З акту управління господарською діяльністю;
З господарського договору ті інших угод;
Внаслідок заподіяної шкоди суб’єкту або суб’єктам господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єкта господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
У результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Зміст господарського зобов’язання - сукупність суб’єктивних прав та обов’язків учасників відносин по організації господарської діяльності, безпосередньому її здійсненню.
Основними видами ГЗ є майново-господарські та організаційно-господарські зобов’язання.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути СГ, визначені як такі Господарським кодексом, негосподарюючі суб’єкти-юридичні особи, а також органи державної влади, місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Якщо майново-господарське зобов’язання виникає між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами-юридичними особами, зобов’язаною та управненою сторонами зобов’язання є відповідно боржник і кредитор. Зобов’язання майнового характеру, що виникають між суб’єктами-громадянами не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.
Суб’єкти господарювання у випадках, передбачених Господарським кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов’язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (наприклад, благодійництво). Такі зобов’язання не є підставою для вимог щодо їх обов’язкового виконання.
Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Організаційно-господарські зобов’язання можуть виникати між:
СГ і власником, який є засновником даного суб’єкта або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією щодо цього суб’єкта;
суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариства;
суб’єктами господарювання у разі, якщо один з них є щодо іншого дочірнім;
в інших випадках, передбачених законодавством або установчими документами суб’єкта господарювання.
Існують також публічні зобов’язання суб’єктів господарювання.
Вони полягають у тому, що суб’єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб’єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов’язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.
Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов’язкові для сторін публічного зобов’язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов’язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.
Види зобов’язань розрізняють також за підставами виникнення, за співвідношенням прав та обов’язків сторін, з урахуванням особливостей їх об’єктивного та суб’єктивного складу.
І. За підставами виникнення:
договірні;
позадоговірні.
Договірні виникають з договорів.
Позадоговірні - внаслідок заподіяння шкоди, з безпідставного придбання або збереження майна.
ІІ. За співвідношенням прав та обов’язків суб’єктів зобов’язань:
односторонні (одна сторона має тільки права, а інша - тільки обов’язки, наприклад, по зобов’язанням, що виникають внаслідок заподіяння шкоди);
двосторонні (кожен з учасників має як права, так і обов’язки, наприклад за договором поставки).
ІІІ. В залежності від визначеності предмету виконання:
однооб’єктні (предметом є конкретно-визначена дія, наприклад, у зобов’язанні внаслідок заподіяння шкоди боржник зобов’язаний відшкодувати збитки в натурі, а саме надати річ такого ж роду і якості або виправити пошкодження);
альтернативні (боржнику надається право вибору однієї з кількох дій або передачі одного з кількох предметів, передбачених договором чи законом, наприклад в бартерних угодах юридичні особи нерідко оговорюють декілька видів майна; у випадку неможливості надати кредитору один його вид боржник зобов’язаний передати вид майна, передбачений договором).
IV. За характером взаємозв’язку один з одним:
основні;
додаткові (залежать від основних; обслуговують основні зобов’язання, частіше за все у вигляді гарантій та забезпечувальних засобів, а тому автоматично припиняються з припиненням основних зобов’язань).
V. В залежності від сукупності прав та обов’язків, які властиві суб’єктам господарських відносин:
прості (сторони пов’язані одним правом і одним обов’язком);
складні (якщо прав та обов’язків більше).
Класифікація господарських зобов’язань може бути і за їх суб’єктним складом.
Суб’єкти (сторони) господарсько-договірного зобов’язання виступають в якості кредитора (управнена сторона) та боржника (зобов’язана сторона). В деяких зобов’язаннях може бути декілька кредиторів та декілька боржників. В таких випадках мова йде про зобов’язання з множинністю осіб. Враховуючи те, що боржник у зобов’язанні виконує свій обов’язок (борг) перед кредитором, то і множинність боржників називається пасивною, а зобов’язання - з пасивною множинністю. На відміну від боржника кредитор проявляє активні дії по витребуванню (отриманню) боргу, а тому множинність кредиторів називається активною, а зобов’язання - з активною множинністю.
Виконання господарського зобов’язання боржником полягає у здійсненні ним тих дій, які повинні бути здійснені у відповідності зі змістом зобов’язання. Виконання зобов’язання може виражатись і в утриманні від здійснення певних дій, якщо саме воно складає обов’язок боржника.
Діюче законодавство передбачає 2 принципи виконання зобов’язань:
1) принцип належного виконання;
2) принцип реального виконання.
Принцип належного виконання встановлює, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином у відповідності з умовами зобов’язання (договору, вимогами закону), а при відсутності цих умов та вимог - у відповідності з вимогами, які зазвичай пред’являються.
Принцип реального виконання є логічним розвитком першого і означає недопустимість заміни того, що зобов’язаний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і сплати неустойки. Сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків не звільняють боржника від виконання обов’язку в натурі.
Під способами забезпечення виконання зобов’язань слід розуміти передбачені законом або договором спеціальні засоби, покликані додатково стимулювати боржника до належного виконання ним свого зобов’язання, а у випадку невиконання, служить засобом задоволення законних вимог кредитора. Систему способів забезпечення виконання зобов’язань складають
неустойка, порука, гарантія, заставоа, притримання, завдаток.
Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Гарантія. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Застава В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).