Контрольна робота з господарського права
Зміст
1. Захист прав та інтересів господарюючих суб’єктів
1.1 Правові гарантії господарської діяльності
1.2 Врегулювання господарських спорів без звернення до суду
1.3 Захист прав та інтересів суб’єктів господарювання господарськими судами
2. Господарські зобов’язання
2.1 Поняття та види господарського зобов’язання
2.2 Виконання ГЗ
2.3 Припинення ГЗ
3. Загальні положення про договори (господарські договори)
3.1 Поняття та особливості господарського договору, його предмет та зміст
3.2 Форма договору та порядок його укладання
3.3 Види договорів
Список літератури
Захист як суспільних, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами.
Державні гарантії прав та інтересів господарюючих суб’єктів можна поділити на загальні та майнові. Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб’єктам господарювання, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм господарювання та форм власності, однакові права та створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних та інших ресурсів.
Майнові гарантії підприємств та інших суб’єктів господарювання полягають в тому, що держава шляхом прийняття відповідного законодавства гарантує недоторканість їх майна та забезпечує захист прав власності.
Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов’язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
Передбачені діючим законодавством способи захисту права власності поділяють на майново-правові та зобов’язально-правові.
Майново-правові способи спрямовані на захист від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких інших осіб. Одним із них є витребування майна з чужого незаконного володіння (виндикація).
Виндикаційний позов - це позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Власник також може подати до суду позов про усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням володіння (негаторний позов). Підставою для такого позову є порушення, яке перешкоджає власнику здійснювати свої права користування та розпорядження майном.
Зобов’язально-правові способи захисту права власності застосовується, якщо є зобов’язальні, в т. ч. договірні, відносини між власником і особою, яка безпідставно утримує майно (наприклад, коли орендар не повертає орендодателю-власнику його майно по закінченні строку договору оренди).
Гарантії держави спрямовані на захист прав не тільки від неправомірної дії юридичних або фізичних осіб, але й від таких дій самої державою. Жоден державний орган не вправі втручатися у здійснення власником, а також особами, які хоча і не є власниками, але володіють майном на праві повного господарського відання чи оперативного управління їх правомочностей по управлінню, користуванню та розпорядженню своїм майном, або встановлювати непередбачені законодавчими актами України додаткові обов’язки чи обмеження.
Державні органи несуть майнову відповідальність за збитки, завдані їх неправомірним втручанням у здійснення власником правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню майном.
Для окремих категорій спорів законодавством встановлюється спеціальний механізм їх досудового врегулювання, передбачений розділом ІІ ГПК України. За загальним правилом порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК, якщо інший порядок не встановлено діючим законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.
Більшість спорів може бути передано на вирішення господарського суду без досудового врегулювання, оскільки у відповідності до статті 5 ГПК сторони в обов’язковому порядку вживають заходи досудового врегулювання тільки господарських спорів, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку, договору, заснованому на державному замовленні, а також у випадках, якщо це прямо передбачено умовами договору між сторонами.
Для тих господарських спорів, відносно яких передбачена процедура досудового регулювання, сторони можуть звертатися за захистом своїх прав та законних інтересів в господарський суд лише після того, як контрагенту була надіслана претензія, яку він або відхилив, або не дав на неї відповідь у строк, встановлений діючим законодавством. Такий порядок можна вважати своєрідним інструментом саморегуляції господарського обігу, вихованням законослухняності та дисциплінованості підприємців.
Підприємства та підприємці, чиї права та законні інтереси порушено, повинні з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів, звернутися (у випадках, передбачених ст.5 ГПК) до нього з письмовою претензією. Вимоги до змісту та форми претензії визначені статтею 6 ГПК.
Право на пред’явлення претензії - це суб’єктивне право, а відповідь на претензію в установлений строк - обов’язок.
Законодавством встановлено 2 види строків розгляду претензій: загальний та спеціальний. За першим претензія підлягає розгляду в місячний строк, який має відлік від дня її отримання. За другим, коли обов’язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виробником; претензії, пов’язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом 2-х місяців.
Стаття 8 ГПК встановлює відповідні вимоги щодо форми та змісту відповіді на претензію.
Основним способом захисту прав та інтересів громадян, підприємців, підприємств є судовий захист, який здійснюється від імені держави. Правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарськими судами.
Порядок розгляду справ та інші питання судової процедур визначаються у ГПК України.
Господарський суд, здійснюючи правосуддя, повинен забезпечити повний, об’єктивний та всебічний розвиток справи, при цьому підприємству або підприємцю як стороні у спорі надані відповідні процесуальні права та покладені процесуальні обов’язки, передбачені статтею 22 ГПК.
Результатом судового вирішення будь-якого господарського спору є судове рішення, яке постановляється іменем України і являє собою категоричне та обов’язкове до виконання веління, в якому реалізується авторитет і сила судової влади.
Рішення господарського суду вступає в законну силу через 10 днів від дня його прийняття, а у випадках, якщо в судовому засіданні було оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення, воно вступає в силу по закінченню 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого у відповідності до вимог статті 84 ГПК.
Надійний захист прав та охоронюваних законом інтересів господарюючих суб’єктів забезпечує встановлений законодавством порядок перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, в ході яких перевіряється законність та обґрунтованість прийнятих господарськими судами попередніх інстанцій рішень, ухвал та постанов.
Перегляд рішень в апеляційному порядку регулюється розділом ХІІ ГПК, в касаційному порядку - розділом ХІІ-1 ГПК, перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним судом України - розділом ХІІ-2 ГПК, перегляд рішень ухвал, постанов господарського суду за ново виявленими обставинами - розділом ХІІІ ГПК.
Важливим елементом захисту прав підприємств та підприємців є ефективна робота правового механізму виконання судових рішень. У зв’язку з цим велике значення для всіх суб’єктів, в т. ч. і господарюючих, має виконавче провадження, яке є останньою завершальною стадією судового процесу. Основні положення про порядок виконання рішень господарських судів, ухвал та постанов регламентуються розділом ХIV ГПК.
Господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктами господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у т. ч. боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, списати гроші, надати інформацію тощо) або утриматись від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у т. ч. кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Господарські зобов’язання можуть виникати:
Безпосередньо з закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність;