В системі «людина — машина» наприкінці нинішнього століття чимраз частіше не спрацьовує саме перша ланка, оскільки науково-технічний прогрес ставить підвищені вимоги до якостей особистості, й моральних — особливо. Розумність як чиста раціональність розходиться з розумністю як моральною величиною. Перша втілюється в технічних і соціальних здобутках, друга — в здатності бачити в цих здобутках їхню людську ціну й сенс.
Забезпечення виживання людства вимагає нового світового порядку як у сфері економіки, політики, так і в сфері моралі. Спілкування різних націй, народностей, етнічних груп вимагає наявності особливої етики, особливих правил взаємовідносин, що гарантують досягнення взаєморозуміння. Контакти між такими різними культурами викликають наслідки психологічного й морального характеру, створюють необхідність розуміння чужої точки зору, виходу за рамки власного «я», плюралізму осмислення світу, вміння бачити його очима іншої культури, виявляючи її внутрішню логічність, розумність, доцільність.
Розуміння іншої національної культури вимагає оцінки її за її власними параметрами, притаманними цій культурі особливостями. В будь-якій, навіть найекзотичнішій і дивній, з точки зору стороннього спостерігача, культурі можна й належить виявити «свою раціональність», як стверджував німецький соціолог Макс Вебер. По відношенню до власної національної культури необхідно бути здатним бачити її крізь призму світової, світову ж — крізь призму рідної культури.
Справжня миролюбність і взаємна повага виникають через розуміння, неможливе без знання культури, що виступає втіленням усієї духовності нації. Знання культури, в свою чергу, неможливе без живого інтересу до інших країн і народів, котрий народжується в процесі інтенсивного спілкування. Людські контакти, зв'язки, відносини, все те, що дістало останнім часом назву «народної дипломатії», є найпростіший і найдоступніший шлях до взаєморозуміння народів, їхньої спільної діяльності, спрямованої на збереження миру га виживання людства.
Загальнолюдська відповідальність за збереження миру неможлива без довіри, що виникає між людьми й народами, які добре знають одні одних, вільні від етнічних передсудів і взаємної упередженості. Значною мірою подібні небажані явища знімаються знову ж інтенсивними культурними контактами, що охоплюють чимраз ширше коло людей. В описаній ситуації має скластися новий моральний менталітет міжнародного спілкування, заснований на довір'ї, доброзичливості, розумінні й терпимості, відсутності «образу ворога», тобто ворожих, бездоказових і. абсурдних уявлень про нібито порочні й підступні наміри іншого народу.
Звісно, досягнення подібного стану умів мільйонів людей є справою надзвичайно складною, оскільки протягом десятиліть «образ ворога» був невід'ємним елементом функціонування ідеологічних систем протиборствуючих військово-політичних блоків, що виробили своє особливе «блокове» мислення, здійснюване на основі чіткого поділу світу, людей, ідей за принципом «свій — чужий». Тут не мали ваги самі погляди людини, сутність ідеї. Важливою була тільки належність індивіда, суспільства до того чи іншого блоку, яка й визначала ставлення: або однозначно вороже, або однозначно позитивне. «Друзі» були приречені на «успіх», позбавлений критицизму й тверезого погляду, «ворог» — на нищівну відсіч.
Крах блокової психології, що відбувається на наших очах, наділяє рисами імперативності вже розпочатий процес формування «нового мислення». Останнє виступає як заперечення мислення блокового, фронтового, коли опонент розглядається виключно крізь проріз прицілу. Людство більше не може дозволити собі витрачати величезні природні, економічні, людські, наукові, технологічні ресурси на зненависть і конфронтацію.
Прийдешнє століття має стати або віком співробітництва й терпимості, або останнім, заключним віком історії. Для кожної людини боротьба за збереження миру, виживання людства перетворюється на такий вид діяльності, котрий здатен виповнити життя індивіда високим смислом, дати відчуття спільності, духовного зв'язку з безліччю інших людей. Найміцнішою подібна солідарність може бути у сфері милосердя та допомоги стражденним усюди, де в цьому є необхідність. Співробітництво, що базується на загальногуманних підвалинах, знімає політичні та ідеологічні суперечності, може поступово стати основою взаєморозуміння і в багатьох інших питаннях.
Серед нещасних, котрі особливо потребують живого пориву співчуття, мільйони голодних, тяжко хворих, знедолених в усьому світі. Є серед них і люди, викинуті за межі суспільства. Це члени всіляких маргінальних груп, що складаються за національною, соціальною, релігійною, стате-віковою та іншими ознаками. Це парії своїх суспільств, вони традиційно терплять від несправедливості, байдужості й неуваги з боку благополучніших.
Ставлення до маргіналів у своїй країні й за рубежем також є одним із показників рівня гуманності суспільства, його людського обличчя. Однак у сучасному світі можлива поява й нових, нетрадиційних груп маргіналів, саме існування яких станс тяжким випробуванням для моральних устоїв. Йдеться про групи, що виникають у результаті технічних, екологічних і медико-біологічних катастроф, жертви яких нерідко викликають у оточення неприязнь, острах, ворожість самим фактом свого буття. Так, жертви катастроф на атомних електростанціях часом сприймаються як джерело радіаційного зараження, загроза власному благополуччю й безпеці. В нашій країні через погіршення соціально-економічної ситуації такі люди розглядаються як потенційні конкуренти в одержанні житейських благ (житла, державної та суспільної допомоги і т. д.).
Особливе питання — жертви СНІДу, що викликають страх, ненависть, паніку навіть у професіональних медиків, котрі нерідко відмовляють їм у медичній допомозі. Пропозиції щодо ізоляції й відторгнення цієї групи людей від суспільства надходили у великій кількості й у найцивілі-зованіших країнах, наочно показуючи, які тяжкі втрати очікують у найближчому майбутньому моральний менталітет людства. Не викликає в цьому плані сумнівів необхідність вироблення нової етики ставлення до «падших» — людей, на чию долю випав тяжкий і часто незаслужений жереб. Повною мірою сказане стосується й інвалідів, становище яких у світі дуже різне: від практично повноцінного — до ізольованого буття в суспільстві, чужому й ворожому їм. Суспільні настрої стосовно маргіналів — вагомий елемент самохарактеристики суспільства.
Взаємопорозуміння країн і народів, за всієї поваги до їхньої унікальності, має будуватися на спільному визнанні певних цінностей стосовно людської особистості, нації, права. Йдеться про цінності світу, екологічну безпеку, здоров'я людей. І таке визнання й розуміння поступово складається, грунтуючись на деяких початкових реаліях.
Саме їх і мав на увазі Вернадський, коли писав: «Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети й може — повинна — мислити й діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім'ї чи роду, держав чи їхніх союзів, а в планетарному аспекті. Він, як і все живе, може мислити й діяти в планетарному аспекті тільки в галузі життя — в біосфері, в певній земній оболонці, з якою він нерозривно, закономірно пов'язаний і вийти з якої він не може. Його існування є її функція. Він несе її з собою повсюди. І він її неминуче, закономірно, безперервно змінює» '.
йоява різних видів зброї масового знищення докорінно змінила людську психологію. Стала очевидною безперспективність силового розв'язання конфліктів. «Останній аргумент королів», як було написано на стволах артилерійських гармат монархічної Франції, справді виявляється «останнім», але вже в іншому, драматичному й гіркому розумінні. В розумінні самознищення роду людського, й окрім того, в суто моральному розумінні.
Подібні види озброєнь не позначені вибірковістю дії, тобто здатністю відрізняти правого від винуватого, що знімає^, проблему вини та відповідальності, покари та покаяння, оскільки йдеться про знищення величезних мас людей, а застосовуються виключно з міркувань воєнно-політичної доцільності, яка заперечує які б то не було етичні колізії. Невипадково відомий англійський філософ Бертран Рассел іще на початку 50-х років говорив, що до появи ядерної зброї він не виступав проти війни, бо вважав, що війни часом бувають необхідні. Тепер же, коли ядерна зброя стала сумною реальністю наших днів, Рассел закликав до ядерного роззброєння та миру.
Постійне озброєння та надозброєння, крім безпосередньої небезпеки знищення, несе з собою також загрозу виснаження матеріальних ресурсів, гостро необхідних у боротьбі з голодом, епідеміями, невіглаством.
Найкращі сили людства: найталановитіші конструктори, вчені, винахідники, найуміліші робітники — зайняті працею на війну. У сферу воєнного виробництва втягуються величезні капітали, найцінніші корисні копалини, найкращі сорти металів, нові сплави, витончена техніка. І все це в той час, коли половини тієї суми, яка щодня витрачається на озброєння, дістало б для того, щоб остаточно викоренити малярію. П'яти процентів щорічних витрат на озброєння було б достатньо для того, щоб забезпечити, наприклад, навчання 700 млн чоловік грамоти, обробіток сільськогосподарських площ, спроможних прогодувати 50и млн людей, надання гідних людини жител 300 млн бездомних і мешканців міських нетрів, необхідне харчування для 200 млн голодуючих дітей, можливість учитися в школі для 100 млн їх.