Закон зобов'язує особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суддю до першого допиту обвинуваченого та підсудного роз'яснити йому право мати захисника.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час розв'язання справ у судах та інших державних органах діє адвокатура (ст. 59 Конституції).
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Відмову від захисника не може бути прийнято:
- у справах осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочину віці до 18 років;
- у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист;
- у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
- під час провадження справи про застосування примусових заходів медичного характеру;
- коли санкція статті, за якою кваліфікують злочин, передбачає довічне ув'язнення.
Суд, слідчий і особа, яка проводить дізнання, не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст. 22 КПК).
Обвинуваченому гарантовано право знати, в чому його обвинувачують; давати показання або відмовитися давати показання; подавати докази, заявляти клопотання й відводи; подавати скарги; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства з усіма матеріалами справи (ст. 43 КПК). Особу вважають невинуватою у вчиненні злочину й не можуть піддати кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції).
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачать на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну й моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
2. Поняття судової системи, її основні ознаки
Судова система становить сукупність усіх судів держави, що здійснюють судову владу.
Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, що складається із загальних та спеціалізованих судів.
Відповідно до ст. 125 Конституції України та ст. 18 Закону “Про судоустрій України” до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.
Судова система загальних судів складається з трьох ланок:
1. Місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів.
2. Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово - Морських Сил; Апеляційний суд України.
3. Верховний суд України.
Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів Загальної юрисдикції.
Система господарських судів складається з чотирьох ланок:
1. Місцеві господарські суди.
2. Апеляційні господарські суди.
3. Вищий господарський суд.
4. Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).
Діяльність ланок судової системи визначається тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи. Судова інстанція – це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядаються у першій інстанції, другій інстанції – апеляційній та третій інстанції – касаційній. Справи можуть переглядатися в порядку виключного провадження.
Суди загальної юрисдикції утворює і ліквідує Президент України відповідно до Закону “Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою вищого спеціалізованого суду.
Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України й своїм найменуванням.
Висновки
Судову систему України представляють суду, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно - територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.
Місцеві суди як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків цивільних і кримінальних справ.
Верховний Суд України розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку.
Конституція України (ст.129) визначає такі основні засади судочинства: 1)законність; 2)рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3)забезпечення доведеності вини; 4)змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5)підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6)забезпечення обвинуваченому права на захист; 7)гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8)забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9)обов’язковість рішень суду. Засади здійснення судочинства тісно взаємопов'язані й у сукупності становлять єдину систему.
Література
1. Конституція України.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України.
3. Цивільно-процесуальний кодекс України.
4. Господарсько-процесуальний кодекс України.
5. Закон України “Про судоустрій України” від 07.02.2002 р.
6. Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992 р.
7. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.04р.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”// Постанови Пленуму Верховного суду України (1995-1998). – К., 1998.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 4 (зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 03.12.1997р. № 12)” Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” // Там само.
10. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.
11. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. – М., 1998.
12. Григор'єва Л.І. Принцип незалежності судової влади та гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - № 4.
13. Гротграйн Э. Статья 6 Европейской конвенции по правам человека: Право на справедливое судебное разбирательство. – Страсбург, 1994
14. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ,-Юрінком Інтер.- 2004.- с. 69 –95.
15. Організація судових та правоохоронних органів. Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти/ І.Є Марочкін, В.В.Афанасьєв, В.С.Бабкова та ін., За ред. І.Є Марочкіна, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. – Харків: Право, 2000.
16. Стефанюк В.С., Лукашова Н.П. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами// Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 2. – С. 36-38.
17. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб./ В.С. Ковальський, В.Т.Білоус, С.Е.Демський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
18. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м.Харків/ Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с.
19. Тертышник В.М. Конституционные принципы правосудия правового государства// Концепция развития законодательства Украины. – Киев, 1996. – С. 105-106.
20. Шишкін В.І. Змагальність – принцип судочинства в демократичному суспільстві// Право України. – 1999. - № 12.
21. Шишкін В.І. Диспозитивність – принцип судочинства.// Право України. – 1999. - № 16.