Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Окремі види застав:
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.
Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.
Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.
Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.
Кредитор, який притримує річ у себе, зобов’язаний негайно повідомити про це боржника.
Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.
Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.
До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї.
Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.
Завдаток - грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.
Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.
У разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Як і будь-яке правовідношення господарське зобов’язання припиняється за наявності певних правоприпиняючих юридичних факторів, які й складають підстави припинення зобов’язання.
Господарське зобов’язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.
У разі якщо зобов’язана сторона належним чином виконала одне з двох або кількох зобов’язань, щодо яких вона мала право вибору (альтернативне зобов’язання), господарське зобов’язання припиняється виконанням.
Господарське зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Господарське зобов’язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов’язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов’язання.
Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.
Господарське зобов’язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов’язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов’язання.
Господарське зобов’язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі. Зобов’язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.
Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.
У разі неможливості виконання зобов’язання повністю або частково зобов’язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов’язану сторону від відповідальності за невиконання зобов’язання відповідно до вимог закону.
Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб’єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов’язанням.
У разі неспроможності суб’єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб’єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб’єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов’язань за його участі.
Договір є основною підставою виникнення зобов’язально-правових відносин, який встановлює певні суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки для сторін, що його уклали. Отже, договір можна визначити як волевиявлення двох або кількох сторін про встановлення, зміну або припинення правовідносин.
Майново-господарські зобов’язання, які виникають між СГ і не господарюючими суб’єктами-юридичними особами, на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.
Кабінет Міністрів Країни, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам господарювання орієнтовні умови договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках, затверджувати типові договори.
Укладення ГД є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язковим для СГ у випадках, передбачених законом або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій СГ чи органу державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні ГД сторони можуть визначати зміст договору на основі:
Вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, щ не суперечать законодавству;
Примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором або доповнювати його зміст;
Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
Договору-приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Характерними ознаками господарського договору є:
Те, що ін укладається між суб’єктами господарської діяльності або за їх участю. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність досягнення суб’єктами господарювання відповідного статусу шляхом державної реєстрації та інших відповідно пов’язаних дій;
Оскільки метою (і основною ознакою) господарської діяльності зазвичай є отримання прибутку, договір, щоб відповідати визначенню у господарській діяльності повинен основною метою мати отримання винагороди, тобто бути оплатним;
Спори з приводу укладання, виконання і розірвання таких договорів вирішуються спеціалізованими судовими органами - господарськими судами.
Предметом ГД завжди є певна дія, але ця дія повинна бути тільки правомірною, якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.
Для виникнення договору необхідна воля сторін, що його укладають. Ця воля повинна співпадати, тобто волевиявлення сторін знаходить свою реалізацію в досягненні згоди між ними, але для виникнення самого договору досягнення згоди ще не достатньо. Згода має бути виражена в певній формі (усній, краще письмовій, інколи нотаріально завіреній).
Отже, для виникнення договору необхідні такі умови (умови дійсності договору):
1. Законність дії
2. Волевиявлення сторін
3. Дотримання встановленої законом форми договору
4. Правоздатність і дієздатність сторін
Змістом будь-якого договору є права і обов’язки сторін, які характеризуються його умовами.
Розрізняють істотні, звичайні і випадкові умови договору.
Істотні - це такі умови договору, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотними є ті умови договору, які визначені такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін досягнуто згоди.
Звичайні - це ті, які передбачаються самі по собі, наприклад місце виконання договору. Ці умови не обов’язково повинні бути включені до договору. Якщо вони не включені до договору, тоді є загальна норма цивільного кодексу. Якщо ж сторони забажають встановити інше місце виконання договору, то це має бути обговорено в договорі.