Особливістю попереднього слідства у Франції виступає його подвійна інстанціонність. Слідчий суддя діє як орган першої інстанції. Органом другої інстанції є обвинувальна камера, що є при кожному апеляційному суді. Вона діє в змагальному порядку в складі голови й двох членів. Її функцією є здійснення нагляду за слідчим суддею й діяльністю судової поліції. Вона має право накладення на них дисциплінарних стягнень. До обвинувальної камери звертаються зі скаргами на слідчого, прокурора й поліцейських чиновників.
Обвинувальна камера здійснює віддання обвинувачуваного суду, що не розглядається як самостійна стадія, а входить у рамки попереднього слідства. Віддання суду протікає в змагальній формі. У судовому засіданні можуть брати участь прокурор, цивільний позивач, відповідач і захисник. Особиста участь обвинувачуваного не обов’язкова. По кожній справі, що надійшла, обвинувальна камера приймає одне з наступних рішень: про направлення справи на додаткове розслідування, про припинення справи, про закінчення слідства й віддання обвинувачуваного поліцейському трибуналу, виправному трибуналу або суду присяжних. Обвинувачуваному повідомляється постанова про віддання його суду й вручається її копія, а також копії матеріалів справи про основні докази, серед яких протоколи, що констатують факт порушення закону, заяви свідків і доповіді експертів.
Іноді в сучасних підручниках по кримінальному процесу вказується ще один орган попереднього слідства - слідча палата. Однак у даний момент інститут слідчих палат скасований [5, 123].
Після направлення обвинувальною камерою справи у відповідний суд починається стадія судового розгляду.
2. Досудове слідство в Німеччині.
Німецький кримінальний процес має значну подібність із французьким. Більше того, до 1975 року попереднє розслідування по ньому робилося по французькій моделі у формі поліцейського дізнання й попереднього слідства, здійснюваного судовим слідчим. Однак для більшої раціоналізації слідства попереднє слідство було скасовано у зв’язку із дублюванням у ньому розслідування поліції й прокурора. У цей час розслідування здійснює поліція під керівництвом прокурора, а судовий слідчий (дільничний суддя-дознавач) приймає в ньому лише епізодичну участь, пов’язану із прийняттям найважливіших рішень у справі й легалізації доказів [6, 68].
По КПК ФРН обов’язок проведення розслідування лежить на прокурорі. Прокуратура організована як ієрархічна система при загальних судах всіх рівнів. При Верховному федеральному суді кримінальне переслідування здійснює генеральний федеральний прокурор і підлеглі йому федеральні прокурори, підзвітні міністрові юстиції ФРН. Аналогічну структуру має прокуратура земель, що підкоряється міністрові юстиції землі. Після порушення кримінальної справи прокурором по більшості кримінальних справ розслідування здійснює поліція. При цьому функція прокурора зводиться до рішення питання про подальшу долю справи: направлення на дослідування, припинення кримінального переслідування або віддання під суд. По найбільш важливих і складних справах прокурор сам здійснює розслідування, а поліція зобов’язана виконувати його вказівки по виконанню процесуальних і інших дій.
Зроблене поліцією або прокурором попереднє розслідування не має детально регламентованої процесуальної форми й здійснюється в пошуковому порядку. Таке розслідування важко відокремити від оперативно-розшукової діяльності. Більше того, багато негласних оперативно-розшукових заходів регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом ФРН, які вправі застосовувати поліція за судовим рішенням. Поліцейське розслідування багато в чому здійснюється позапроцесуально. У зв’язку із цим у німецькій теорії кримінального процесу виділяються строге й вільне доведення. Перше пов’язане із судовою діяльністю й має процесуальну регламентацію. Друге застосовується в основному поліцією й не пов’язане із процесуальною формою. Діяльність поліції носить підготовчий для судового доведення характер. Вона пов’язана з відшуканням носіїв інформації, які після їхнього процесуального збирання - легалізації - можуть стати доказами в справі. Таким чином, у результаті діяльності поліції й прокурора не з’являються судові докази. Протоколи, складені поліцією, не можуть бути оголошені в судовому розгляді. Одним зі способів легалізації даних поліцейського розслідування служить допит поліцейських у суді як свідків.
При необхідності легалізації даних попереднього розслідування поліція звертається в дільничний суд. Суддя-дознавач (обов’язки якого виконує дільничний суддя) по клопотанню прокуратури (або захисту) проводить окремі слідчі дії. При цьому він не приймає справу до свого виробництва, а значить і не несе відповідальності за результати кримінального переслідування, тобто залишається незалежним від обвинувальної функції. Такі слідчі дії проводяться в змагальній формі - при участі в судовому засіданні представників сторін. Складені в результаті слідчих дій протоколи мають доказове значення й можуть бути використані при розгляді справи по суті. Наприклад, під час судового слідства при відмові підсудного від визнання провини оголошує протокол його суддівського допиту на попередньому розслідуванні, у якому він давав показання [7, 16].
Інші стосовні до функції юстиції питання на попередньому розслідуванні також віднесені до компетенції судді-дознавача. Для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор або посадова особа поліції звертається до дільничного судді. Останній видає (або відмовляє у видачі) письмовий ордер на арешт залежно від наявності „серйозної підозри”. Німецьке кримінально-процесуальне право розрізняє три види підозри: проста (необхідна для порушення кримінальної справи), достатня (зумовлює порушення публічного обвинувачення в суді) і серйозна (доказує арешт обвинувачуваного). Строк досудового арешту не повинен перевищувати шести місяців, але можливо його продовження вищим земельним судом. У виняткових випадках прокурор або поліція може заарештувати підозрюваного без ордера. Однак арештований повинен бути доставлений до судді невідкладно для санкціонування запобіжного заходу. Дільничний суддя вправі обрати більш легкий запобіжний захід при наявності для цього підстав. Крім того, арештований на досудових стадіях обвинувачуваний має право порушити клопотання про судовий розгляд питання про анулювання ордера на арешт або про його призупинення. Інакше кажучи, німецьке кримінально-процесуальне право знає процедуру, аналогічну хабеус корпус. Таким чином, рішення питання про припинення арешту відбувається в змагальній формі.
У всіх процесуальних діях, зроблених дільничним суддею-дознавачем, вправі брати участь захисник. Захисник вступає в процес до першого допиту підозрюваного. Підозрюваному повинні бути роз’яснені його права, у тому числі в здійсненні якого злочину він підозрюється, право не відповідати на питання й право на захисника. У ФРН існує Федеральна асоціація адвокатів, що забезпечує безкоштовну або пільгову юридичну допомогу незаможним. У складі Федеральної асоціації адвокатів перебувають колегії адвокатів при Верховному федеральному суді й при вищих судах земель. Кожний адвокат у колегії утворює своє бюро при тому суді, де він практикує.
У кримінально-процесуальному регулюванні попереднього розслідування особливе місце займають правила допустимості доказів. У ФРН існує ряд заборон доведення, які діляться на дві групи. До першої з них відноситься заборона встановлення певних фактичних обставин (пов’язаних, наприклад, з державною таємницею) і використання певних джерел доказів (наприклад, імунітет для свідка). Другу групу формують заборони використання в кримінальному процесі незаконно отриманих засобів доведення, наприклад, показань обвинувачуваного. Проте дане положення не є твердим правилом про виключення доказів, отриманих з порушенням процесуальної форми. Докази визнаються неприпустимими, якщо вони істотно порушують „правову сферу” обвинувачуваного [8, 17].
Цікавою представляється практика німецького кримінального процесу по використанню як доказів повідомлень секретних джерел оперативно-розшукової діяльності. Таке використання можливо двома способами:
1) шляхом допиту співробітника поліції про те, що йому відомо зі слів секретного агента, який залишається для суду анонімним;
2) шляхом допиту самого секретного інформатора без розкриття учасникам процесу його особистості.
Помітимо, що для змагального процесу обидва ці способи неприйнятні, оскільки перший з них порушує принцип безпосередності, а другий - принцип рівності сторін. Цим, зокрема, пояснюється обмеженість використання відомостей секретних джерел лише деякою категорією справ.
По закінченні попереднього розслідування при наявності „достатньої підозри” прокурор передає справу в суд. У німецькому кримінальному процесі прокурор наділений правом відмовитися від передачі справи в суд у певних випадках, наприклад, коли обвинувачуваний або його близькі самі серйозно постраждали від злочину [9, 127].
3. Досудове слідство в Англії та США:
а) стадія поліцейського (позасудового) розслідування;
Це перша стадія кримінального процесу, що включає в себе чотири етапи:
1)припинення здійснення злочину;
2) розслідування до арешту;
3) арешт;
4) реєстрацію арештованого й поліцейське розслідування після арешту.