2. Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі.(ст.139)
3. І я такого зазнав, Григорку.(ст.159)
З усього видно позицію автора, його прихильне ставлення до простих людей, які живуть своєю працею, своїми власними силами заробляють собі на хліб, і глибоко зневажливе – до тих, хто наживається на інших, на чужому потові і крові.
З негативним значенням: боярисько, паничик, людиська, звірюка, чоолов'яга, рубайло, давайло, бидло, боярчук, зарізяка, рубака, вайло, хлопчисько, жеброта, юрмисько, татарва, здоровань, злодюга. Найбільш вживані суфікси в цій категорії: -ськ-, -л-, що і створюють "згрубіле" звучання. Слова цієї категорії частіше всього вживаються при засудженні автором або панівної верхівки, або людей, які терплять муки і знущання над собою, бо бояться аби не стало гірше. Про це і говорить словами головного героя роману Мирона Дитинки: "..., бо ненавиджу рабів і страхопудів".
2. На означення предметів:
- предмети домашнього вжитку (назви свійських тварин, сільсько-господарських культур, назви предметів побуту,
-13-
грошових одиниць тощо): вужища (шнурівки), місток, вогник, горнятко, віконечко, віконце, лавчина, долівка, будиночок, сідельце, винце, коняка, ягнятко, когутик, худібка, худобинка, маржинка, гарбузик, житечко, пшеничка, дукатик, талярчик;
- назви частин тіла людини: кулачища, голівка;
- назви предметів неживої природи: гіллячки, палюга, гніздище, шматочок, клубища, сонечко, струмочок, зіроньки, доріжка;
- назви предметів живої природи: птаство, горобчик, дубисько, дубище, вовчук.
3. Абстрактні поняття:боженько, божечко, часинка, янголятко, купка, дурничка, дрібничка, гульбище, божки, запитаннячко, видовисько.
4. Явища:місцина, вітерець, вітрисько, морозюка, хмарки.
ІІ.Прикметники
Прикметники - це найпродуктивніша частина мови серед тих, що можуть вживатися зі значенням суб'єктивної оцінки. Це викликано специфікою лексичного значення прикметників - вони передають ознаку предмета, явища чи особи. Прикладами експресивно забарвлених прикметникових суфіксів можуть бути такі: -еньк-, -іньк-, -ісіньк-, -есеньк-, -юсіньк-, -ущ-, -ющ-, -уват-, -юват-, -езн-, -елезн-, -енн- тощо.
У романі М.Івасюка суб'єктивно марковані прикметники вживаються:
- на означення кольору: синюваті, зеленувата, сіренька, біленькі, сивуваті, рудувата;
- на означення фізичних властивостей людини: кволеньке, куценький,
підсліпуватий, худорлявий, старезний, низенький, височезний, височенний;
- на означення рис характеру: вовкуватий, чудернацький, підленькі,
мовчкуватий, пащекуватий, добренький, хитрющий;
- як ознаки неживої природи: довжелезний, коротесенька, широченна,
маленьке, грубезний, численна, величезна, важенний, свіженьке, добрячий, смачненьке, вузенькі, страшенна, глибочезний.
ІІІ.Прислівники:
- зі значенням способу дії: чемненько, хитрувато, борзенько.
-14-
2.4. Класифікація лексем за сферою вживання.
З погляду використання українська лексика є розгалуженою системою лексичних шарів, кожен із яких об'єднує в собі слова певної сфери використання або призначення у процесі мовного спілкування.
Основу лексичного складу мови становитьзагальновживана лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним тлом (фоном) для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-експресивне забарвлення, але частина загальновживаних слів, набуваючи емоційно-експресивних суфіксів, може переходити в розрядемоційно-експресивної лексики, яка використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-експресивні слова, крім понятійного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Така лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість, мудрість, добро, благочестя, милосердя, щирість, чесність, кохання, сум, горе, жаль, туга, дурень, недотепа, роззява, ледащо;
матінко, доленько, серденько, донечко, хлопчисько, козаченько, дівчинонька, місяченько, кониченько, бабище, гарнесенький, легесенький, самісінький тощо.
Метою даної курсової роботи було : з тексту роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" виписати і опрацювати слова з суфіксами суб'єктивної оцінки, тобто емоційно-експресивні, а тому всі виписані слова є прикладами саме цієї лексичної групи.
Серед емоційно-експресивної виділяєтьсяпоетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому мелозвучності, урочистості, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача естетичну насолоду. Частина таких слів
-15-
прийшла в українську мову з фольклору: гай зелененький, хрещатий барвінок, коник вороненький, козак молоденький, козаче-соколе, дівчина-калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистеє поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка, буйний вітер, вишневий садочок, дрібні сльози, жива вода, золотії шабельки, кленові мости, ясні зорі. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала із старослов'янської: стяг, правиця, чоло, вуста, рамена, перли, благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Таку лексику прийнято називати книжною. До поетичної лексики української мови надходить поповнення і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти, дитинно та ін. У романі використані такі: чистий струмочок, сині хмарки, сльозинка, ясная зіронька, голубонька, світлеє сонечко, сідельце.
Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи жителів певної території. Наприклад:
Тут їли рознії потрави, І все з полив 'яних мисок, І самі гарнії приправи З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу Лемішку, зубці, путрю, квашу І з маком медовий шулик.
(І.Котляревський)
У романі використовуються такі слова з цієї категорії; винце, вужища (шнурівки), вогник, місток, горнятко, віконечко, долівка, віконце, лавчина, будиночок, сідельце, дукатик, талярчик, житечко, пшеничка, гарбузик, ягнятко, когутик, коняка, худібка, худобина.
Лексика найтісніше пов'язана з життям народу. Вона постійно реагує на зміни в соціально-виробничому й культурному житті нації
-16-
виникненням нових слів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові постійно двох шарів лексики: активного і пасивного.
В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас української лексики становлять:
а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку;
б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними. Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.
Тематично роман М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" є історичним твором. Тому природно, що автор вдався до використання широкого кола історизмів, щоб створити колорит епохи, про яку йдеться у творі, з максимальною точністю передати особливості суспільно-економічного життя, побуту і культури буковинців у XVI - XVII ст.
Історизми - це назви предметів старої культури, побуту. Приклади : смерд, кріпак, війт, князь, поміщик, осавул, земство, повіт, волость, губернатор, свита, жупан, очіпок, сап'янці, лакей; з роману: боярчук, козаченьки, боярисько, паничик, татарва. У процесі історичного розвитку зникають окремі поняття, предмети, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.
Мова існує у двох формах: звуковій (усній) і писемній. Крім загальновживаної лексики, яка вживається і в усному, і в писемному мовленні, в лексичному складі можна виділити слова книжного та уснорозмовного забарвлення.
Книжне забарвлення мають терміни, слова з абстрактним значенням, більшість запозичених офіційно-ділових слів, тобто та лексика, що з'явилась (запозичилась чи витворилась) писемним шляхом і використовується переважно в писемному мовленні:
демократизм, книга, експеримент, абітурієнт, благородство, філософія, градація, контекст, властивість, характеристика, ювілей, форум, патріотизм, антитеза та ін.
На відміну від слів книжного забарвлення, уснорозмовна лексика має конкретніше значення, вона загальновживана й усім
-17-
зрозуміла. Переважно це слова, успадковані українською мовою усним шляхом із попередніх етапів життя та розвитку нашої мови або з сусідніх мов. Усномовна лексика охоплює широке коло назв найнеобхідніших понять, предметів, речей, загальнозрозумілих явищ, процесів, змін, якостей і властивостей: день, ніч, сонце, місяць, рік, вода, земля, небо, віз, дощ, людина, палець, дім, корова, спати, їсти, робити, ходити, гарно, погано, веселий, сумний тощо.
Уснорозмовна лексика експресивніша, емоційно більш забарвлена. Вона має багату синонімію, включаючи й діалектні (вузькотериторіальні) та просторічні (позалітературні) слова, згрубілі, знижені, лайливі: ходити, швендяти, шкутильгати, шкандибати, пхатися; спати, дрімати, куняти; обличчя, вид, лице, пика; нероба, ледащо, ледар; робити, трудитися, ішачити; гарний, ловкий, файний; кукурудза,пшінка, качани; огірки, гурки, вгірки; красуня, пава тощо.