Основные формы внешнеэкономических связей Украины (стр. 3 из 4)
У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Промисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для сплати зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати інших загальнодержавних потреб:
Товарна структура експорту та імпорту в Україну на 2001р.( млн.. USD)
(за даними джерела із списку літератури №2.)
Реалізація цього потенціалу можлива за відповідної пропускної здатності транспортної інфраструктури, сприятливої соціально-політичної і правової ситуації та здатності зовнішньоторгових організацій та інших виконавчих структур до реалізації продукції.
Експортно-імпортні операції здійснюються як на валютній основі, так і у
формі клірингу. Кліринг - система безготівкових розрахунків, які грунтують-
ся на заліку взаємних вимог і зобов'язань і здійснюються через банки або спе-
ціальні розрахункові палати (перша створена в Лондоні в 1775 р.). Популяр-
ною нині стала форма бартерних операцій, тобто безпосереднього обміну то-
варами. Такі товарообмінні операції були найбільш поширені в Україні у 1992 р. і становили тоді майже 50 % загального товарообороту. Однак при такому товарообміні Україна втрачала великі кошти через нееквівалентний
вартісний обмін продовольчих товарів (зерна, цукру, олії) на паливно-мас-
тильні матеріали.
Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, що мають чисельну українську діаспору[*].
Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не тільки реалізовувати продукцію а традиційних ринках, а й виходити на нові перспективні регіони (особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва з країнами близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини, готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв'язків, здійснення карди- нальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону з республіками колишнього СРСР. Підписано обопільні угоди з Росією та Білоруссю про співробітництво у галузі зовнішньоекномічної діяльності, які не допускають реекспорту товарів, до яких інші учасники угоди застосовують заходи регулювання. Реекспорт таких товарів має здійснюватися лише за письмової згоди та на умовах, що визначаються уповноваженим органом держави, яка є виробником цих товарів. Україна вивозить до країн СНД кам'яне вугілля, чавун прокат чорних металів, залізну руду, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, фрукти, консерви тощо. В загальному обсязі вантажів, які щороку вивозяться з України у ці країни, найбільшу частку мають коксівне вугілля і чорні метали.
Понад 72 % наших поставок отримує Росія. Основним споживачем їх є Центральний район Росії, на який припадає майже 3/4 вивозу продукцій з
України. Значними споживаннями залізної руди, чорних металів, які над-
ходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних
металів, зокрема прокату, вивозиться з України до Санкт-Петербурга, Біло-
русі, держав Балтії, Молдови, цукор - в усі республіки колишнього СРСР (за
винятком Молдови), м'ясо, масло, м'ясні вироби - здбільшого в Росію.
В Україну з інших республік колишньго СРСР найбільше ввозить Росія -70%
Це - нафта, газ, ліс, папір, деякімарки чорних і кольорових металів, машини,
устаткування та інша продукція.
Білорусь постачає в Україну трактори, вантажні автомобілі, електронно-обчислювальні машини, мінеральні добрива, ліс, папір; Казахстан - кольорові метали, шкірсировину, концентратикольорових металів; Молдова - продукцію прладобудування, виноробної промисловості, килими, виноград;
республіки Середньої Азії - газ, бавовну, концентрати кольорових металів,
тканини, каракуль; республіки Закавказзя - нафту і автомашини, алюмініє-
вий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії - електротовари, трам-
ваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибопродукти, трикотажні і галантерейні вироби та інші товари широкого
вжитку.
Моделі взаємовідносин України з Росією та ЄС
З вищезазначеного бачимо, що значний вплив, як позитивний так і негативний має на Україну Російська федерація. Росія є найважливішим торгово-економічним партнером України, незважаючи на те, що зовнішня торгівля між країнами має тенденцію до зменшення. Якщо в 1997 році експорт України до Росії становив понад чверть усього експорту товарів, у 2001 - 23%, то у 2002-17,8%. Протягом останніх п'яти років частка Росії в українському товарному імпорті невпинно скорочувалася (з 48% до 37%). Оскільки протягом 2000—2002 років вартість імпорту стабілізувалася на рівні 5,8—5,9 млрд. дол., то приріст загального імпорту в Україну, який мав місце у цей час, відбувся не за рахунок імпорту з Росії, Україна залишається залежною від імпорту з Росії більшою мірою, ніж від експорту в Росію, проте залежність від імпорту зменшується швидше, ніж залежність від експорту.
Основу українського експорту в Росію становить продукція машинобудування, хімічної промисловості, чорної металургії та харчової промисловості. Переважна частка імпорту з Росії (дві третини) складається з енергоносіїв та іншої сировини, отже, експорт товарів з України до Росії має більш “благородну” структуру, ніж імпорт. Український експорт до РФ більш диверсифікований, ніж імпорт. Частка машинобудування в експорті України до Росії стабільно перевищує 25% (у 2002 році - 35%). В останні роки взаємна торгівля продукцією машинобудування між Росією та Україною має тенденцію до збільшення. Протягом 1999—2001 років її обсяг збільшився вдвічі - з 500 млн. до 1 млрд. дол. в обох напрямах. У 2002 імпорт продукції машинобудування з Росії становив 928 млн. дол., а експорт в Росію з України понад 1 млрд. 133 млн., що свідчить про зростання залежності Росії від української продукції машинобудування. Продукція обробної промисловості України, зокрема з високим ступенем переробки, має порівняно високий попит на території Росії та країн СНД. Отже, Росія є споживачем українських промислових товарів, тоді як решта світу - української сировини та напівфабрикатів. Як наслідок, експорт українського машинобудування та споживчих товарів залежить насамперед від попиту в Росії, тому в інтересах України зберегти цей попит, чому, безперечно, сприятиме створення в СНД зони вільної торгівлі.
Однак попит на українські товари в Росії та СНД більш нестабільний, ніж у ЄС. Протягом 1997—2002 років темпи зростання українського експорту в Євросоюз жодного разу не були негативними і лише в 1999 дорівнювали нулю. Водночас експорт до Росії протягом 1997—1999 років зменшувався майже на 20% шорічно, у 2000 збільшення становило 48%; а у 2001 — темпи знизилися до +5%. У минулому році, за попередніми підрахунками, український експорт до Росії знову зменшився на 13%. Імпорт протягом 1998-1999 років зменшувався і з Росії, і з ЄС майже однаковими темпами. Проте в останні три роки імпорт з Росії є стабільним, а імпорт з ЄС щороку зростає. Відповідно роль ЄС у зовнішній торгівлі України зростає, а Росії – зменшується. Більше того, послідовно скорочується частка Росії у торгівлі України з країнами СНД. Так, протягом 1997—1999 років частка Росії в імпорті України з країн СНД становила 80-90%, а у 2000—2002 роках вона різко зменшилася до 65—70%.
Інша справа це транзит енергоносіїв адже Завдяки транзиту Україні вдається зберігати позитивний баланс торгівлі послугами. Транзит енергетичних матеріалів, особливо газу й нафти, протягом 2000—2001 років становив 86% у загальній структурі вантажопотоків. Майже весь вантажопотік забезпечує Росія: близько чотирьох п'ятих вантажопотоку з Росії — це енергоносії, що надходять до Європи українськими трубопроводами. Відомо, що територією України здійснюється переважна частина поставок природного газу з Росії на європейський ринок (90%) та значна частина нафти.
Експансія Росії на українському енергоринку посилюється, оскільки через Україну пролягає найбільш економічно вигідний і натепер практично єдиний шлях в Європу для російських енергоносіїв. Енергоекспорт для Росії — це питання життєздатності держави і, значною мірою, її геополітичної могутності. Більше половини надходжень до російського бюджету припадає на надходження від експорту енергоресурсів. Потенціал Росії в розвитку експорту енергоносіїв до Європи ще довго залишатиметься вагомим. Нагадаємо, що в Російській Федерації зосереджено понад 38% розвіданих світових запасів газу, 13% нафти, 12% вугілля, величезний потенціал гідроенергетичних ресурсів, з якого використовується лише п'ята частина. Тому Росія так активно домагається спільного управління газовими магістральними мережами України і не тільки газовими.
Як відомо, нещодавно був підписаний довгостроковий договір з Росією, в якому закріплена гарантія і на транзит газу до 2013 року (110 млрд. м3), і на використання українських газових сховищ. Умови використання українських нафтопроводів визначені договорами, крім цього зафіксовані тарифи на перекачування. Інтереси Росії у сфері нафтотранзиту практично збігаються з інтересами в сфері транзиту газу: зменшити витрати транспортування шляхом посилення контролю. Одночасно ЄС мотивує свою зацікавленість у газотранспортному консорціумі міркуваннями безпеки й необхідністю широкомасштабного інвестування з метою відновлення газопроводу. Не ставлячи під сумнів необхідність таких інвестицій, зауважимо, що головний інтерес ЄС не тільки в безпеці, а, швидше, в ціні на російський газ на ринку Європи. Таким чином, обидві сторони лобіюють створення газотранспортного консорціуму з метою недопущення збільшення витрат на транспортування шляхом контролю тарифів. Більше того, участь у перерозподілі прибутків від експлуатації газопроводів дозволить їм зменшити витрати на транспортування газу. В інтересах України не втратити контроль над трубопроводами. В цьому випадку єдиним прийнятним методом вирішення проблеми транзиту одночасно для всіх сторін є підписання довгострокових договорів на взаємовигідних умовах, але не передання в безоплатне користування права власності на частину трубопровідної системи України.