Багато дослідників підкреслюють зростання в сучасній сім'ї значення функцій, що задовольняють емоційні та соціально-психологічні потреби. Останнє особливо помітне в практиці відношень міської сім'ї, яка меншою мірою, ніж сільська, зберегла риси виробничої частки суспільства.
Однією з основних функцій сім'ї є економічна. Історичні форми сім'ї, що передували нуклеарній, були тісно пов'язані з виробничою діяльністю. В умовах докапіталістичних формацій праця не відокремлювалася від сім'ї. Змалку діти прилучалися до того виду праці, в якому були зайняті, як правило, всі члени сім'ї. Для кожної історичної форми сім'ї була характерна й особлива організація споживання та побуту.
Відокремлення праці від сім'ї за капіталізму залишило за нею функції накопичення матеріальних благ. В умовах нашої країни, враховуючи перспективи відродження приватної й дальшого розвитку кооперативних форм власності, слід сподіватися посилення розглядуваної функції сім'ї, хоча ще недавно передбачалося звуження її сфери. Певною мірою відбувається й відродження виробничої функції.
Нуклеарна сім'я стала своєрідною відповіддю на потреби сучасного індустріального суспільства. Вона мобільніша, а суспільне виробництво, як відомо, часто потребує пересування людей з однієї місцевості до іншої. Даний різновид сім'ї демократичніший у тому розумінні, що не вимагає для своїх членів єдиної професії, формує різні стилі життя, розширює спектр форм проведення дозвілля і т. д. Система соціального забезпечення, розвиток сфери послуг, підвищення розмірів пенсій також стимулюють формування нуклеарної сім'ї, оскільки знімають у хворих і похилих людей необхідність у підтримці з боку близьких родичів. Кількість сімей, котрі включають три покоління родичів, неухильно зменшується.
В умовах сучасного суспільного виробництва чимдалі зростаючу роль відіграють уміння та здатності самостійно розкривати свої обдарування. Родичі вже мало чим можуть допомогти в цьому, що в свою чергу обмежує частоту зустрічей між ними, ослаблює їхні стосунки.
Система відносин рідства, доповнювана духовними, моральними, психологічними відносинами, внутрішньосімей-ними настановленнями, а також відносинами влади й авторитету, визначає структуру сім'ї. Домінанти у спектрі цих відносин формують два основних типи сім'ї — авторитарну й демократичну. Авторитарна сім'я грунтується на суворому, незаперечному підкоренні жінки чоловікові (або чоловіка жінці), дітей — батькам. Для демократичної сім'ї характерні рівна участь подружжя у справах сімейного життя, спільне прийняття ними важливих рішень. Останнє є можливим за взаємної поваги між членами сім'ї, врахування ними як особливостей різних життєвих ситуацій, так і особистих якостей і здатностей обох для розподілу внутрішньосімейних ролей.
На відміну від сім'ї авторитарної, де хтось із подружжя монополізує кермо правління, в сім'ї демократичній, як правило, відсутній «офіційний» глава. Виникаючі життєві ситуації висувають на перший план лідера, тобто того з подружжя (а іноді й дорослих дітей), хто має найбільший авторитет у вирішенні конкретних питань.
Соціологічні дослідження показують, що структура сучасної нуклеарної сім'ї еволюціонізує в бік формування сім'ї егалітарної (від латинського egalitare — зрівняльний), у котрій усі дорослі члени мають рівну частку прав і відповідальності, діти ж займають досить незалежне становище.
Аналіз функцій сім'ї допомагає дати відповідь на запитання, поставлене раніше: яку роль вона відіграє в суспільстві? Звісно, самі функції сім'ї, їхнє місце, значення та субординація відображають, з одного боку, вплив суспільства на сім'ю, з іншого — виконання нею ряду суспільних завдань, пов'язаних із її місцем у соціальній структурі.
В історії сім'ї прийнято виокремлювати шість її основних функцій: економічну, репродуктивну, виховну, рекреативну, комунікативну та регулятивну. Стосовно сучасної сім'ї існує кілька відмінних у різних авторів типологій функцій сім'ї. Так, С. Д. Лаптенок виділяє такі з них: господарсько-побутову, відтворення населення, виховну та організації дозвілля. Г. М. Свердлов та В. А. Рясенцев найважливішими для радянської сім'ї називають функції продовження роду, виховну, господарську та взаємодопомоги. Для Н. Г. Юркевича такими є функції духовного спілкування, сексуальна, народження дітей, співробітництва в процесі їх виховання, добування необхідних засобів для ведення домашнього господарства, взаємної моральної та матеріальної підтримки. А. Г. Харчев визначив як основні функції відтворення населення, соціалізації, господарську, організації споживання та дозвілля.
Багато дослідників підкреслюють зростання в сучасній сім'ї значення функцій, що задовольняють емоційні та соці-ально-психологічні потреби. Останнє особливо помітне в практиці відношень міської сім'ї, яка меншою мірою, ніж сільська, зберегла риси виробничої частки суспільства.
Однією з основних функцій сім'ї є економічна. Історичні форми сім'ї, що передували нуклеарній, були тісно пов'язані з виробничою діяльністю. В умовах докапіталістичних формацій праця не відокремлювалася від сім'ї. Змалку діти прилучалися до того виду праці, в якому були зайняті, як правило, всі члени сім'ї. Для кожної історичної форми сім'ї була характерна й особлива організація споживання та побуту.
Відокремлення праці від сім'ї за капіталізму залишило за нею функції накопичення матеріальних благ. В умовах нашої країни, враховуючи перспективи відродження приватної й дальшого розвитку кооперативних форм власності, слід сподіватися посилення розглядуваної функції сім'ї, хоча ще недавно передбачалося звуження її сфери. Певною мірою відбувається й відродження виробничої функції.
Друга функція сім'ї (репродуктивна) полягає у відтворенні населення, тобто в продовженні людського роду, народженні дітей. Діти—вершина здорового шлюбу, вказував Р. Нойберт. Посилення в останні десятиріччя інтересу дослідників — соціологів, демографів, психологів, етиків — до проблем відтворення населення викликане рядом причин. Одна з них — зміна типу репродуктивності сім'ї: багатодітний тип сім'ї витісняється середньодітним і ще частіше малодітним. Так, більш як половина всіх сімей мають одну дитину або взагалі не мають дітей, значно скоротилося число сімей, котрі мають двоє чи троє дітей.
Великою мірою це пов'язане з поширенням міського способу життя. В результаті процесу урбанізації в містах тепер живе дві третини населення країни. Значна частина сільських сімей також веде міський спосіб життя. Виробнича зайнятість жінок, суперечності зростання матеріального добробуту й культури людей не стимулюють поязи багатодітних сімей.
Головним же чинником, що визначив особливості сучасного репродуктивного процесу, стала здійснена водночас із науково-технічною революцією друга, демографічна революція. В минулому висока дитяча смертність позначалася на кількості дітей у сім'ї. Для відтворення чисельності батьків необхідна була наявність 5—7 дітей. Нині завдяки успіхам у галузі охорони здоров'я, різним заходам (економічним, соціальним, юридичним) стало можли- 9 вим досягнення в довготривалій перспективі бажаного типу дітородження. В сім'ї для відтворення чисельності батьків тепер досить мати дві-три дитини. У батьків виникає впевненість, що не одна дитина з чотирьох, як це було раніше, а принаймні дев'ятеро з десяти доживуть до весілля і сформують молоду сім'ю.
Ідея регулювання чисельності населення була сформульована в античності. Платон, наприклад, вважав, що ідеальна держава не повинна бути дуже численною. Надмір населення він пропонував відселяти на залежні терито-рії-колонії. Арістотель також негативно ставився до можливого перенаселення держави, яке з неминучістю мало призвести до збіднення та обезземелювання громадян. Наслідком цього він передбачав наростання смути .й злочинності в суспільстві. Для регулювання чисельності населення Арістотель пропонував прийняти закон про шлюб, згідно з яким чоловікам до 37 років, а жінкам — до 18 років заборонялося б мати дітей. Окрім, того, він вважав за необхідне умертвляти хворих дітей і «надлишок» новонароджених.
Практичну реалізацію ідея регулювання дітородження дістала за часів правління римського імператора Августа. Так, були розроблені й уведені в суспільне життя закони про обов'язковість шлюбів для тих, хто належав до станів вершників і сенаторів, про обмеження для холостяків і бездітних, про переваги римських громадян (включаючи жінок), котрі мають дітей1, про перелюбство та розпусту, про порядок шлюбу для всіх станів. Як зазначав Гай Све-тоній Транквілл у своїй книзі «Життя дванадцяти цезарів», цей останній закон Август «хотів зробити ще суворішим за інші, але бурхливий опір змусив його відмінити чи пом'якшити покарання... Та й після цього якось на всенародних іграх вершники почали наполегливо вимагати від нього відміни закону; тоді він, підкликавши синів Германіка (внука своєї сестри.— Авт.), на виду в усіх посадовив їх собі та батькові на коліна, знаками й поглядами переконував народ не ремствувати й брати приклад із молодого батька. А дізнавшися, що дехто обминає закон, заручаючись із неповнолітніми або часто перемінюючи жінок, він скоротив термін заручин і обмежив розлучення»2.
У цивілізованих країнах світу здійснюється демографічна політика, що включає науково обгрунтовані, апробовані життям програми. До них належать охорона материнства й дитинства, поліпшення матеріального становища малозабезпечених і багатодітних сімей, надання безкоштовної медичної допомоги, оплачуваних відпусток за вагітністю та після народження дитини, виплату допомоги в разі народження дитини, ряд пільг молодим сім'ям та ін.