В области научных исследований. Для ученых важнейшим преимуществом информационной магистрали является возможность получать, распространять научную информацию и обмениваться ею быстрее и в более широком масштабе.
В области окружающей среды. Тут важным есть создание Глобальных систем наблюдений для экологического мониторинга, а также возможность прогнозирования бедствий и катастроф и борьбы с их последствиями.
В области культуры. Доступ к культурной продукции и услугам мультимедия через информационные магистрали обеспечит каждому неограниченные возможности для приобщения к мировой культуре во всем ее многообразии.
Средства массовой информации. Интерактивное телевидение и мультимедия открывают перспективы не только для развлекательных, но для учебных и культурных программ. Очевидные преимущества получают информационные агенства, которые могут более еффективно готовить и распространять новости.
Новые проблемы
Центральная проблема, возникающая с построением информационного общества, связана с тем, как будет эволюционировать «право на комуникацию» в цифровом мире. Вопрос о доступе связан не только с физическим наличием и стоимостью тех или иных услуг, но и с обеспечением того, чтобы потребитель мог пользоваться услугами при минимальном уровне грамотности. В мире информации и коммуникации имеется существенный риск изоляции населения, проживающего в неблагоприятных условиях.
Другим важным аспектом является поддержание языкового и культурного многообразия в информационном обществе. Например, 90 % баз данных в Интернете представлено на английском языке.
Существуют также серьезные этические и правовые проблемы. К их числу относятся следущие: конфиденциальность информации, регламентация содержания информации, компьютерное пиратство и другие.
Воздействие компьютерной технологии на личность и ее социальное поведение также носит противоречивый характер.
Роль ЮНЕСКО
ЮНЕСКО в соответствии со своим Уставом призвана способствовать «сближению и взаимному пониманию народов путем использования всех средств информации», помогать «сохранению, увеличению и распространению знаний».
С наступлением информационного века эти задачи не только сохранили свою актуальность, но и приобрели новую остроту. При условии обеспечения всеобщего доступа – независимо от расы, национальности, пола, местонахождения, рода занятий или социального статуса – информационные и коммуникационные технологии могут способствовать развитию действительно в интересах человека.
Упомянутые концептуальные основы находят свое отражение в нынешней Среднесрочной стратегии ЮНЕСКО (1996-2001 гг.), в которой предусматривается, что Организация во взаимодействии с системой Организации Объединенных Наций и международным сообществом в целом будет:
в рамках функции международного интелектуального сотрудничества
· поощрять и развивать анализ социального воздействия информационных технологий;
· способствовать розработке международной политики по развитию информационных магистралей;
· содействовать международной дискуссии по вопросам прав человека в грядущий информационный век;
· содействовать развитию международного анализа основных этических и культурных проблем в связи с информационными магистралями;
· участвовать в процессе пересмотра авторского права и конвенции об интелектуальной собственности;
· поощрять создание и распространение методов обработки информации;
в рамках функции технического содействия
· оказывать помощь государствам-членам в разработке национальной политики и стратегий в целях оптимального использования информации;
· содействовать использованию информационных сетей и новаторских технологий мультимедия для стимулирования развития в областях компетенции Организации.
До прийняття 4-ї Великої Програми, ЮНЕСКО працювало над проблемами комунікації, інформації та телематики в рамках інших програм.
Основою 4-ї Великої Програми ЮНЕСКО є:
1. Програма IV.I ЮНЕСКО;
2. Проект ЮНЕСКО «Етнічні та соціокультурні проблеми нового інформаційного суспільства;
3. Програма IV.II ЮНЕСКО.
Таким чином, 4-а Велика Програма ЮНЕСКО складається з трьох частин, в кожній з яких узагальнено та глибше опрацьовано основні принципи вище перелічених документів ЮНЕСКО.
В Програмі IV.I ЮНЕСКО в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО простежуються наступні проблеми:
1) захист свободи слова та захист преси;
2) забезпечення розвитку незалежних ЗМІ;
3) сприяння розвитку незалежних радіомовних ЗМІ;
4) запевняти країни-члени організації фінансово та технічно допомогати утворенню радіомовних організацій;
5) сприяння поширенню освітньої та культурної задачі ЗМІ;
6) збільшення ролі жінок в роботі ЗМІ, особливо шляхом допомоги розширенню мережі WOMMED/FEMMED;
7) продовження допомоги впровадженню та розвитку на регіональному рівні Програми «Пам’ять Світу»;
8) полегшення доступу до інформації широким колам населення;
9) допомога країнам-членам організації формулювати національну та регіональну політику розвитку інформаційних технологій;
10) провадження підтримки ініціатив країн-членів в галузі інформації та комунікації;
З Проекту «Етнічні та соціокультурні проблеми нового інформаційного суспільства» в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО закладені наступні проблеми:
1. стимулювання відображення соціокультурних надбань суспільства у впровадженні нових технологій та всілякому розвитку кіберпростору;
2. збирання та аналіз даних, аналізів та різноманітних досвідів, що стосуються культурних та освітніх аспектів в інформаційному суспільстві, що з’являється.
3. З Програми IV.II ЮНЕСКО в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО взято наступні проблеми:
4. продовження підтримки і розвитку проектів, що стосуються комунікації;
5. участь у підготовці професіоналів з комунікації і допомога розширенню мережі ЮНЕСКО з комунікації (ORBICOM);
6. підтримка розвитку загальнонаціональних ЗМІ;
7. підтримка та заохочення розвитку та розповсюдження виробництва, на національному та на міжнародному рівнях, аудіовізуальної продукції з країн, що розвиваються;
8. підтримка розвитку бібліотечних та інформаційних послуг;
9. сприяння проведенню міжнародних зустрічей, брифінгів з питань інформації та комунікації;
10. допомога впровадженню найкращих проектів з модернізації найвідоміших у світі бібліотек;
11. сприяння модернізації архівних послуг;
12. сприяння впровадженню електронних мереж;
13. збільшення ролі Організації, у рамках її компетенції, в прийнятті програм з інформації та комунікації та співробітництво з іншими Організаціями у рамках їх основних програм з інформації та комунікації;
14. участь у підготовці спеціалістів і користувачів комп’ютерної техніки.
У відповідності із концепцією "вільного потоку інформації", проголошеною ЮНЕСКО наприкінці 1989 років, був прийнятий середньостроковий план на 1990-1995 роки – "Комунікація на службі людству". Він містить такі 4 основні мети:
1) інвестиції в інфраструктуру, збільшення та модернізація комунікативних мереж у країнах, що розвиваються;
2) підготовка людських ресурсів, віддання пріоритетів освіті, відповідній технології та прикладним дослідженням;
3) підготовка праць з проблем соціокультурного впливу комунікаційних медіа та нових технологій на культурну ідентичність народів;
4) розвиток програм, націлених на освіту тих, хто користується комунікаційними медіа, з метою навчити їх критично орієнтуватись в отриманій інформації і вміти зробити відбір її, щоб зреагувати на можливі маніпуляції і захистити свої права громадян.[1]
В рамках цього середньострокового плану була прийнята Нова стратегія в галузі комунікації, основними положеннями якої є:
· сприяння вільному, більш широкому та збалансованому розповсюдженню інформації як на міжнародному так і на національному рівнях;
· розвиток всіх засобів, що можуть укріпити позиції країн, що розвиваються в світових інформаційних потоках.
З метою їх реалізації ЮНЕСКО та ООН провели 4 семінари: у м. Віндхук (Намібія, 1991 рік), Алма-Ата (Казахстан, 1992 рік), Сантьяго (Чілі, 1994 рік), Сана (Йемен, 1996 рік), Софія (Болгарія, 1997 рік). Результатом цих семінарів стало прийняття декларацій, які мали схожий зміст і спільну мету: сприяння незалежним і плюралістичним засобам масової інформації відповідно у Африці, Азії, Латинській Америці та Карибському регіоні, арабських державах, країнах Центральної та Східної Європи.
Учасники семінарів, посилаючись на Загальну декларацію прав людини, що проголошує право на інформацію одним із основних прав людини та принципи "вільного потоку інформації", проголошені у 1989 році, наголошували, що свобода преси, як складова частина свободи слова, є одним із головних елементів сучасної демократії, і тому підтримка незалежної, плюралістичної та вільної преси суттєво необхідна для демократичного та економічного розвитку будь-якої країни. Висвітлюючи реальні факти обмеження діяльності журналістів у світі (наприклад, в Африці, щонайменше 17 журналістів, за даними Віндхукської декларації, утримуються у в'язницях, 48 були вбиті в період 1969-1990 рр.), створення урядом штучних бар'єрів на шляху їх діяльності: обмеження закупівлі паперу, цензура, системи ліцензування та контролю, учасники закликали світове співтовариство в особі Генеральної Асамблеї ООН, а також Програми розвитку ООН (ПРООН), ЮНЕСКО та Міжнародної програми розвитку комунікацій (МПРК):