Припустимо, що 3-місячний форвардний курс фунта стерлінгів до долара США складає 1 ф.ст. = 1,40 дол., а 6-місячний дорівнює 1 ф.ст. = 1,37 дол. 4-місячний форвардний курс обчислюється в такий спосіб:
3-місячний курс – 6-місячний курс = 1,40 дол. – 1,37 дол. = 0,03 дол.
0,03 дол. * 60/90 = 0,02 дол.
(приймаючи до уваги, що 90 днів – це термін між двома стандартними термінами, а 60 днів відокремлюють нестандартний 4-місячний термін від 6-місячного). 2 центи додаються до 6-місячного курсу, і виходить 4-місячний курс.
1,37 дол. = 0,02 дол. = 1,39 дол.
Участь у тендері.
Тендер (tender) – це торги або заявка (на торгах); пропозиція поставити товари, зробити послуги, укласти контракт, що представляється після оголошення торгів у конкуренції з іншими фірмами.
Участь у тендері за контракт пов'язано з особливою проблемою покриття валютного ризику. Експортер стикається з валютним ризиком з моменту представлення заявки на участь у тендері. Але при деяких типах хеджування експортер усе-таки вважав би ситуацію ризикованою, якщо усе говорить за те, що тендер буде безуспішним. Наприклад, якби довгоочікувані валютні надходження були продані на форвардному ринку, а потім тендер виявився б безуспішним, то компанія, що бере участь у тендері, була б зобов'язана здійснити форвардний продаж без відкриття «довгої» позиції в даній валюті. Ця компанія піддалася б ризику втрат від підвищення курсу валюти. У результаті могла б скластися ситуація, у якій дана компанія для проведення форвардного продажу повинна була б закупити ( за наявним чи форвардним курсом) валюту по більш високій ціні. Тому компанії, що беруть участь у тендері, зацікавлені в методах хеджування, що захищають їх від ризику у випадку неуспіху.
Одним з методів могло б бути внесення валютного застереження в тендер. Ціна могла б бути фіксованою для місцевої валюти і котируємою для іноземної. А котирування іноземної валюти залежало б від валютного курсу. У випадку підвищення курсу місцевої валюти котирування піднялося б і, навпаки, при падінні курсу місцевої валюти воно б знизилося. Невизначеність у відношенні ціни, з якою стикається потенційний покупець, повинна знизити шанси експортера, що бере участь у тендері за контракт.
Альтернативним методом могло б стати використання валютних опціонів. Валютний опціон дає його власнику право, але не зобов'язання, продавати (чи купувати) іноземну валюту з постачанням у майбутньому за валютним курсом, обговореним в момент укладення контракту. Експортер міг би брати участь у тендері, використовуючи валюту покупця, що, природно, з погляду маркетингу було б найкращою стратегією, а у випадку успіху в тендері він міг би виконати опціон на продаж валюти. У випадку невдалого тендера потенційний експортер міг би не виконувати опціон або у випадку купівлі вільно обертаючогося опціону продати його. Таким чином, опціони – це інструменти, що забезпечують форвардне покриття, страхуючи хеджера від ризику, якщо тендер буде безуспішним.
Покупець опціону платить премію продавцю за забезпечення гарантії. Премія буде розраховуватися на підставі умови, що якщо буде вигідно виконати опціон, він буде виконаний. Що стосується опціону на продаж, якщо курс іноземної валюти виявляється нижче гарантованої продажної ціни, то тоді вигідно виконати опціон. Учасник тендера, однак, може бути зацікавлений лише в хеджуванні. Хоча, очевидно, він би отримав будь-який можливий прибуток від опціонів у випадку невдалого тендера, він усе-таки, імовірно, зволіє уникнути такої можливості, щоб заплатити меншу премію. Один із клірингових банків Об'єднаного Королівства запропонував схему «від тендера – до контракту», що відбиває цей привілей.
Схема «від тендера – до контракту» поширюється на форвардні контракти, що дійсні тільки у випадку успішного тендера. Учасник тендера, що не домігся успіху, не залишається з непокритою форвардною позицією, як це могло б відбутися у випадку зі звичайними форвардними валютними операціями. Це покриття також дешевше покриття, забезпеченого опціонами. Власникам опціонів призначаються опціонні премії з урахуванням потенційного доходу в тому випадку, якщо наявний курс продаваної валюти виявляється нижче продажної ціни, гарантованої контрактом, і відсутня усяка можливість втрат за умови, що наявний курс вище погодженої ціни виконання (оскільки власник опціону залишає за собою право продавати за курсом спот). За схемою «від тендера – до контракту», якщо тендер успішний, то експортеру не залишиться нічого, крім як продати валюту за узгодженою валютною ціною. Отже, тут немає можливості, пропонованої опціонами, ігнорувати хеджований контракт і продати валюту на умовах спот, якщо наявний курс виявиться вище погодженої ціни виконання. Хеджер повинен змиритися з утратою від продажу валюти по узгодженій форвардній ціні, якщо наявний курс валюти буде вище, і відповідно, банк дістає прибуток. У результаті цього сума, виплачувана за покриття, відповідно до схеми «від тендера – до контракту», як видно, повинна бути менше понесених витрат при виконанні опціонів.[3]
3.2.3 Використання форвардних контрактів на українському валютному ринку
Використання форвардних контрактів у чистому вигляді на українському валютному ринку поки що поширення не набуло, але фахівцями Національного банку України вже напрацьовано пакет нормативних і інструктивних матеріалів для впровадження термінових валютних операцій у практику. Зокрема, постановою Правління Національного банку України № 216 від 07.07.1997 р. затверджено «Правила випуску та обігу валютних деривативів», що регулюють механізм випуску та обігу форвардних валютних контрактів в Україні.
Згідно з цими Правилами форвардний валютний контракт визначається як угода між двома банками, метою якої є запобігання ризикам щодо змін у майбутньому курсів валют і відсоткових ставок по депозитах в іноземній валюті. Дві сторони угоди зобов'язані визначити певну відсоткову ставку та курс на певний період часу для узгодженої суми валюти, починаючи з визначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (мінімально 1 місяць з дати укладення угоди).
Метою укладення та здійснення форвардних контрактів є хеджування зміни депозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного депозиту форвард-форвард) або мінімізація ризиків за змінами курсів валют, визначуваних як різниця або між узгодженою сторонами відсотковою ставкою за форвардним валютним контрактом і ставкою залучення кредитів першокласними лондонськими банками (LIBOR) чи ж її аналогом на дату розрахунків за цим контрактом, або між курсом валюти за форвардним валютним контрактом та ринковим спот-курсом валюти на дату розрахунків за цим контрактом. Покупцями і продавцями форвардних валютних контрактів можуть бути банки-резиденти та банки-нерезиденти України, що визначаються чинним законодавством України.
Форвардні валютні контракти укладаються на первинному ринку за стандартною формою, що відповідає чинному законодавству України.
Первинним продажем форвардного валютного контракту вважається така угода купівлі-продажу контракту, якій не передує інший форвардний контракт, однією із сторін якого виступав покупець (продавець) цього контракту, і його предмет: сума іноземної валюти, дати поставки та здійснення платежу, що збігаються з цим контрактом.
За умови первинного продажу форвардного валютного контракту заповненню підлягають такі реквізити:
- номер контракту;
- місце і дата укладення;
- офіційні назви та реквізити сторін;
- вид і сума валюти, що є предметом укладення контракту;
- відсоткові ставки та курс валюти контракту;
- дати платежу і поставки валюти;
- інші реквізити, що визначають права і відповідальність сторін.
Зміни і доповнення до форвардного валютного контракту оформляються у письмовій формі та від моменту підписання є невід'ємною частиною контракту.
Продаж або передача зобов'язань за форвардним валютним контрактом іншим особам здійснюється продавцем лише за згоди покупця форвардного валютного контракту будь-коли до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту.
Зміни до форвардного валютного контракту вносяться покупцем чи продавцем контракту в разі погодження обох сторін контракту. У змінах до форвардного валютного контракту вказується:
- номер і дата укладення контракту, до якого вносяться зміни;
- порядковий номер і дата внесення змін до контракту;
- реквізити і назва попереднього покупця (продавця) форвардного валютного контракту та особи, якій переходять його повноваження;
- ціна продажу форвардного валютного контракту;
- умови реалізації форвардного валютного контракту;
- дата поставки, строк здійснення платежу.
Згідно з Правилами розірвання угоди за форвардним валютним контрактом може бути здійснене в разі відмови від означеної угоди однієї зі сторін і згоди іншої сторони або в разі, передбаченому чинним законодавством України. Претензії щодо виконання форвардного валютного контракту можуть бути пред'явлені лише емітентові цього форвардного валютного контракту.
Особливістю обліку форвардних валютних контрактів є врахування трьох типів бухгалтерських подій:
- бухгалтерський облік на дату, обумовлену контрактом (день угоди);
- бухгалтерський облік на дату оцінки вартості (кінець періоду оцінки, якщо кошти за операцією не сплачені);
- бухгалтерський облік на дату розрахунків.
Номінальна вартість контракту обліковується за позабалансовими рахунками, а переоцінка форвардного валютного контракту здійснюється на кожну звітну дату з використанням форвардного курсу на період до дати виконання контракту. Результат переоцінки форвардного валютного контракту, придбаного з метою хеджування, визначається симетрично з результатом переоцінки фінансового інструмента, що хеджується.[2]