання всіх вимог, розглянутих вище, не завжди можливе, та й не завжди потрібне, щодо конкретної справи. Так, характер злочину може виключати наявність потерпілої особи, у справі може бути не завдано збитків або шкоди. Злочин може бути розкритий раніше, ніж особа, яка вчинила злочин, змогла сприяти в цьому. Це не виключає застосування статті 45 КК України. Але якщо особа не виконала всіх вимог, які вона повинна була і могла виконати, її звільнення від кримінальної відповідальності неможливе (не повідомила про наявність співучасника, не відшкодувала завдані збитки).
2.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим
Згідно зі статтею 46 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
І в даному разі наявна повна або значною мірою втрата особою суспільної небезпеки, що робить недоцільним доведення справи до постановлення Вироку.
Поняття злочину невеликої тяжкості, вчинення його вперше, а також відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди - аналогічні розглянутим у попередньому питанні курсової роботи.
Крім відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди особа повинна ще примиритися з потерпілим (потерпілими, якщо їх декілька).
Потерпілимє фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. При застосуванні розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності потерпілий має бути таким, що здатний самостійно приймати рішення. Треба вважати, що ним не може бути малолітня особа або особа, яка має психічну хворобу. В такому разі не виключається примирення з представником потерпілого.
Характерними злочинами стосовно розглядуваного виду звільнення можуть бути погроза вбивством (частина 1 статті 129 КК України), порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами [11, 286].
Примиренняозначає, що потерпіла особа повністю вибачає винній особі вчинене нею діяння, не має до неї будь-яких претензій і просить в письмовій формі державні органи і суд закрити справу. Мотиви примирення можуть бути будь-які.
Ініціатива примирення може походити як від винної особи, так і від потерпілої, а також від третіх осіб, але головним є те, що потерпілий добровільно погодився на примирення, не зазнаючи ніякого психічного тиску. Примирення не дає підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, якщо не відшкодовані завдані збитки або не усунена заподіяна шкода (скажімо, в угоді про примирення винна особа обіцяє відшкодувати збитки у майбутньому).
Встановлення наявності всіх вказаних в Законі обставин зобов’язує суд на будь-якій стадії кримінального процесу до обов’язкового прийняття рішення про закриття кримінальної справи [12, 8].
Згідно з частиною 1 статті 27 КПК України, справи про злочини, передбачені статтею 356 КК України, щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого. Такі справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Ця процесуальна підстава для примирення не охоплюється статтею 46 КК України. Вона існує окремо і незалежно від підстав звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених у статті 46 КК України.
2.3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки
Згідно з частиною 1 статті 47 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялась, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є дискретним (факультативним), тобто його ініціювання залежить від рішення прокурора або слідчого за згодою прокурора, а також судді, який приймає остаточне позитивне або негативне рішення, керуючись обставинами справи.
У справі обов’язково має бути клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу особи на поруки, прийняте на загальних зборах (стаття 10 КПК України).
У клопотанні повинно бути відображено зобов’язання колективу контролювати поведінку особи, взятої на поруки, і вести щодо неї виховну роботу [13, 412].
Йдеться саме про колектив (принаймні його більшість), а не про якусь громадську організацію (наприклад, профспілку).
Підприємство, установа, організація може бути будь-якої форми власності. Кількість членів колективу Закон не обмежує, але очевидно, що він має складатися щонайменше з декількох десятків людей.
Сказане обумовлює можливість вирішення питання про передачу на поруки особи, яка вчинила злочин як невеликої, так і середньої тяжкості (за останній може бути згідно з частиною 3 статті 12 КК України передбачене покарання до п’яти років позбавлення волі).