Стосовно компетенції Верховної Ради України, то вони закріплені за нею в статтях 85, 92, 111 Конституції України. Слід відмітити, що згідно з принципом розподілу влади парламент не є найвищим органом влади, як це було в радянські часи. Конституція 1996р. не закріплює також принципу єдності представницьких органів: усі інші ради визначаються в ній не як місцеві органи державної влади, а як органи місцевого самоврядування. Тому вплив парламенту на діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування здійснюється виключно шляхом прийняття законів, які є обов’язковими для всіх суб’єктів на території України.
Верховна Рада України виконує ряд функцій щодо створення відповідних органів державного управління. Так, вона дає згоду на призначення Президентом України Прем’єр-міністра, призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України голови Національного банку. До її повноважень належить також призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку, Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення тощо.
Стосовно Президента України, то він визначається Конституцією як Глава держави, що виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина.
Визначення статусу Президента України як глави держави підтверджують особливість і багатофункціональну сутність цієї державної посади. Глава держави уособлює державну владу в цілому, він не є одним із суб’єктів розподілу влад. Навпаки, саме глава держави об’єднує всі гілки державної влади, забезпечує спрямованість їхньої діяльності у спільному напрямку.
Президент України обирається громадянами держави на основі загального, рівного і прямого виборчого права, шляхом таємного голосування строком 5 років. Правовою формою керівництва, що його здійснює Президент України, є укази та розпорядження, які він видає.
Повноваження Президента України органічно пов’язані з його державним статусом, тому вони не можуть бути делеговані будь-якому державному органові чи посадовій особі.
Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Правова база його діяльності – Конституція, закони України та акти, видані Президентом України.
Хоча Кабінет Міністрів й очолює усю гілку системи виконавчої влади в державі, згідно з Конституцією він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний та підзвітний Верховній Раді. На практиці ця залежність реалізується у тому, що Президент України призначає за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра, припиняє його повноваження і приймає рішення про його відставку. Крім того, Президент України за поданням Прем’єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій, а також звільняє їх з посад.
Підконтрольність і підзвітність Кабінету Міністрів Верховній Раді знаходять своє відображення у тому, що парламент затверджує бюджет, поданий Урядом, приймає рішення про його виконання, схвалює чи відхиляє програму діяльності Уряду, контролює його роботу.
Кабінет Міністрів є вищим державним органом оперативного управління. Його діяльність спрямовується на забезпечення суверенітету та економічної самостійності держави, на активне проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, забезпечення соціального захисту населення, вирішення актуальних питань розвитку освіти, науки, культури, охорони природи, забезпечення обороноздатності держави, екологічної безпеки і природокористування. Кабінет Міністрів розробляє загальнодержавні програми.
Правовою основою діяльності Кабінету міністрів є постанови – акти колегіального управління, що приймаються на його засіданнях, і розпорядження. Строк повноважень Кабінету Міністрів пов’язаний зі строком повноважень Президента України. У разі дострокового припинення своїх повноважень Президентом України Кабінет Міністрів може продовжувати свою діяльність до вирішення цього питання новим Президентом.
До центральних органів влади належать також міністерства, державні комітети та інші відомства загальнодержавного рівня. Міністерства у своїй більшості є центральними органами галузевого управління, державні комітети та відомства здійснюють керівництво переважно на міжгалузевій основі.
Органами державної виконавчої влади на місцях є обласні, районні, а також створені у містах Києві та Севастополі. Відповідні державні адміністрації. Їх голови призначаються Президентом України, а оперативне керівництво місцевими державними адміністраціями здійснює Кабінет Міністрів.
Певне місце в системі управління державою займає місцеве самоврядування, як будується у відповідності до територіального устрою України. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах цілісності та єдності державної території, збалансованості соціально-економічного розвитку населених пунктів та регіонів.
Відповідно до статті 133 Конституції систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається відповідними законами України.
Україна належить до числа держав з високим рівнем урбанізації, що пов’язане в основному з формування на її території широкої межі міст – 444, де проживає понад 30 млн. чол., а також селищ міського типу (близько 4 млн. жителів). Всього в Україні нараховується 30184 населених пунктів.
На території адміністративних одиниць та населених пунктів здійснюється місцеве самоврядування. Загальне поняття місцевого самоврядування записано в частині першій статті 140 Конституції, згідно з якою місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Таким чином, первинним суб’єктом місцевого самоврядування Конституція України проголошує не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну спільність громадян, об’єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення своїх законних прав та інтересів. Це означає розширення форм безпосередньої участі територіальних громад – жителів сіл, селищ, міст – в управлінні місцевими справами.
Важливе місце в системі державної влади займає судова гілка влади, головним завданням якої є захист прав громадян України.
Найвищим судовим органом загальної юрисдикції є Верховний суд України. Крім того діють загальні суди іншої інстанції – обласні, районні, міські. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди – наприклад, Вищий арбітражний суд України. Подібні суди діють на обласному та міському рівні.
Конституція України забороняє створення будь-яких надзвичайних та особливих судів.
Подальший розвиток Української держави на рубежі ХХІ ст.
Друга половина 90-х років ознаменувалася зміцненням України як суверенної держави. Владні структури у своїй стратегії виходили з необхідності налагодження як внутрішньої, так і зовнішньої політики, що відповідала б інтересам суспільства, а громадсько-політичні суб’єкти держави все більше переймалися необхідністю займати своє конструктивне місце в процесі творення нової держави.
Найбільш послідовно і результативно реалізовувався зовнішньополітичний курс України, започаткований з проголошенням її незалежності. Було зроблено нові акценти в зовнішній політиці. Вона стала активнішою, динамічнішою. Зміцненню позицій України на міжнародній арені в цей період значною мірою сприяло підписання нею свого часу Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, послідовне і неухильне дотримання взятих на себе міжнародних зобов’язань, зокрема у галузі ядерного роззброєння. У 1996р. наша держава завершила виведення зі своєї території ядерної зброї. Україна приєдналася до Договору про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань, просувала ініціативу щодо нерозміщення ядерної зброї в тих європейських країнах, де вона відсутня.
Стався прорив у відносинах України із західним світом. Встановлено активні зв’язки з найвпливовішими країнами світу, представниками “великої сімки”, які почали розглядати нашу державу як важливий чинник політичної стабільності на європейському континенті.
Основними засадами судочинства в Україні є: законність, рівність учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості тощо.
Особливе місце в системі державних органів займає Конституційний Суд України, який є незалежним від судів загальної юрисдикції. Його функція полягає у вирішенні питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, а також офіційному тлумаченні Конституції та законів.
Окремі громадяни можуть звертатися до Конституційного суду не безпосередньо, а через Уповноваженого Верховної ради з прав людини, на якого покладено здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Отже підсумовуючи, можна зробити висновок, що на основі Конституції України 1996р. в нашій державі сформувались досить демократична і в певній мірі ефективна система органів державної влади та управління. Завдання полягає в тому, щоб і надалі удосконалювати діяльність цих структур, шукати найбільш оптимальні механізми управління.
Загальні підсумки
Прослухавши курс “Історія державного управління в Україні” можна прийти до висновку, що український народ має тисячолітній досвід державотворення. На теренах України державність як така виникає ще на початку першого тисячоліття до н.е. (Кіммерія, Скіфія, Сарматія, грецькі міста-держави Північного Причорномор’я). Це були архаїчні та античні держави, етнічна приналежність яких ще не зовсім з’ясована. Однак всі вони мали усталені зв’язки з населенням лісостепові смуги сучасної України.